Читати книгу - "Левине серце"

не тому, що це для Безтурботного було головне, а тільки зважаючи на конфлікти між книготоргівлею і збирачами паперової макулатури. Для самого ж Безтурботного це був не більше, ніж епізод, дрібничка, ніщо порівняно з тими висотами, якими він оволодів і заволодів після того, як автор цієї розповіді мав необачність штовхнути цього вигодуваного смачними плескачами хлопця в сферу діяльності по охороні пам’ятників історії й культури.

Іван Безтурботний почав з рідного села (бо завжди треба з чогось починати і бажано не з нуля) і, хоч не мав ні високої грамотності, ні особливих знань, незабаром наробив страшенного гамору завдяки своїй енергійності, яка опиралась на добру вгодованість. Він поєднав у своїй особі керівництво (на громадських засадах!) добровільним спортивним товариством «Урожай» і Товариством по охороні пам’ятників історії і культури, тоді взявся за Товариство по охороні природи, тоді випросив у судді Верещаки первинну організацію ружжа і вудки, тоді приєднав Червоний Хрест і Півмісяць, Товариство рятування на водах, Товариство книголюбів; він колекціонував товариства, як нумізмати збирають монети або філателісти — марки. Але колекціонери, як правило, вимушені вкладати в свою пристрасть і власні кошти, а Безтурботний не витрачав жодної копійки. Всі товариства добровільні, але членство в них обов’язкове! — ось лозунг, який проголосив Безтурботний, примусивши правління колгоспу зробити колгосп «Дніпро» членом дванадцяти добровільних товариств і сплатити колективні внески в сумах, які відраховувалися з річних прибутків колгоспу. Сам Безтурботний, хоч не платив ні копійки, не мав і зиску від цього жодної копієчки! Він працював за ідею і для ідеї, він горів, кипів, клекотав на громадській роботі безкорисливо і самовіддано.

Він сподівався тільки на одне: його помітять, повинні помітити й належно оцінити його запопадливість так само, як помітили колись швидкісні методи Самуся.

І він не помилився. Його помітив той самий товариш Багатогаласу, що підняв колись Самуся, але чи то вже Багатогаласу постарів, чи злякала його енергійність Безтурботного, яка перевершувала все бачене й знане високодосвідченим вічним районним уповноваженим, чи, може, не хотів він втручатися не в своє, але Багатогаласу не став возносити славу Безтурботному, а передав його заступникові голови райвиконкому Крикливцю, на якого, крім основних його обов’язків, покладено керівництво сорока двома комісіями. Там були комісії по охороні, по боротьбі, по розвитку, по стримуванню, по освоєнню, по роботі з жінками, по роботі з молоддю, в справах пенсіонерів, у справах культів, по культурі, по обрядах, по торгівлі, по дорогах і містках, по радіофікації й електрифікації, по боротьбі з хуліганством, по боротьбі з пияцтвом, по охороні природи, по виловлюванню бездомних псів і котів, по обов’язковій організації добровільних товариств, по вивченню дедалі зростаючих потреб, по підтримці того, що народжується, і по виявленню того, що має народитися. Посада заступника голови сільського райвиконкому, мабуть, найуніверсальніша в діях людства. Але Крикливець, як і сотні його колег, не губився, не демонстрував світової скорботи, не підпускав до себе ні інфарктів, ні інсультів, мужньо ніс увесь огром своїх неймовірних обов’язків, був бадьорий, оптимістичний, привітний, дивився на життя з надіями і ніколи не втрачав перспективи і не впадав у відчай. Коли провалювався десь у районі місток, Крикливець будував два нових, коли завалювалися два скверненькі — споруджував один, але такий, що аж дзвенів! Коли Крикливцю казали, що в Стамбулі щороку виловлюють усіх бездомних псів, а в Римі всіх нічиїх котів і їх за рік стає ще більше, Крикливець тільки всміхався таємниче, бо вірив, що вже коли він виловить, то ніхто так не виловить. Він пробував навіть поєднати непоєднуване: з одного боку, боровся за розвиток торгівлі, який неминуче включав і продавання «Екстри», а з другого, боровся проти пияцтва, яке ця продана «Екстра» чомусь викликала, бо хто її купив, той випивав, і якось ніхто не знайшов для клятої горілки ніякого кориснішого застосування.

Отже, як видно з цього коротенького опису, Крикливець приречений був жити й працювати серед суцільних протиріч, у майже безнадійній перевантаженості, без ніяких сподівань на те, що з’явиться чоловік, який візьме на свої плечі бодай часточку його тягаря.

І тут з’являється Багатогаласу і безвідповідально заявляє: є такий чоловік! Де? В Світлоярську! Хто такий? Звідки? Місцевий вихованець. Звуть — Іван Безтурботний.

Крикливець метнувся до Світлоярська. Поїхав, розпитав, переконався. Безтурботний хоч не вразив його грамотністю, зате зачарував здоровою напористістю, а ще більше (як і автора свого часу) плескачами своєї матері. Крикливець, який, до речі, відповідав також і за розвиток системи громадського харчування в районі, одразу ж подумав, що добре було б у райцентрі поряд з «Чайною» і «Вареничною» відкрити ще й «Плескачну», запросивши туди шеф-поваром тітку Вустю. Але Іван Безтурботний і слухати не хотів, щоб тягти її за собою до райцентру.

— Давайте так, — заявив він з усією рішучістю і відвертістю, якими відзначався, — коли берете мене в район, то беріть самого! Батьків зрушати з місця не хочу. Вони тут приросли. Берете мене?

— Беру, — сказав Крикливець. — Нам треба організувати товариства у всьому районі.

— Все організуємо, і буде блиск! Мені аби квартира в районі.

— З квартирами трудно, але знайдемо.

— Ну, й зарплатня.

— Це просто. Зробимо тебе відповідальним секретарем якогось товариства.

— Товариства? — засміявся Безтурботний. — Та ви шуткуєте? Ото б я ради якогось товариства кинув материні плескачі? Та ще — секретарем? Хоч би вже головою.

— Голова в нас — на громадських засадах. Без зарплати. Ми зобов’язуємо відповідальних працівників очолювати добровільні товариства. Хоч, правду кажучи, вже в районі не вистачає й відповідальних працівників.

— Гаразд, — зітхнув Безтурботний, — коли вже секретарем, то всіх товариств, які є. І щоб скрізь зарплата.

— А фінансова дисципліна? — нагадав Крикливець.

— Яке мені діло до фінансової дисципліни? Хочете, щоб я вам підняв діло, я й підніму! Аби гроші! А ви вже знаєте, як там зробити…

— Та знаю, — почухав потилицю Крикливець, згадуючи, що він, крім усього іншого, очолює також комісії по якості й ефективності, по режиму економії, по внутрішніх резервах, по скороченню адміністративно-управлінського апарату, а також комісію по затиканню дірок, хоч де б вони виникали і хоч які великі були. Він уявив, скільки дірок наробить у районнім бюджеті Іван Безтурботний, і все ж таки вигукнув:

— Ну, хай буде! Беру!

Так Іван Безтурботний опинився в райцентрі, став власником двокімнатної квартири, мав у своєму розпорядженні мотоцикл добровільного спортивного товариства «Урожай», одержував зарплату в Товариствах охорони пам’ятників, охорони природи і книголюбів, мав вільний доступ на всі бази райспоживспілки, володів правом полювати й рибалити в усіх заповідниках і заборонених угіддях, знайомство водив не тільки з районними керівниками, а