Читати книгу - "Замок"

трапилася. «Пане начальнику, пане начальнику, скажіть ви нарешті всім цим людям», – думали ми собі й підходили ближче до нього, але він тільки ніяково топтався на місці. Нарешті почав говорити, хоча не так у відповідь на наші потаємні бажання, як із метою задовольнити підбадьорливі або злі вигуки оточення. Ми все ще сподівалися. Він почав із великих похвал для батька. Назвав його гордістю дружини, недосяжним зразком для молоді, незамінним членом команди, без якого вона майже не має шансів успішно існувати далі. Було б чудово, якби він на цьому зупинився! Але він говорив далі. І якщо члени дружини все-таки вирішили попросити батька піти у відставку, ясна річ, тільки тимчасово, то він повинен зрозуміти серйозність причин, які їх до цього змусили. Можливо, все було б інакше, якби не блискучі досягнення батька на вчорашньому святі. Та саме ці досягнення привабили до себе особливо пильну увагу адміністрації, тепер пожежна дружина опинилася в полі зору і мусить ще більше, ніж раніше, дбати про незаплямованість своєї репутації. А якщо було ображено вістового, то що ж тут може вдіяти дружина? Іншого виходу не існує, і тому він, Зееман, узяв на себе важку місію повідомити про все батькові. Батько не повинен іще більше ускладнювати йому це завдання. На цьому Зееман відчув неймовірне полегшення, він позбувся свого важкого обов'язку. Упевнений, що все зроблено, він більше не зловживав надмірною тактовністю, показав пальцем на диплом на стіні і покликав батька пальцем до себе. Батько кивнув і пішов за дипломом, але в нього так сильно тремтіли руки, що він не зміг зняти його з цвяшка. Я стала на стільчик і допомогла йому. І цієї миті всьому остаточно настав кінець. Батько навіть не витягав диплом із рамки, а віддав Зееману все, як було. Потім сів у куток, не рухався і ні з ким більше не говорив. Ми повинні були самі давати раду з відвідувачами.

– А в чому ти бачиш тут вплив Замку? – запитав К. – Наразі я не помітив ніякого втручання. Усе, що ти розповіла досі – бездумний страх людей, зловтіха через нещастя ближнього, зрадлива дружба, – речі, які зустрічаються на кожному кроці. А з боку твого батька – принаймні так мені видається, – дріб'язковість. Бо що таке диплом? Підтвердження його здібностей, які залишилися при ньому? Тим краще. Він ускладнив начальнику завдання саме тим, що відразу ж на другому слові кинув тому під ноги свій диплом. Але найбільш показовим видається мені те, що ти жодним словом не згадуєш Амалії, яка завинила у всьому і яка, мабуть, тихенько стояла собі ззаду і спокійно спостерігала за цим спустошенням.

– Ні, – сказала Ольга. – Тут нікому ні в чому не можна дорікнути, ніхто не міг би вчинити інакше, усе це вплив Замку.

– Вплив Замку, – повторила Амалія, яка непомітно підійшла знадвору, батьки були вже в ліжку. – Розповідають історії про Замок? Усе ще сидите тут удвох? Ти ж збирався відразу йти назад, К., а зараз вже наближається десята. Тебе цікавлять такі історії? Тут є чимало людей, які тільки цим і живуть, вони сідають одне навпроти одного і мучать себе навзаєм, але ти, як мені здається, не належиш до таких людей.

– Ні, – заперечив К. – Саме до них я й належу. Натомість люди, яких такі історії не хвилюють і які примушують хвилюватися інших, не справляють на мене надто сильного враження.

– Добре, – сказала Амалія. – Але людська цікавість буває різна. Наприклад, я чула про одного юнака, який цілими днями й ночами думав тільки про Замок, більше нічого його не цікавило. Усі переживали, щоб він не з'їхав з глузду, бо всі його думки були звернені догори, до Замку. Але врешті з'ясувалося, що думав він не стільки про Замок, скільки про доньку якоїсь прибиральниці однієї з канцелярій, і після того, як здобув її серце, все налагодилося.

– Думаю, цей чоловік мені сподобався б, – сказав К.

– Я сумніваюся, – відповіла Амалія, – що тобі сподобається цей чоловік, але, можливо, – його дружина. Та не буду вам заважати, я лягаю спати й мушу вимкнути світло. Бо хоча батьки вже сплять, але за годину найміцніший сон уже минеться, і тоді їх може розбудити будь-що. На добраніч.

І справді вмить стало дуже темно, Амалія, вочевидь, примостилася десь біля батьківського ліжка.

– Хто цей юнак, що про нього вона розповідала? – запитав К.

– Не знаю, – відповіла Ольга. – Можливо, Брунсвік, хоча це ніби й не зовсім про нього, мабуть, хтось інший, її не завжди легко зрозуміти, бо ніколи невідомо, серйозно вона говорить чи жартує. Переважно вона говорить серйозно, хоча це й звучить іронічно.

– Облиш ці припущення! – сказав К. – Як ти потрапила в таку сильну залежність від неї? Це трапилося ще до вашого нещастя? Чи вже після? І хіба в тебе не виникало бажання звільнитися від неї? Ця залежність має якесь конкретне пояснення? Вона ж наймолодша, а отже, повинна всіх слухатися. Винна вона чи ні, але це вона накликала біду на сім'ю. І замість щодня просити в кожного з вас пробачення за скоєне, вона тримає голову вище за всіх, ні про що не турбується, тільки опікується батьками, і то робить їм велику ласку. Вона не хоче бути ні в що посвяченою, як сама говорить, а коли врешті розмовляє з вами, то переважно серйозно, хоча це й звучить іронічно. Можливо, її влада пояснюється красою, про яку ти часом згадуєш? Але ви всі троє дуже схожі між собою. А те, чим вона від вас обох відрізняється, свідчить не на її користь. Коли я побачив її вперше, мене злякав її тупуватий холодний погляд. А крім того, хоча вона й наймолодша, це зовсім не помітно в її зовнішності, бо вона виглядає, як ті позбавлені віку жінки, які майже не старіють, але зате ніколи не бувають по-справжньому юними. Ти бачиш її щодня, тому не помічаєш твердості в її обличчі. Саме тому, подумавши, я не можу надто серйозно сприймати й симпатії Сортіні до неї, можливо, своїм листом він хотів її тільки покарати, а не покликати?

– Про Сортіні я не хочу говорити, – сказала Ольга. – 3 урядниками із Замку можливо все, незалежно від того, йдеться про найвродливішу чи найбридкішу дівчину. Але в усьому решта ти цілком помиляєшся стосовно Амалії. Послухай, у мене немає особливих причин переконувати тебе змінити