Читати книгу - "Сицилієць"

З того дня Стефан Андоліні став членом банди Ґільяно. А в прийдешні роки так прославився своєю жорстокістю й побожністю, що його прізвисько — Fra Diavalo — знала вся Сицилія. Побожність ішла від того, що щонеділі він ходив на службу, зазвичай — до містечка Віллаби, де служив отець Бенджаміно. І в сповідальні він розповідав йому таємниці банди, які сповідник передавав донові Кроче. Але тільки ті таємниці, які наказував розповісти сам Ґільяно.

«Фіат» обігнув містечко Трапані й виїхав на дорогу вздовж пляжу. Майкл Корлеоне та Стефан Андоліні прибули до більшої, ніж зазвичай, вілли з трьома невеликими окремими будинками. Віллу оточувала стіна, прохід був тільки з боку пляжу, ворота охороняли двоє чоловіків. Усередині Майкл побачив великого, повного чоловіка в одязі, який здавався чужим у цьому пейзажі: спортивний піджак, слакси, розстібнута трикотажна сорочка-поло. Поки вони чекали, коли ворота відчинять, Майк побачив усмішку на широкому обличчі чоловіка й з подивом відзначив, що це Пітер Клеменца.

Клеменца був одним із помічників батька Майкла Корлеоне в Америці. Що він тут робить? Майкл востаннє бачив його тієї фатальної ночі, коли Клеменца позбувся пістолета, яким убив капітана поліції й Турка, Соллоццо. Він запам’ятав жаль і сум на обличчі Клеменци тієї миті, два роки тому. Тепер він був щиро радий бачити Майкла. Витягнув його з крихітного «фіата» й мало не роздушив у ведмежих обіймах.

— Майкле, як приємно тебе бачити! Я роками чекав можливості сказати тобі, як я тобою пишаюся, який ти молодець. А тепер усім твоїм негараздам кінець. За тиждень ти будеш разом із родиною, буде велике свято. Там усі чекають на тебе, Майкі.

Він лагідно дивився в обличчя Майкла, тримаючи його у своїх велетенських руках, і водночас вивчав його. Перед ним був уже не просто юний герой війни. За час, проведений на Сицилії, хлопчик став чоловіком: обличчя Майкла вже не було таким відкритим, воно набуло гордовитої замкненості уродженця Сицилії. Молодий Корлеоне був готовий по праву зайняти своє місце в родині.

Майкл був радий бачити кремезного, огрядного Клеменцу, його широке, важке обличчя. Спитав, чи є новини від родини. Батько Майкла вже отямився після спроби вбивства, але зі здоров’ям у нього було погано. Клеменца скорботно похитав головою.

— Коли у твоєму тілі роблять дірки, байдуже, як добре ти видужуєш. Нічого хорошого з того не буде. Але твого батька не вперше підстрелили. Він як той бик. Упорається. Убивство Сонні — ось що зашкодило і йому, і твоїй матері. То було жорстоко, Майкі, автомати просто розірвали його на шмаття. То було неправильно, вони не мали цього робити. Просто зі злості. Але в нас є плани. Батько все тобі розповість, коли ми доправимо тебе додому. Усі так радіють твоєму поверненню.

Стефан Андоліні кивнув Клеменці — вони, вочевидь, були знайомі. Тоді потиснув Майклові руку й сказав, що мусить їхати, бо ще має справи в Монтелепре.

— Хоч би що ти почув, — мовив він, — запам’ятай, що я завжди був вірний Турі Ґільяно й що він довіряв мені до кінця. Якщо його зрадять, то буду не я.

Він затнувся від щирості почуттів, що переповнювали його.

— І тебе я не зраджу.

Майкл повірив йому.

— Може, залишишся, поїмо й вип’ємо разом, — запропонував він.

Стефан Андоліні похитав головою. Він сів у «фіат» і виїхав за ворота, які негайно замкнулися за ним.

Клеменца провів Майкла до головної вілли. Біля паркану та на пляжі, де маєток був відкритий до моря, патрулювали охоронці. Невелика пристань тягнулася вперед, у напрямку далекого африканського берега; до причалу був прив’язаний великий швидкий моторний човен з прапором Італії.

У будинку їх зустріли дві старі жінки в чорному — жодної світлої плями: шкіра темна від сонця, на головах чорні серпанки. Клеменца наказав їм принести до Майклової спальні миску з фруктами.

Тераса спальні виходила на синє Середземне море, яке немовби розривалося посередині, там, де його розбивав промінь ранкового світла. Рибальські човни з яскравими блакитними й червоними вітрилами майоріли на горизонті, наче кульки понад водою. На терасі стояв маленький столик, накритий важкою темно-брунатною скатертиною, за ним сиділи двоє чоловіків з еспресо та глеком червоного вина.

— Виглядаєш утомленим, — сказав Клеменца. — Поспи трохи, а тоді я розповім тобі всі подробиці.

— Було б непогано, — відповів Майкл. — Але спочатку скажи, чи моя мати в доброму здоров’ї?

— Усе добре. Вона чекає на тебе вдома. Не можна її розчаровувати, після Сонні то буде занадто.

— А батько, — знову запитав Майкл, — він повністю одужав?

Клеменца засміявся; сміх був неприємний.

— Абсолютно. П’ять «родин» іще дізнаються. Твій батько чекає, коли ти будеш удома, Майку. У нього щодо тебе великі плани, не можна його підвести. Тож не надто переживай за Ґільяно: якщо він з’явиться, заберемо його із собою. Як буде далі комизитися, то залишиться тут.

— Це батьків наказ? — мовив Майкл.

— Щодня до Тунісу прилітає посланець, — відповів Клеменца, — я навідуюся до нього човном. Це він переказав мені вчора. Спершу дон Кроче мав нам допомогти, чи так казав твій батько, перш ніж я поїхав зі Штатів. Але ти