Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

— До тебе хтось заходив у двір?

Вона сказала:

— Тільки Варвара, сусідка. Якраз корова прийшла і вона зайшла.

Він каже:

— Це вона зробила.

І щось там корові зробив. Корова перестала кричать, дала молока. Тут прийшли ще сусіди. І він каже:

— Це Варвара все робить, вона чаклунка.

І всі стали говорить, що знають, що вона може зглазити, але що вона може перетворитися в якусь тварину, не вірили.

Десь півтора десятка людей зібралось в двір, слухають цього Голубєва. А він же розпалився, коли йому сказали, що це брехня і вирішив доказати.

Я не знаю, на який день він сказав, щоб всі ввечері прийшли до її амбару (засіки, де зерно зберігають). І умова була, щоб мовчки дивились у щілини, ніхто не шепотів, не кричав — мовчали і дивились.

Через деякий час в амбар зайшла Варвара. Озирнулася, зачинила двері. Я вже не пам’ятаю, скільки це в неї ножів було, забув. А підлога була дерев’яна. Вона ввіткнула ножі ці в підлогу. І між ними прокотилася. І моментально замість Варвари перетворилася на собаку.

У цей момент Голубєв зайшов в амбар, взяв дрючок, оглоблю якусь, і почав лупити цього собаку. Побив дуже сильно. А потім вийшов.

Деякий час собака цей лежав, до свідомості приходив. Собака цей ледве-ледве десь вийшов, походив по двору, а потім знов зайшов в амбар, прокотився між ножів і знов став Варварою і зайшов додому.

Коли люди зайшли до жінки зранку, бо вона зразу закрилася, в той вечір не відкривала, то побачили її аж чорну від синців і побоїв, і в кровотьоках. І вона ледве пересувала ноги.

Але коли вона на собаку перетворилася і Голубєв там її бив, то дехто хотів туди забігти. То він сказав, що ніхто не повинен доторкнутися до ножа або вирвати його. Бо тоді вона не зможе назад перетворитися. І з нею тоді боялися всі лаятися.

Відьма та її діти

Один чоловік женивсь і взяв собі жінку із іншого села. А в його хаті жив іще батько, мати і молодші брати. От як його жінка завагітніла, то теща й каже йому:

— Привези ж її до мене рожать, бо я сама собі живу в хаті.

Він так і зробив. От як настало вже жіноче діло, він вийшов із хати та тільки дивиться у вікно. Що ж би ви думали? Теща взяла да й переснувала мотузочкою навхрест хату, із кутка в куток. А дитина вже лежить у запечку да кувакає. Вона як свисне, дитина як вискочить із запечка да по тій мотузочці побігло сюди-туди да знов у запечок. Чоловік бачить, що тут чортячі якісь химороди, увійшов у хату, розсердившись:

— Ану, жінко, одягайся да поїдем додому!

Теща вже тут і те, й се. Ні, поїдем да й поїдем.

Поїхали. А на дорозі їм річка. Він зупинивсь:

— Уставай, жінко, з воза!

Жінка встала.

— Розповий да положи дитину!

Вона не слухає. Він її нагайкою. Мусила вона положить на землю розповиту дитину. Він тоді переїхав разом із жінкою через річку.

— Тепер свищи!

Вона як свисне! Дитина схопилась, да через воду, так і вродилась коло воза. Чоловік тоді і руки попустив.

— Що ж се таке є? — почав розпитувати у жінки.

— А що ж? — каже. Оце те, що я з матір’ю прирождені відьми. Так у нас усе так заправляють дітей. Тільки не бійся: прирождена відьма не така злюща, як учена. Вона тільки обороняється від нечистої сили, а сама нікому зла не діє.

Відьма-колесо

Там, де дорога з Губчі на Зеленці, був величезний горбок і цегельня. А ще раніше жили люди, жив там один дядько. В нього було господарство.

І це дуже давно, років дванадцять тому, чула я таку байку — баби розказували.

Що одного разу ввечері, чи там рано — вже не доберу толку — вийшов той дядько рано до хлівів. Як він дивиться, то котиться до його хазяйства колесо. Велике, чи з воза, чи яке, мабуть, що з воза, бо ж ніяких тоді коліс і не було. Котиться само, без вітру, під горбок і з горбочка… Дядько тут догадався, що то відьма, а вже старий був, то не злякався. Десь взяв в руки палицю чи кілка, дожав і тріснув по тому колесі! Воно тоді — килить, килить! — і покотилося десь поміж хліви. А дядько пішов до хати.

Як на другий день чось треба було йому до сусідки… А, може, то люди переказали… Ну, як би там не було, а прийшов він до одної жінки. Сидить вона на печі, дуже, дуже слаба, каже, що корова рогом штурхнула, та й голову розбила. А він прийшов та й побачив, що вона сидить з перев’язаною головою. То він догадався, що то її він так вчора влупив, то це вона була відьмою.

Відьма-свиня

Колись була зима, десь перед Різдвом так, мороз і сніг. Сиджу я ввечері на пічі, погашено вже було, бо пізно, дитина спить, а я ще не сплю, а Михалка нема, десь не було його, не знаю. Але було дуже місячно, так місячно й дуже видко, як вдень. А вікно в мене було якраз напроти печі, і на город, всенький город з печі бачу. Як дивлюсь, то йде по городі свиня. Така велика, біла! Така велика, як лоша! Йде через город. А в мене собака був. Добрий собачка був! Він за нею погнався. Біжить і гавкає! І тільки він до неї підбіжить, то вона оглянеться на нього, а як оглянеться, то він одскочить і стане, й перестане гавкати. А вона іде собі. А тоді знов доганяє її й гавкає. А вона знов оглянеться — й він відскочить, перестане. І так і він їй нічого не зробив. Вона пішла собі й пішла.

То відьма була, бо собачка їй нічого не зробив. Він не боїться, а знає.

Дівчина-відьма

Межі жінками трапляються декотрі відьми або опириці. Коли який батько має сім дочок, то сама наймолодша буде відьма. Отже, один чоловік мав дочку-відьму. Коли прийшло свято Юрія,