read-books.club » Бойовики » Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 85
Перейти на сторінку:
постійно поправляла. Її тонких губ наче ніколи не торкала усмішка.

— Альтеє! — суворо сказала пані Королик. — Ти не повинна виходити, коли прохід відкрито. Сюди може зайти хто завгодно!

— Так, директорко. — Дівчина злегка нахилила голову. — Хто це, директорко?

— Підопічні пані Сапсан. Ті, про яких я тобі розповідала.

— А вони принесли з собою якісь харчі? Чи ліки? Чи бодай щось корисне? — Дівчина говорила страдницьки повільно. Голос у неї був так само дерев’яний, як і вираз обличчя.

— Більше жодних запитань, поки не зачинишся, — сказала пані Королик. — Поквапся!

— Так, директорко. — І дівчина, явно не відчуваючи потреби поспішати, побрела тунелем, тягнучи руки по стінах.

— Перепрошую, — сказала пані Королик. — Альтея не навмисно така вперта. Вона просто від природи як віслюк. Але вона тримає вовків у шорах, ми дуже її потребуємо. Почекаємо, поки вона повернеться.

Пані Королик сіла на нижню сходинку, і коли вона опускалась, я мало не чув, як тріщать її старечі кістки. Я не зрозумів, що вона мала на увазі, коли казала «тримає вовків у шорах», але запитань було дуже багато, тому одне могло трохи зачекати.

— Пані Королик, а звідки ви знали, хто ми такі? — поцікавилась Емма. — Ми не казали.

— Знати таке — обов’язок імбрини, — відповіла старенька. — У мене є спостерігачі на деревах звідси й аж до Ірландського моря. Крім того, ви знамениті! Є лише одна імбрина, чиї підопічні усі разом зуміли вирватися від зіпсованих, і це пані Сапсан. Але я гадки не маю, як ви зуміли дістатися так далеко й не потрапити їм до лап. Чи як, заради всього дивного, ви мене знайшли!

— Нас відправив сюди хлопчик на ярмарку. — Єнох підняв руку до рівня свого підборіддя. — Десь отакий на зріст. У дурнуватому капелюсі.

— Один з наших сторожових, — кивнула пані Королик. — Але як ви знайшли його самого?

— Ми зловили вашу голубку-розвідницю, — гордо промовила Емма. — І вона привела нас до цього контуру. (Про те, що пані Сапсан голубку замордувала, Емма промовчала.)

— Мої голуби! — вигукнула пані Королик. — Але звідки ви про них знали? Не кажучи вже про те, щоб зловити?

Уперед виступив Мілард. Він узяв у Горація пальто з маскувальної кімнати, щоб не замерзнути, і хоч пані Королик начебто не здивувалася, побачивши пальто, яке висіло в повітрі, та була приголомшена, коли невидимий хлопчик у ньому сказав:

— Я зробив дедуктивні висновки про місцезнаходження вашої пташки з «Казок про дивних». Але вперше ми про голубів почули у вашому гірському звіринці, від пафосного пса.

— Але ніхто не знає, де мій звіринець!

Пані Королик так здивувалася, що їй забракло слів. До того ж кожна наша відповідь породжувала ще більше запитань, тому ми якомога швидше розповіли їй усю свою історію, починаючи з нашої втечі з острова на крихітних шкаралупках — відкритих човниках.

— Ми мало не потопилися! — сказала Оливка.

— У нас стріляли, нас бомбили й хотіли зжерти порожняки, — додала Бронвін.

— І мало не переїхав поїзд підземки, — докинув Єнох.

— І мало не розчавив комод. — Горацій скривився у бік дівчини з даром телекінезу.

— Ми пройшли довгий шлях через небезпечні краї, — сказала Емма, — щоб знайти когось, хто зможе допомогти пані Сапсан. І ми дуже сподівалися, що цією людиною будете ви, пані Королик.

— Дуже на це розраховуємо, — кивнув Мілард.

Пані Королик знадобилося кілька хвилин, щоб віднайти свій голос, а коли це сталося, він бринів від емоцій.

— Ви хоробрі, надзвичайні діти. Кожен із вас — диво. Будь-яка імбрина була б щаслива називати вас своїми підопічними. — Рукавом мантії вона змахнула сльозу. — Мені було так прикро, коли я почула про те, що сталося з вашою пані Сапсан. Я її не дуже добре знала, бо вже скоро йду на пенсію, але обіцяю: ми її повернемо. Її та всіх наших сестер!

Повернемо її?

Отоді я й зрозумів, що пані Сапсан досі сиділа, схована у мішку, який ніс на собі Горацій. Пані Королик її ще не бачила!

— Ні, вона тут, із нами! — Горацій поставив мішок на підлогу і розв’язав його.

За мить звідти вилізла, похитуючись від запаморочення після тривалого перебування в темряві, пані Сапсан.

— В ім’я давнього люду! — вигукнула пані Королик. — Але ж… я чула, її захопили витвори!

— Захопили, — підтвердила Емма. — Але ми її відбили!

Пані Королик була така збуджена, що підстрибнула без ціпка, і мені довелося притримати її за лікоть, щоб вона не впала.

— Альмо, це справді ти? — затамувавши дух, промовила пані Королик. А відновивши рівновагу, кинулася до пані Сапсан і підхопила її з землі. — Агов, Альмо? Це ти в цьому тілі?

— Це вона, — кивнула Емма. — Це пані Сапсан!

Пані Королик тримала птаху на витягнутих руках і крутила нею туди-сюди, а пані Сапсан силкувалася вирватись.

— Гм, гм, гм, — бурмотіла собі під ніс пані Королик. Її очі звузилися, а губи витяглися в пряму лінію. — Із вашою директоркою щось не так.

— Вона скалічилася, — сказала Оливка. — Скалічилася всередині.

— Вона більше не може перетворитися на людину, — додала Емма.

Пані Королик похмуро кивнула, так, наче вже й сама здогадалася.

— І давно?

— Три дні, — відповіла Емма. — Відколи ми її забрали у витворів.

— Ваш пес нам сказав, якщо пані Сапсан не повернеться в людську подобу якнайшвидше, то вже більше ніколи не повернеться.

— Так, — кивнула пані Королик. — Едисон мав рацію.

— А ще він сказав, що допомогу, яка їй потрібна, може надати лише інша імбрина, — промовила Емма.

— І це теж слушно.

— Вона змінилася, — сказала Бронвін. — Вона тепер сама не своя. Нам потрібна наша колишня пані С!

— Ми не можемо дозволити, щоб з нею таке відбувалося! — твердо мовив Горацій.

— Ну? — нетерпеливилася Оливка. — Ви можете знову зробити її людиною? Будь ласка!

Ми обступили пані Королик і тиснули на неї. Наш відчай був такий потужний, що його можна було відчути на дотик.

Пані Королик склала долоні, благаючи тиші.

— Якби ж то все відбувалося так просто, — сказала вона, — і одразу. Коли імбрина довго пробуде у подобі птаха, вона стає негнучкою, мов захололий м’яз. Якщо спробувати надто швидко зігнути її у потрібну форму, вона лусне. Її треба масажувати, щоб надати істинної форми: делікатно розминати, мов глину. Якщо я попрацюю з нею всю ніч, то до ранку можу впоратися.

— Якщо в неї є час до ранку, — сказала Емма.

— Моліться, щоб був.

Повернулася дівчина з довгим волоссям. Вона повільно йшла до нас і вела руками по стінах тунелю. І над усім, чого вони торкалися, наростали нові шари

1 ... 67 68 69 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей» жанру - Бойовики / Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"