read-books.club » Сучасна проза » Щоденник Майдану та війни 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щоденник Майдану та війни" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 87
Перейти на сторінку:
героїну — 500 кілограмів, — яка мусила далі потрапити до Європи разом із контейнерами будматеріалів. У ці ж дні було заарештовано при отриманні хабара мера міста Татарбунари в Одеській обла­сті, й новини про боротьбу з корупцією посипалися на оде­ситів і жителів області, як із рогу достатку.

Але, звичайно, сам губернатор Саакашвілі, не їздить заарештовувати корупціонерів і злочинців. Він поводиться як нормальний американський кандидат у президенти — зу­стрічається з народом, їздить у звичайному маршрутному автобусі в курортні селища, перевіряючи, як вони готові для туристичного сезону, і регулярно анонсує швидкі зміни в житті регіону. Деякі обіцянки трохи лякають незвичних до реальних змін українців. Наприклад, найближчим часом Міхеїл Саакашвілі пообіцяв із 800 співробітників обласної адміністрації залишити на роботі тільки 50, а інших — скоротити. Міхеїл Саакашвілі пообіцяв навести лад і в морських торговельних портах Одеської області, відомих, як рай для контрабанди. Мабуть, тому для охорони губернатора прислали з Києва додатковий загін спецназівців. Одеса — місто специфічне. Після закінчення війни 1945 року все місто конт­ролювалося бандами та злодійськими «малинами», через що Сталін відправив до Одеси маршала Жукова з наказом очистити місто від криміналітету. Разом із Жуковим до Одеси прибули сотні співробітників контррозвідки та НКВС, які виходили вечорами на вулицю в хорошому цивільному одязі й розстрілювали на місці всіх, хто намагався їх пограбувати.

Ні, сьогоднішня Одеса — зовсім інше місто. Її вечірні вулиці безпечніші вечірніх вулиць Лондона. Але за рівнем корупції серед чиновників і бізнесменів Одеса може легко змагатися з Києвом — столицею України.

Є ще один аспект цього призначення, який дуже нервує Російську Федерацію. Одеська область межує з Придні­стров’ям. Нещодавно Україна розірвала договір із Росією про транзит російських військових і військових вантажів до Придністров’я й назад. Російські військові бази виявилися відрізаними від Москви й від постачання з Росії. Те­пер Україна не пропускає туди ні поїзди з військовим вантажем, ні літаки. Молдова теж не відчуває симпатій до російських військових на своїй території, так що й транзит через Кишинів для російських вій­ськових практично закритий. А тут іще губернатором Одещини стає людина, під час президентства якої 2008 року Грузія була змушена воювати з Росією. Тому не дивно, що в росій­ській пресі відразу ж з’явилися статті про те, що Саакашвілі своєю жорсткою політикою може спровокувати військовий конфлікт України з Придністров’ям.

Самі одесити, ті, які підтримують призначення нового губернатора, сподіваються, що він зможе і з Одеси зробити курорт і туристичний центр світового рівня. Узагалі-то це легко. Тут не треба починати з нуля, як у Батумі. Тут є історія. Одесу й так знає весь світ. Міхеїла Саакашвілі, на відміну від усіх попередніх одеських губернаторів, теж знає весь світ. Хочеться вірити, що з цієї комбінації — відомого міста і відомого політика — вийде реальний позитивний результат. Проблема тільки в тому, що два десятки інших областей України не мають таких харизматичних і відомих губернаторів. Мер Лондона Борис Джонсон навряд чи прийме запрошення стати губернатором Житомирської обла­сті. Гілларі Клінтон, якщо програє президентські вибори, теж навряд чи погодиться переїжджати зі США в Україну, навіть якщо їй запропонують один із найбільш привабливих дер­жавних постів.

У призначенні іноземних політиків на державні посади в Україні немає нічого поганого, але є небезпека. Небезпека полягає в тому, що українці пасивно чекатимуть, коли «іноземці» проведуть реформи та поліпшать ситуацію в країні замість того, щоб активно цим «іноземцям» допомагати. Без активної позиції самого українського суспільства ніяких змін, ніяких реформ у країні не відбудеться. І в Одесі теж.

10 серпня 2015 року. Сподівання та тумани сьогодення

Поки в Росії голосно «ховають» французький сир і польські яблука, задавлюючи їх тракторами та бульдозерами в землю, і таємно ховають своїх убитих в Україні військових і добровольців, жителі Києва та гості столиці вже місяць фотографуються з новими поліцейськими. Ні в кого б і думки не виникло фотографуватися на ву­лиці зі звичайними міліціонерами, яких, певно ж, набагато більше, ніж поліцейських. Але в міліціонерів репутація підмочена й популярності немає, а ось новенькі, молоді, одягнені в чорну форму, всі спортивної статури чоловіки та молоді жінки викликають захват і оптимізм.

Насправді поява нової поліції, як наслідок початку реформи в Міністерстві внутрішніх справ, розбуркала українське суспільство і змусила багатьох фаталістів повірити, що зміни на краще можливі навіть під час військових дій. Нових поліцейських навчали та тренували американські фахівці. Нові поліцейські їздять на машинах або ходять у вигляді патруля вулицями парами й дуже часто це чоловік і жінка. Вони усміхнені, контактні й навіть охоче допомагають літнім донести важку сумку з продуктами до дверей їх будинку! За перший місяць служби в Києві нові поліцейські 14 разів потрапляли в аварії на машинах, іноді з власної вини. Але все одно на них дивляться зі сподіванням. Поки що вони патрулюють тільки вулиці Києва, але вже в серпні такі ж сучасні й дуже кінематографічні поліцейські мають вийти на вулиці Одеси й декількох інших міст.

Поки Київ із радістю звикав до нових поліцейських, за 800 кілометрів од Києва на захід у прикордонному закарпатському містечку Мукачевому відбувся справжній бій із використанням автоматів, із убитими й пораненими. Там, у більш ніж за тисячу кілометрів від лінії фронту в Донбасі, в бою зійшлися звичайні українські міліціонери та бійці «Правого сектора» Закарпаття — радикальної воєнізованої групи націоналістів, велика частина якої воює в Донбасі з сепаратистами. Цей бій «прогримів» на всю Україну. Бойовики «Правого сектора», зазнавши втрат, пішли в закарпатські ліси і, незважаючи на те, що до регіону було послано солдатів Національної гвардії — воєнізованої міліції, кільком із «правосеків» удалося сховатися й уникнути арешту. Закарпаття завжди було відомим центром контрабанди, де в контрабанді сигарет на територію ЄС в рівній мірі брали участь і звичайні жителі, й міліція, і представники місцевої влади та місцевої політичної еліти. Як виявилось, і цей бій був пов’яза­ний із контрабандою. У відповідь на переслідування бойовиків «Правого сектора» в Закарпатті представники «Правого сектора» в Донбасі почали погрожувати Києву та обіцяти піти зі своїх позицій на лінії фронту й вирушити зі зброєю на Київ. Але незабаром вони відмовилися від своїх погроз — до друку потрапила інформація про те, що в «Правому секторі» Закарпаття практично не виявилось учасників військових дій в Донбасі, зате виявилося кілька людей із кримінальним минулим. І тоді стало зрозуміло, що командир «Правого сектора» Дмитро Ярош не тільки не контролює

1 ... 67 68 69 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"