read-books.club » Сучасна проза » Добло і зло 📚 - Українською

Читати книгу - "Добло і зло"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Добло і зло" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 72
Перейти на сторінку:
собі рішає:

— Міша пабєділ.

Ну, і добре. Тим більше, Ведмедя ще й жалко, бо:

— Мама заставляєт мєня сматрєть «Служебный роман».

Видно, мама не надто часто їздить у експресі до Києва. А то би вже знала все напам’ять аж до по батькові в титрах. Сьогодні ще й восьме березня, так шо я добра:

— Мамі привіт і з Днем Пизди поздоровлення.

— День Пизди і Гамнодарів! — радіє Ведмідь.

Тепер уже радію я. І, певно, за компанію зі мною, радіють всі ці дарувальники вазоночків у пластикових горщечках своїм сатрудніцам, що витрачали вчора тяжко зароблені грошики і скниділи по пробках на всіх проспектах, що ведуть зі спальних районів до центру.

— Слухай, Міша. — Мені прийшла в голову радикальна ідея. — Можна з тебе зробити легітимну дівчинку. Є в українців таке ім’я — Михайлина. Михайлина!!! Михайлина Медовецька. Гагага!

— Нє-е-е-е!!! — буквенно репетує Міша. — Дякую. Ти тоді будеш Іра Карпа.

— Ну добре. Михайлина Медвідь.

— Ну, нічо вже!

— А я буду Іріна Карпіна. Звучить як Іріна Панаровская.

— Ага. Давай переспім.

Це у Ведмедика такий сигнал закінчення розмови. Бо всі, як правило, погоджуються, а Ведмідь і не знає, що на це далі робити. Виходить з Інтернету чи з кімнати, як коли.

ЗАГС. ПЕРША КРОВ

Щоби поженитися, це ж треба ходити в загс писати заяву. А потім в ощадкасу йти, ліпити 18 гривень. І тільки через певний час, коли ти принесеш усі квитанції і заплатиш останні 3 гривні державі, державна тьотя в велюровому платті і з лєнточкою через могутню грудь поставить тобі штамп, куда нада.

Але це я все знала тільки з легенд. З історій одружених співробітників. Моя власна історія поки мала тільки першу кров. А згодом і другу, ще з нижчим гемоглобіном за першу.

Коротше, одного ранку ми встали дуже рано. Годині в восьмій тридцять. Щоби приїхати до ЗАГСу на дев’яту, бо тоді він відкривається. Чухалися вдома до десятої, але загс таки знайшли. Правда, спочатку не в той його відділ потрапили. Всякі там прописки і вписки.

— А де тут, — запитав наречений в чотирьох круглих тьотічок, що заповнювали документи, — заяву подавати?

— Яку вам заяву? — перепитала одна з круглих тьотічок.

— Ну… — такого грубого питання з такого делікатного приводу наречений не чекав.

— Для чого вам та заява? — не вгавала кругла тьотічка.

— Поженитися! — випалив він і мені нестерпно схотілося побігти десь колупати піч чи прямо тут виколупати комусь очі. Антистрес.

— А-а-а!!! Хі-хі-хі-хі!!! — чотири круглі тьотічки захихотіли так, як вміють хихотіти самі лиш круглі тьотічки. — То вам у другі двері.

Ну, ми пішли собі з Богом. До дверей, на яких було написано все — реєстрація шлюбів, розлучення, зміна імені. Просто тобі фабрика шпигунів якась. Кабінет пластичного хірурга і абортарій мусили бути в них у підвалі, я вам точно кажу.

— Хто крайній у третій кабінет? — питає мій сміливий наречений, а моє несміливе лице експресно кисне на вигляд людей, що вже з самого ранку зібралися і чогось чекають у своїх улюблених чергах.

— Я! — каже дуже страшна дівчина в червоній кофті і секунду моє серце виповнює теплота й людинолюбство — вона теж за когось виходить, життя не гавно.

