Читати книгу - "Англійський пацієнт"

Сапер заїхав до Кортони під пронизливе вищання мотоцикла. Спрямував «Тріумф» на сходи перед дверима церкви й увійшов досередини. Статуя була на місці, захована під риштованням. Хотів підійти ближче і роздивитися її обличчя, але більше не мав із собою гвинтівки з прицілом, а власне тіло здавалося йому занадто закляклим, аби дряпатися нагору конструкцією з трубок. Кіп трохи потинявся внизу, наче людина, котра не наважується зайти до добре знаного будинку. Спустив мотоцикл з церковних сходів і поїхав далі крізь понищені виноградники, у напрямку Ареццо.

Неподалік Сансеполькро хлопець знову обрав звивистий шлях нагору. Туман стелився горами, і саперові довелося знизити швидкість до мінімальної. Перевал Бокка-Трабарія. Хлопець змерз, але не дозволяв собі думати про погоду. Врешті туман залишився позаду, схожий на широке ліжко. Кіп оминув Урбіно, де німці спалили усіх бойових коней своїх ворогів. Вони воювали у цьому регіоні місяць; зараз він минув ці землі за лічені хвилини, впізнавши лише святині Чорної Мадонни. Війна зробила всі селища й містечка подібними.

Кіп спустився на узбережжя. До Ґабічче-Маре, де бачив Діву Марію, котра вийшла з води. Він спав на пагорбі, звідки виднілися урвище й вода, неподалік місця, куди принесли статую. Так завершився його перший день.

Люба Кларо — люба Маман.

Маман — французьке слово, Клара — затишне слово, означає «обійми», особисте слово, яке, втім, можна голосно вимовити серед людей. Воно таке зручне і вічне, як баржа. Хоча тобі більше до душі, як мені відомо, каное. У ньому ти можеш повернути чи зайти до будь-якої бухти за кілька секунд. Така ж незалежна. Така ж самотня. Немає такої баржі, що могла б відповідати за все навколо тебе. Пишу тобі вперше за багато років, Кларо, і я не звикла писати листи. Кілька останніх місяців я жила із трьома іншими людьми, й наші розмови були повільними і повсякденними. Тож я відвикла розмовляти якось інакше.

Йде рік 194-. Який? На мить я забула, уявляєш? Але пам’ятаю день і місяць. Вчора ми почули, що на Японію скинули бомби, нам здавалося, що настав кінець світу. Відтепер я гадаю, що особисте завжди воюватиме із громадським. І якщо ми знайдемо цьому пояснення, значить, зможемо пояcнити геть усе.

Патрік помер на голуб’ятні у Франції. У сімнадцятому-вісімнадцятому століттях французи зводили їх більшими за звичайні будинки. Отакими:

Горизонтальна лінія на рівні приблизно двох третин висоти називалася щурячим карнизом — вона заважала щурам застрибувати на цеглу, і голуби були в безпеці. Тому й кажуть «безпечно, як у голуб’ятні». Святе місце. Дуже нагадує церкву. Місце, де людина знаходить мир і втіху. Патрік помер у такому місці.

О п’ятій годині Кіп завів мотоцикл і цівка піску вирвалася з-під заднього колеса. Досі було темно й неможливо розрізнити обриси води в краєвиді за урвищем. Для подорожі звідси на південь він не мав жодної мапи, але міг упізнати, де пролягали воєнні шляхи, чи користуватися узбережними маршрутами. Коли зійшло сонце, він вправно подвоїв швидкість. Річки досі були попереду.

Близько другої години по обіді хлопець дістався Ортони[128], де сапери зводили розкладний міст і мало не загинули в глибоких водах під час бурі. Пустився дощ, і Кіпові довелося зупинитися, щоб дістати гумовий плащ. Він обійшов навколо мокрого мотоцикла. Тепер, коли він подорожував, звуки в його вухах стали іншими. На шурх-шурх перемінилися скигління і виття, переднє колесо шпурляло воду на саперові чоботи. Усе, що він бачив крізь захисні окуляри, було сірим. Він не думатиме про Хану. Навколо тихо, лише мотоцикл шумить, а хлопець не згадує про дівчину.

Коли перед ним з’являлося її обличчя, він відганяв його і концентрувався на кермі мотоцикла. Якщо тут лунатимуть слова, то не її розмови; це просто назви міст, які він минає.

Кіп відчував, що взяв із собою в подорож англійця. Той сидить на паливному баці обличчям до нього, чорне тіло обіймає його власне, дивиться у минуле через його плече, на сільську місцевість, якою вони пролітають, на віддалений палац чужинців на італійських пагорбах, який уже ніколи не відбудують. «…і слова Мої, котрі вклав Я в уста твої, не відступлять од уст твоїх і від уст нащадків твоїх, і від уст нащадків нащадків твоїх».[129]

Англійців голос наспівує йому у вухо слова пророка Ісаї, зовсім як тоді, коли оповідав хлопцеві про обличчя на стелі римської капели. «Звісно ж, існує сотня зображень Ісаї. Одного дня ти захочеш побачити його старцем — у монастирях Південної Франції його пошановують як старого чоловіка з бородою, але впізнаєш ту саму могутність у його погляді». Англійський пацієнт виспівував у своїй розмальованій кімнаті: «Ось, Господь перекине тебе, як ото кидає міцний чоловік, і стисне тебе на грудку. Згорне тебе в згорток, кине тебе, як меча, на землю широкополу…»[130]

Кіп їде далі, занурюється ще більше в рясний дощ. Йому подобалися ці слова, бо подобалося обличчя на фресці. Хлопець вірив в обгорілого чоловіка і райські луки цивілізації, про які той піклувався. Ісая, Ієремія і Соломон були в чоловіковій настільній книжці, його святій книзі, куди він вклеював усе, що любив. Він передав хлопцеві книжку, і той сказав: «Ми також маємо Священну Книгу».

Ґумова підкладка захисних окулярів тріснула кілька місяців тому, і тепер дощ заповнює порожнини перед очима. Він зняв окуляри та їде, шурх-шурх — постійне море в його вухах, закоцюрблене тіло змерзло, тепло, що йде від мотоцикла, до якого хлопець так тісно притуляється, здається лише фантазією, і він пролітає крізь села, зірка в падінні, видима тільки півсекунди, коли можна загадати бажання. «…бо небеса щезнуть, мов дим, і земля спустошиться, мов одяг, і мешканці її також повимирають… Тому що, як одяг, пожере їх міль, і, мов хвилю, пожере їх черва…»[131] Таємниці пустель від Увейнату до Хіросіми.

Він знімав окуляри в той момент, коли треба було повернути до моста через річку Авфід[132]. Кіп увійшов у поворот, тримаючись лівою рукою не за кермо, а за оправу. Кинув окуляри і спробував загальмувати, але не знав, що сильно вдариться в металевий поріг на початку моста, мотоцикл під ним ліг на правий бік. Він враз ковзнув обшивкою мотоцикла по дощовій воді вниз на середину моста, розбризкуючи блакитні металеві іскри