read-books.club » Сучасна проза » Відлуння: від загиблого діда до померлого 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"

137
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відлуння: від загиблого діда до померлого" автора Лариса Володимирівна Денисенко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 86
Перейти на сторінку:
Власне, не розумію, звідки взялася думка, що я маю його годувати. Раніше я такими речами не переймалася. Певне, це вплив друзів Марата. А якщо так – хай миттєво пише мені рецепт, з яким легко впоратися дівчині, що не вміє готувати, до того ж із загіпсованою лівою рукою. В морозилці лежали пакунки з млинцями-бендерчиками з домашнім печінковим паштетом, а також вареники з вишнями, що їх хтось передав з України, але я не була сповнена тієї щедрості, котра б дозволила мені ділитися цими смаколиками навіть з коханими. Отже, хай Марат напише мені рецепт. Йому це неважко. Він представник країни, де всі вміють готувати смакоту з будь-чого. Певне, це особливість країни з щедрою землею та тривалою відсутністю якісних харчів у магазинах.

Я вмостилася і почала читати:

Лист Марата Шевченка до Марти фон Вайхен

Привіт, Марто! Дякую за те, що наші папери в надійних руках. Сподіваюся, ти встигла зняти всі відбитки пальців. Про всяк випадок.

Ти просиш, щоб я розповів тобі про свою родину. Я розумію, коли дізнаєшся щось нове про людину, яку, хай не любив, не мав можливості полюбити, вважав померлою і для себе закритою, тобто коли в такий спосіб фактично з’являється новий родич, про якого нічого не знаєш, хочеться дізнатися більше і про інших. Думаєш, що наштовхнешся на новий факт, новий вимір, нові можливості з’ясувати всі обставини.

Розумієш, про свою родину я знаю дуже мало. Мою бабусю, на яку схожа моя мати, моя сестра Майка і на яку, як виявилося, трохи подібна ти, звали Майя Гетман. Я про неї нічого не знаю, як і про діда – Наума Гетмана. Він загинув у 1942 році в Білорусі, моїй матері та тітці у спадок від нього лишилося тільки по-батькові, навіть похоронки немає. Я не знаю, як він виглядав, запитати було нікого. Якщо дехто з сусідів бабусі та дідуся пам’ятає мою бабусю, то діда не пам’ятає ніхто. Пішов на фронт та загинув. Типова доля тодішніх чоловіків. Кажуть, що він був неписьменним, тому після нього не залишилося жодного листа, і похоронки після нього також не лишилося, бо її міг написати тільки хтось інший.

Бабуся моя загинула під Житомиром у 1943 році, під час окупації території. Бачиш, ти також думала, що твій дід загинув під Житомиром саме цього року. І навіть бачила його могилу. Кількість наших збігів збільшується. Могили своєї бабусі я не бачив, але коли я крокую родинним подвір’ям, я відчуваю, що вона десь поруч. У тому, що загинула моя бабуся, нічого дивного немає, адже вона була єврейкою. Ніхто не знає, як саме це сталося, але яка різниця? Цілком, можливо, що твій дід причетний до її загибелі, адже він грав за правилами того часу, своєї партії і своєї нації. Мені все одно, як вона вмерла. Як її вбили. Як знищили. Я не хочу про це знати, мені й без того болить, коли я розмірковую над тим, як це могло трапитися.

Кажуть, що бабуся знала німецьку мову, перекладала Маркса, Енгельса, Фрейліграта, Гервега та Гете, можливо, її виказали німцям свої. Євреїв особливо не любить ніхто. Зовні вона не була чистим семітським типажем, та й прізвище її можна було віднести до німецьких чи навіть українських. Ти ж, мабуть, знаєш, хто такі гетьмани? Думаю, що німецьку мову вона дійсно знала, це більше схоже на правду, ніж на легенду, бо моя тітка Дора також чудово знає німецьку мову і вважається найкращою перекладачкою німецьких народних казок. Ти розумієш, що як біофізик я довіряю генам більше, ніж будь-чому іншому.

Мою матір Іду та її сестру Дору після того, як загинула бабуся, віддали до дитячого будинку, де вони й зростали. Їм дуже пощастило, що вони потрапили до одного будинку, що їх не розкидало по різних. Коли їм виповнилося шістнадцять, вони майже вивчилися на швачок і їм повернули родинну оселю. На руку їм зіграло те, що про приватну власність тоді ніхто не говорив, будинок залишався нічиїм і був таким старим та занедбаним, що на нього ніхто не претендував всі ці роки, тому, замість того щоб дати сиротам нове житло, місцеве керівництво вирішило повернути їм майно матері та батька. Це нічого, що жити в ньому було неможливо, в усіх паперах він значився як «будинок, придатний для житла». Тоді ж їм видали паспорти, де прізвище Гетман перетворилося на Гетьман, такі зміни відбулися не через умисел, просто той, хто виписував паспорти, вирішив, що треба виписати прізвище грамотно. Мати кепкувала з цієї зміни родинного прізвища, говорила, що паспортистки виправили їм з Дорою карму, змінивши зміст прізвища з «Отримай чоловіка, тримай чоловіка!» (get man) на «Пішов ти!» (геть, man!)

Хоча їхні характери формували одні й ті самі вихователі, моя мати та тітка дуже різні. Моя мати старша за тітку лише на один рік, стосовно свого характеру, який кожен другий визначав як нестерпний, жахливий і брутальний, вона говорила таке: «От уявіть собі, шановні добродії, скільки мені довелося вижерти лайна за той рік, поки Дорка не вилізла з мамчиної дірки, що мене зараз терплять і розуміють тільки собаки, та й ті лише тоді, коли я на них гарчу».

Мати моя, як я тобі розповів, була кравчинею. Вчитися вона не хотіла, довіряла тільки власним рукам. «Гостріша за мене тільки голка, але вона може проштрикнути тільки палець чи вухо, а я легко здатна добратися до серця та шлунка». Тітка Дора здобула вищу освіту, загалом, і зараз вона продовжує вчитися. В матері та тітки була однакова кількість чоловіків. Тільки від мами вони втікали в невідомому напрямку, а від тітки Дори йшли у землю. І зараз вона точно знає, де вони знаходяться, бо всі лежать один під одним в одній могилі, прибирати яку тітка Дора їздить двічі на рік.

Мати насмішкувато визначила трійцю чоловіків Дори, як «гой, гей та Гай». З гоєм Петром Соколовим моя тітка побралася, коли вчилася в університеті. Він вважав себе геніальним перекладачем, злився через те, що більше ніхто так не вважає, довгий час не отримував замовлень, чіплявся до іноземців під готелями, бо хотів мати розмовну практику, багато разів був битий нижчими чинами КДБ, фарцівниками та повіями обох статей, одне слово – всіма тими, кому він заважав спокійно працювати; почав пити та зрештою помер у двадцять вісім років від цирозу печінки. Моя мати

1 ... 67 68 69 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння: від загиблого діда до померлого"