Читати книгу - "Лялька"

Вульф зняв її черевики та зв’язав волосся ззаду, як безліч разів раніше, хоча й ненадовго. Потім пішов на кухню, щоб принести миску, і вимкнув музику, нагодував Відлуння. У раковині було дві порожні пляшки вина і він вилаявся, що не запитав у працівників бару, скільки ще вони їй налили.

Вульф наповнив дві склянки водою, випив свою і повернувся до спальні. Там він поставив миску біля ліжка, а склянку на тумбочку, скинув свої черевики й заліз на ліжко поруч. Бакстер уже хропіла.

Він вимкнув лампу та витріщився на темну стелю, прислухаючись до стукоту перших крапель дощу в шибки. Він сподівався, що нещодавній рецидив Бакстер був спричинений лише стресом, який вони всі відчували, і що вона все ще могла контролювати ваду, якої ніколи не зможе позбутися назавжди. Він так довго допомагав їй приховувати це від усіх, надто довго. Коли він умостився для ще однієї безсонної ночі, час від часу перевіряючи, чи вона все ще дихає, та прибираючи після неї, то замислився над тим, чи взагалі допомагав чимось.

***

Поки Едмундс дістався додому, то промок до нитки і побачив, що в домі було вимкнене все світло. Він якомога тихіше прокрався темним коридором, гадаючи, що Тіа вже спить, однак, коли дійшов до відчинених дверей спальні, то побачив ще й досі нерозстелене ліжко.

— Ті? — покликав він.

Він обхо`див кімнату за кімнатою і вмикав світло, помічаючи, що деякі речі зникли: робоча сумка Тіа, її улюблені джинси, ходяче нещастя кіт. Вона не залишила записки, не було потреби. Вона була у матері. Він надто часто залишав її саму, і не тільки під час розслідування справи «Ляльки», а й узагалі відколи його перевели.

Він важко опустився на диван, де, як очікував, мав спати того вечора, і потер утомлені очі. Він почувався просто жахливо від того, що так її засмутив, але їй потрібно було зачекати лише п’ять днів, а потім усе так чи інакше закінчиться. Звісно ж, Тіа могла зрозуміти, що кінець уже близько.

Він думав про те, щоб зателефонувати їй, але знав, що вона вимкнула телефон. Він глянув на годинник: 22.27. Вочевидь, її забрала його теща, бо авто Тіа залишила обабіч дороги. Едмундс схопив з гачка ключі, вимкнув світло і, незважаючи на виснаження, знову вийшов у ніч.

Він заледве натрапляв на потрібний шлях своїм транспортом і провів чудовий час у місті. Потім задки заїхав на місце для парковки якраз перед будівлею і заквапився до охоронця. Чоловік відразу ж його впізнав, і вони трохи поговорили, поки Едмундс проходив ідентифікацію та викладав свої особисті речі, щоб повернутися до архівів.

***

Вино допомогло Вульфу заснути, однак менше ніж за годину його розбудила Бакстер, коли блювала в туалеті. Він лежав у темряві, крізь дверну раму до кімнати просочувалося світло з ванної, і прислухався до низки змивань, до того, як відкривалися та закривалися шафки, а потім до того, як вона прополіскує рота і випльовує в раковину.

Він уже збирався було встати й поїхати додому, задоволений тим, що Бакстер достатньо отямилася для того, щоб пережити ніч без допомоги, коли вона, хитаючись, зайшла до спальні, перекотилася на ліжку і ляснула його п’яною рукою по грудях.

— Як твоє побачення? — запитала вона.

— Коротке, — відповів Вульф, одночасно розлючений на Фінлі, що не зберіг таємниці, яка могла б урятувати йому життя, й підозрюючи, що жахливо недоречна необачність Бакстер, насправді, була напрочуд вчасною.

— Соромно. Дякую, що приїхав по мене, — сказала вона, майже засинаючи знову.

— Я ледь цього не зробив.

— Але зробив же таки, — прошепотіла вона, засинаючи. — Я знала, що приїдеш.

***

Підозри Едмундса підтвердилися. Кваплячись повернутися додому, він примудрився поставити коробку, над якою працював того дня, зовсім не на ту полицю. Він повернувся до справи 2009 року: спадкоємець могутньої корпорації зник із готельного номера під охороною, калюжа крові, тіло відсутнє. Едмундс окремо вивчив кожну фотографію з місця злочину і зрештою-таки знайшов одну, яка підтвердила його підозри.

Стіна позаду калюжі крові, вісім крихітних бризок, які записали і вважали, що й зрозуміло, «додатковими плямами крові», однак місце до моторошного нагадувало кімнату, в якій він був того дня раніше. Озброєний новими знаннями, тепер він розумів, що незначні, на перший погляд, бризки, з’явилися, коли вбивця розчленив уже мертву жертву, щоб прибрати тіло від неминучого.

Це їхній убивця. Едмундс був упевнений.

У захваті він почав складати речові докази назад до коробки. Тепер йому здавалося, що він знайшов щось вагоме, щоб поділитися з командою. Коли він підвівся, з кришки злетів аркуш паперу й упав на підлогу. Це була стандартна форма, яка додавалася до кожної коробки у сховищі: перелік прізвищ, дати видачі й прийому та короткий опис причин, чому її забирали з архіву. Едмундс нагнувся, щоб покласти її назад, однак потім унизу сторінки помітив знайоме йому прізвище останнього, хто переглядав речові докази.

— Детектив Натан Вульф — 05/02/2013 — Аналіз бризок крові.

— Детектив Натан Вульф — 10/02/2013 — Повернення в архів.

Едмундс був спантеличений. Вульф не залишав ні паперів, ні висновків криміналістів ще з 2009 року. Найбільш імовірний сценарій був у тому, що Вульф звертався до цієї справи під час розслідування іншої. Можливо, він підсвідомо топтався навколо попередньої жертви «Лялькаря», яка випадково привернула його увагу. Це б пояснило персональний виклик, але також і очевидний захват: єдиний поліціянт, якого вбивця вважав гідним.

Це ставило все на свої місця.

Едмундс радів. Він запитає Вульфа про це вранці, і, можливо, той вкаже йому на інші приклади ранньої роботи їхнього вбивці. Заохочений своїм відкриттям, він перейшов до іншого проходу й почав шукати у списку наступну справу.

Нарешті вони полювали на мисливця.

Розділ 27

Четвер, 10 липня, 2014 [07.07]

Крізь відчинені двері в кімнату вривалося сліпуче світло, відкидаючи на ліжко незрозумілі тіні. Вульф розплющив очі. У кімнаті Бакстер він був сам, повністю одягнений, лежав поверх ковдри. Його розбудив звук ритмічних кроків, який долинав із сусідньої кімнати.

Із значними зусиллями він встав і зібрав свої черевики біля ліжка там, де й скинув їх учора. Він пройшов до вітальні, залитої сонцем, і мляво помахав Бакстер, яка вже