— Але ні, — раптом опам’ятовується дуже страшна дівчина, чиє життя не гівно, — за мною ще одна дівчина стоїть. В червоній кофті.

Ми шукаємо очима ще одну дівчину в червоній кофті. Ми заплуталися. У цій черзі на подачу заяв для створення ячєйкі общєства сидять самі жінки. Риплять офісними стільцями, з облич не сходить радість. От слава Богу, хоч у якихось чергах люди не такі паплюжі й злі, як зазвичай.

— А перед вами багато людей? — питає наречений дуже страшну дівчину в червоному светрі, чиє життя не гівно.

— Багато! — кінцево вбиває вона мій план відвідин кабінету подачі заяв.

— Я передумала женитися! — заявляю я так, аби чула вся черга, і грюкаю скляними дверима на вулицю. Краєм ока озираюся: ану раптом всі схаменуться і візьмуть з мене приклад. Зрозуміють, що люблять насправді Сєрьогу, а не Льоху, і побіжать до кіосків купувати собі пиво з жовтим паласатіком. І тоді би ми двоє — шусть! — і вже наша заява на столі.

Так же ж ні. Всі майбутні жінки, що поставали в чергу на здобуття законних чоловіків, і не думали рушати з місця. Застовбили точки чіста канкрєтна. Ну і ладно. Мені на роботу.

— Ех, чуть не поженилися… — зітхає наречений.

— Та ну їх на фіг! Вони тут із шостої ранку позасідали. Стопудово, — киваю я в бік черги наречених у червоних кофтах. — Може, і так сайдьот? Для батьків намалюємо у фотошопі все. І тьотю в велюрі з ленточкою домалюємо. Га?

— Ну, бейбі…

— Ну, добре. Я тебе люблю. Раз уже рішили — женимося по-настоящому.

На роботі свіжоодружений Ткач розказував, що коли вони ходили женитися, то, прийшовши за 15 хвилин до відкриття загсу, були в тій черзі вже двадцятими.

— Піздєц, — зітхаю я. Все безнадійно.

— І всі наречені там вагітні були! — радується Ткач. — Ми прям як уроди серед них. Такі худі і ржемо.

І ми худі і ржемо. Тільки щось не женимося, хоча вже всіх запросили на весілля.

Потім ще у нас була друга спроба. У вівторок. Приймальні дні заяв — вівторок і четвер. У понеділок ввечері ми щось задовго мотлошилися, і коли закінчили останню веселу розвагу, була вже глупа ніч. Вставати о сьомій тридцять якось е…

— Може, в четвер? — запитав наречений. З надією.

— Точно! — зраділа я. Читаєш мої думки.

І ми спокійно заснули, приспані блаженною лінню.

Ввечері, по телефону на зв'язку з Яремчею:

— Мама, ми не пішли сьогодні. Проспали. Підемо в четвер!

— І так рік за роком… — повчально вивела маман.

КАВАРНІ ПЛАНИ

Мамині слова мене не на жарт стривожили. Ми вже цілою тусою, з Артимом, і з Артуром, і з Андрієм (всі на «А»!) почали думати, як би то перехитрити есхатологічну природу черги.

— Можна, наприклад, зробити так, — повідала я Артиму. — Лишити на дверях записку попереднього вечора. Типу, номер восьмий у черзі — мій. Хто займе восьмий номер у черзі, той заміж не вийде!

— Нє, — каже Артим, — ліпше так: той народить чотирьох мертвих дітей, Ха-ха-ха-ха-ха!!!

— Цікаво, як такого тембру добитися в записці… — то я про гомєрічєскій хохот.

— А чо вісім?

— Ну, щоби не дуже нагло — один там, два… А тут якраз вони злякаються, буде номер сім і зразу номер дев’ять. І тут прихожу я і питаю

1 ... 67 68 69 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Добло і зло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Добло і зло"