Читати книгу - "Інформатор"

Пачеко взяв аркуш паперу і промовив:

— Так, проте не багато. Дюбос не має судимості, державної чи федеральної. Про Прибережну мафію ми знаємо уже досить давно. Гадаю, ви також про неї чули. Невеличка банда з яскравим минулим, але тут, у Флориді, на них нічого немає. Близько двадцяти років тому чоловік, якого звали Дункан, був затриманий із вантажівкою, наповненою марихуаною, поблизу Вінтер Хевна. Управління боротьби з наркотиками (УБН) підозрювало, що він працював на організовану групу, цілком можливо, що й на ту саму Прибережну мафію. Однак нічого дізнатися не вдалося, бо Дункан не заговорив і відмовився співпрацювати. Навіть словом не обмовився. Він отримав чималий термін і був достроково звільнений три роки тому. Оце й усе. На чоловіка, якого звати Бонн Дюбос, ми не знайшли нічого.

— Отож, наскільки нам відомо, такої організації, як Прибережна мафія, наразі просто не існує. Зараз ми зосередилися на боротьбі з відомими угрупуваннями, такими як Аль-Каїда, наркоторговці та їм подібні — класика, — додав Луна.

— Добре. У нас є інформатор, і, як би це не було прикро визнавати, він говорить правду. Це колишній адвокат, який свого часу був засуджений, людина, яка багато чого знає. Він переконаний, що існує організована банда на чолі з Дюбосом. Інформатор зв’язався з нами приблизно два місяці тому, — розповіла Лейсі.

— Грег Маєрс? — запитав Пачеко.

— Так, його ім’я вказано на скарзі, яку я вам надіслала вчора. Але це ім’я нове, не справжнє. Маєрс стверджує, що Ванна Дюбоса і його брата підстрелили під час зустрічі з наркоторгівцями багато років тому в Південній Флориді. Брат помер, а Бонн вижив. У вас є інформація про це?

Пачеко заперечно похитав головою:

— Нічого. Звідки Маєрс про це знає?

— Гадки не маю. Він переховується і поводиться дуже загадково.

— Від кого ж він ховається? — запитав Луна.

— Я не можу сказати точно, але не від вас чи інших правоохоронних органів. Коли він визнав себе винним, то здав багатьох людей і тепер відчуває, що йому загрожує небезпека.

— Це було федеральне обвинувачення? — запитав Пачеко.

— Так і він уже відбув покарання у федеральній в’язниці. Але про це ми поговоримо потім, не витрачайте свого часу на пошуки Грега Маєрса. Не через нього ми тут зібралися. Ви ознайомилися зі змістом скарги на суддю Макдовер. Ми провели наше розслідування і з’ясували, що скарга небезпідставна. Насправді усе навіть значно гірше, ніж там описано. За словами Маєрса, майже двадцять років тому Ванн Дюбос і плем’я таппакола уклали угоду. Вони домовилися побудувати казино, місце, з якого вони черпають небачені прибутки із першого ж дня його існування. Багато грошей, частина з яких передається судді Макдовер.

— Суддя отримує гроші? — запитав Луна.

— Так, якщо вірити Маєрсу.

— Нащо ж їм ділитися з нею?

— Офіційна скарга — це доказ №1. У вас є її копія. А ось наш доказ №2.

Гейсмер підсунув до нього копію, а Лейсі вела далі:

— Це коротке резюме про таппакола, їхні землі, федеральне визнання прав, спроби побудувати казино. Тут йдеться про мінімум два вбивства і чоловіка на ім’я Джуніор Мейс, який зараз чекає на страту у Старку. Я пропоную вам приділити декілька хвилин ознайомленню з цим доказом.

ФБРівці, не поспішаючи, почали читати. На цьому етапі історія їх зацікавила. Агенти методично гортали сторінку за сторінкою. Першим скінчив читати Пачеко. Хан, що сидів віддалік, мовчки вивчав папери. В повітрі витала загальна напруга — вони оцінювали кожне слово. Лейсі виводила щось у своєму нотатнику, а Майкл читав повідомлення на своєму телефоні.

Коли всі ознайомились із документами, Лейсі продовжила:

— Доказ №3 — це деталізована історія створення казино, будівництва платного шосе і усієї судової тяганини, яка передувала цьому. Залучившись підтримкою суді, Дюбос зумів знищити усіх, хто стояв на заваді, й уже в 2000 році «Ключ до скарбів» відчинив свої двері для відвідувачів.

Гейсмер передав копії доказу №3.

— Ми маємо прочитати усе це зараз? — запитав Луна.

— Так.

— Добре. Чи не бажаєте випити кави, поки ми будемо зайняті читанням?

— Було б чудово, дякую.

Хан швидко підвівся й пішов шукати секретарку. Каву подали у справжніх чашках, не в паперових стаканчиках, але, здається, ні Луна, ні Пачеко не звернули на це жодної уваги, їх повністю захопило читання доказу №3.

Пачеко скінчив першим і, щоб не відволікати боса від читання, зробив нотатки на берегах і чекав. Луна опустив свій примірник і промовив:

— Питання. Цей Джуніор Мейс засуджений до страти, але ви вважаєте, що він, можливо, не причетний до подвійного вбивства, про яке йдеться у попередньому документі?

— Правду кажучи, ми не знаємо, але Грег Маєрс вірить, що містера Мейса підставили і насправді він не винен, — відповів Майкл.

— Я бачилася з Мейсом у в’язниці, й він запевняв, що не винен, — додала Лейсі.

— Повірте, він не один там такий, хто запевняє що не винен, — іронічно зауважив