Читати книгу - "Тунель"

— Аллан...— сказав він і затнувся.

Аллан мовчав.

С. Вулф знов кинувсь у водоверть, через силу випірнув і нарешті розплющив очі — запалі очі, як у давно заснулої, тухлої рибини. Потім він, важко дихаючи, випростався в кріслі.

— Наше становище було надзвичайно важке, Аллан,— пробурмотів він. Груди його рвучко здіймалися й опускались.— Я хотів будь-що роздобути гроші!..

Аллан обурено підхопився на ноги. Право на брехню має кожна зневірена людина. Але до цього чоловіка Аллан не відчував співчуття, він не відчував до нього нічого — нічого, крім ненависті й люті. Йому хотілося скоріше покінчити з цим чоловіком і позбутись його! Губи в Аллана були від збудження білі як крейда, коли він відповів:

— Ви тримали в будапештському банку на ім'я Вольфзона півтора мільйона доларів, у Петербурзі — мільйон, а в Лондоні та в бельгійських банках по два-три мільйони. Ви облагоджували справи власним коштом і кінець кінцем скрутили собі в'язи. Даю вам час до завтра, до шостої вечора. Ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше я накажу вас заарештувати.

Вулф підвівся — похитуючись, жовтий, як мрець; сам не усвідомлюючи того, він ладен був задля власного захисту кинутись на Аллана. Але не міг навіть поворухнути рукою. Все його тіло було ніби сковане й жахливо тремтіло. Раптом на кілька секунд до нього повернулася цілковита свідомість. Він стояв, важко дихаючи, й дивився в підлогу; бліде обличчя було зрошене краплинами поту. Його погляд машинально спинився на назвах кількох європейських банків, зазначених на розкиданих телеграмах. Може, сказати Алланові, чому він пустився на такі махінації? Розповісти про свої причини? Пояснити, що для нього, С. Вулфа, справа зовсім не в грошах? Однак Аллан надто простий, надто примітивний, щоб збагнути, чому людина прагне сили й влади... Аллан, який сам мав силу й владу, ніколи їх не домагаючись, не усвідомлюючи, не бажаючи, який просто їх мав, і край! Цей інженер-конструктор тримав у голові всього лише три думки, ніколи не замислювався про світові процеси й нічого в них не тямив. Та навіть якби Аллан його зрозумів, то й тоді він, С. Вулф, наштовхнувся б лобом на кам'яну стіну, на стіну міщанського, дикого уявлення про честь, яке виправдує себе в дрібному і обертається в безглуздя у великому. Він наштовхнеться на ту стіну й не здолає її. Менше Аллан його не засуджуватиме й не зневажатиме. Аллан! Так, той самий Аллан, на сумлінні якого п'ять тисяч чоловік, Аллан, що взяв із народної кишені мільярди, не маючи певності, чи додержить коли-небудь своїх обіцянок. Настане ще і його, Аллана, час, Вулф йому передрікає! Однак цей чоловік сьогодні чинив над ним суд, гадаючи, що має таке право! Голова С. Вулфа відчайдушно працювала. Це вихід! Порятунок! Шанс! Вулф згадав про відому всім добродушність Аллана. Чому ж він накинувся на нього, С. Вулфа, мов акула? Добродушність і милосердя — не те саме...

Цей зневірений чоловік так поринув у свої думки, що на хвилю забув про все на світі. Він не чув, як Аллан покликав слугу й наказав принести склянку води, бо «містерові Вулфу зробилося погано». І що довше він міркував, то бліднішим ставав і ще більше нагадував живий труп.

Отямився Вулф аж тоді, коли хтось смикнув його за рукав і покликав:

— Сер!

Тепер С. Вулф завважив, що Алланів слуга Лайон подає йому склянку води.

Він випив воду до дна, перевів дух і глянув на Аллана. Йому раптом здалося, що справи не такі вже й погані. Може, все ж пощастить викликати у серці Аллана жалість? І Вулф, опанувавши себе, спокійно, глибоким голосом промовив:

— Послухайте, Аллан, я не вірю, що ви сказали це серйозно. Ми з вами працюємо вже сім, вісім років, я приніс синдикату мільйони...

— Це входило до ваших обов'язків.

— Звісно! Послухайте, Аллан, я визнаю, що схибив. Мені йшлося не про гроші. Я хочу вам пояснити... Ви повинні знати про мої причини... Але я не вірю, що ви сказали серйозно, Аллан! Справу ще можна залагодити! І я — єдина людина, яка це зробить... Якщо ви дасте впасти мені, впаде й синдикат...

Аллан знав, що С. Вулф каже правду. Сім мільйонів — дідько з ними, але якщо дійде до скандалу — це буде катастрофа. І все ж Аллан залишився невблаганний.

— Це справа моя! — відповів він.

Вулф похитав своєю кошлатою буйволячою головою. Він просто не міг повірити, що Аллан справді хоче від нього відмовитись, занапастити його. Це неможливо. І Вулф ще раз зважився зазирнути Алланові в очі. І прочитав у тих очах рішучу відповідь: від їхнього господаря не варто було чекати ні поблажливості, ні милосердя. Нічого. Анічогісінько! Раптом Вулф усвідомив, що Аллан — американець, уроджений американець, тоді як він, С. Вулф, ним тільки став, і Аллан дужчий.

Слабка надія, якою він себе дурив, виявилася марною. Так, йому кінець. І він з новою силою відчув своє горе.

— Аллан! — раптом закричав він у відчаї.— Я не вірю, що ви цього хочете! Ні! Ви прирікаєте мене на смерть! Не може бути, щоб ви цього хотіли!

Тепер С. Вулф боровся вже не з Алланом — він боровся з долею. Але доля вислала наперед Аллана, холодного бійця, який не відступав.

— Невже ви цього хочете, Аллан?! — раз у раз проказував С. Вулф.— Ви прирікаєте мене на смерть! — І він потряс кулаками перед очима в Аллана.

— Я вам усе сказав.— Аллан обернувся до дверей.

Обличчя в С. Вулфа вкрилося потом, немов слизом, борода злиплася.

— Я поверну гроші, Аллан! — несамовито закричав він, і його руки безладно замахали в повітрі.

— Tommi rot! [85] — крикнув Аллан і пішов.

Вулф затулив обличчя руками й глухо гупнув коліньми па підлогу, мов бик на бойні.

Десь хряснули двері. Аллан вийшов.

Жирну спину С. Вулфа пронизав дрож. Він знетямлено встав. Груди його здригалися — він ридав без сліз. Потім узяв капелюха, пригладив рукою фетр і повільно рушив до дверей.

Біля порога ще раз зупинився. Аллан був у сусідній кімнаті й, мабуть, почув би, якби Вулф його покликав. Він уже розтулив був рота, але не промовив жодного слова. Та й навіщо? Однаково це нічого не дасть...

С. Вулф пішов. Він скреготав зубами від злості, приниження й горя. Сльози гніву виступили в