Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Ці події взагалі викреслили з історії того ранку. Так, наче цього й не було.

Лєгітімний

Віктор Федорович сьогодні приймав своїх соратників на дачі у власному пафосному кабінеті. Азаров, сполоханий і трохи підшофе, ввірвався до кімнати одразу після того, як звідти вийшов спітнілий і переляканий генпрокурор Пшонка. Зіткнувшись у дверях, вони навіть не привіталися. За останній місяць Янукович капітально здав, постарів, під очима з’явилися темні мішки, лице спухло від недосипання, пияцтва та переживань, шкіра посіріла. Влада втікала з його рук, система, збудована за останній рік, розвалювалася, переставала працювати. У доважок, на нього тиснули з усіх сторін зі своїми інтересами — політики, «апазіція», «сім’я», Путін, Меркель, «Абама» і так далі. Ця увага для нього була зайвою, він не любив шуму, а тут, із цим Майданом… Утім, що здивувало Азарова, Янукович зараз був напрочуд спокійним і зосередженим, вчорашній істеричний настрій, коли він бігав по кабінету і верещав, що всіх порве, минув. Він опанував себе.

І зараз глянувши з-під окулярів на Яновича, запитав у своїй розв’язній панібратській манері:

— Шо с тобой, Коля? Куда спешишь?

— Так там это, Виктор Федорович, — розгублено спромігся на репліку прем’єр, — стревяви…

— Коля, блядь, я эту фразу помню еще с фильма «Белоє солнце пустині». Ну, постреляли. И шо?

— Так это ж победа майдана! Все! — намагався бути стриманим екс-прем’єр, хоча йому це вдавалось погано. — Скоро за нас возьмутся! А как Ювьку выпустят, вы сами понимаете, шо с нами будет!

Янукович важко зітхнув і подивився у порожні риб’ячі очі візитера. Він не любив Азарова, але весь цей час був змушений його терпіти, вважаючи професіоналом високого рівня на посаді прем’єра, і цінуючи як людину, що приносила непогані бабки для «сім’ї». Та після відставки Азаров займався розбудовою партії і його діяльний характер не вдовольнявся цим. Тому останніх два тижні він був трішки не в адекваті, бухав, заливаючи алкоголем горе відставки, і через це зробився по-особливому недорікуватим, а звук «л», котрий він раніше вимовляв, як «уи», тепер у нього став звучати твердим «в». Це Януковичу чомусь дуже не подобалось і навіть відштовхувало від колишнього прем’єра. На його думку (тут він цілком приймав сторону Майдана), Азаров почав нагадувати йому неповноцінного дурника. Точніше — дебіла.

— Янич, усім давно насрать на Юльку, — вирішив зверхньо пояснити «дурнику» своє бачення політичної ситуації в країні. — Вона нє у дєл. Дєвочка свойо падеде на большой політічєской арєнє ісполніла неудачно. Тепер її — в утіль. Забудь про неї. Настав час больших бздунов. І еті бздуни вже запросили переговори зі мною. Расклад такий: я до актября, до виборов, астаюсь при власті. А за цей час ми все повернемо у зад.

— Но мивиция вся разбежалась, нас уже никто не охраняет…

— Коля, нас охороняет закон. У тебе вообще, вон, охорона, как у меня. И мы с тобой договаривались про то, шо ты займешься партией, так сказать, партийною розбудовою. После всей хуйни с этим майданом, сам понимаешь, нам надо как-то выбираться из говна, устраивать показовые порки: Ефремова, Царева, Колисниченка, Аньки Герман, да кого захочешь… Нам нужна обновленная партия…

— Собственно, в Харькове… там собирается съезд… Хочу на нем выступить.

— Вот, правильно… Как раз будет что этим пиздюкам из оппозиции протыставыть. Они ж понимают, съезд в таком регионе может принять разные решения… Например про федеризали… зацыю, блядь, ну, ты понял.

— Это чревато… Они завоют об раскове страны…

— Хуйня все, — відмахнувся, — Ця блядська апазіція ні на шо не спасобна, шоб ти панімав. Они побрыюкатся, повысят тарифы, доллар прыгнет до десяти гривен… Какой народ это вынесет? Потом они пересрутся между собой, как обычно… А нам того и надо. И тут мы — на белом коне… Все… И за полгода наведем порядок.

— То есть, нас сейчас окончатевьно ждет смена правитевьства, смена Кабмина, прокурора, сивовиков… — зрозумів Азаров, пригадавши, у якому стані вилетів з кабінету Пшонка. — Моих вюдей тоже из Кабмина убирают?

— Но ты учти, Коля, у нас большинство в Раде, и мы такую спикериаду им устроим с премьериадой, шо этот вонючий Майдан им самим яйца открутит, єслі до того часу сам останется з яйцями… — спробував підбадьорити Азарова і віджартуватися. — А зачем импотьонтам яйца, кстате? Ха-ха-ха. Коля, это временное отступление, шоб ты, блядь, понимал. А если учесть, что ты уже не премьер… Об ком тебе переживать?

Азаров хвильку помовчав, сумно покивуючи головою. Він став схожий на ображену дитину, в котрої забирають улюблену цяцьку. Зрозуміло, що за схемою «порки», його і частину команди теж зроблять цапами-відбувайлами, порушать кримінальні справи, а може, й запакують у санаторії нуль зірок — все включено: баланда, чифірь, «Прима» без фільтра. Хоча Янукович ніколи не здавав своїх… обставини змінюються… І люди змінюються…

— Насчет бовьшинства… — знехотя протягнув Янович, — это вы зря, Виктор Федорович. Эти пидары, как крысы, уже успешно бегут с нашего корабвя… Товько у нас быв договор… Я возвращаюсь…

«Возвращение мумии», — реготнув про себе Яник, а вголос сказав:

— Да пошли они нахуй! Как бегут, так и прибегут. У нас есть чем держать их, Яныч не переживай… И с оппозицией договоримся. Никому не нужны эти ебучие потрясения. Это ж богатые люди, с деньгами, а деньги, как известно, любят покой и стабильность. Им самим этот Майдан — как хуй стоячий поперек горла. Да мы сами Юльку выпустим! Представляешь, шо она там им устроит, какие финтиля, эта траяновская кобыла[132]?! Га-га-га! Не бзди, Яныч, прорвемся…

Янукович, не встаючи з крісла, дістав із буфета пляшку коньяку зі своїм портретом, дві склянки. Глухо пукнув корок, у склянки весело полилась густо-коричнева рідина. По кабінету розлився тонкий аромат дорогого напою.

— Давай лучше выпьем, Яныч, как русские люди, — запропонував президент. — А что, блядь, может успокоить боль русского человека? Только хорошее бухло с хорошим другом.

Вони смачно смикнули по півсклянки коньяку і не скривились.

— Знаешь, — продовжив Янукович, налаштувавшись на філософський лад, — смотрел седня по ящику, шо творилось на Майдане… Пацанов жалко, которые вот из-за этих пидоров погибали. А мусоров, какие должны были нас защищать, — вообще не жалко. Шо это за вояки, блядь, шо не смогли разогнать пару сотен гуцулов? Не, ну, западэнцев мне тоже не жалко, как бы… э-э-э… Этих яйцеметателей, блядь…

Азаров, думаючи про своє, враз перебив