Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

O’Brien: «Parlamentary History at the Irich land question» і інші. Див. Справу укр[аїнської] інтелігенції). Кажучи, що до усунення національного гніту не треба аж державної самостійності, д. Л[озинський] наводить приклад Швейцарії в таких словах: «УНП не посміла доторкнутися сего класичного приміру», де в одній державі живуть три народності, а мають однакові права. Звертаємо увагу д. Лозинського, що Швейцарія не єсть одноцільною державою, а має стільки дрібних однонаціональних держав, скільки кантонів, яких є федеративною спілкою. Отже, Швейцарія не тільки не класичний, а взагалі ніякий приклад для нашого питання. Крім того, по тих кантонах, де населення є мішане (німецьке та французьке з італійським), дасться зазначити хоч не голосну на цілий світ, бо дрібну, але все ж виразну національну боротьбу та конкуренцію за впливи...

Нарешті про ніби антисемітизм УНП — несправедливо закидує нам се д. Лозинський. Ми не більше виступаємо проти жидів, як і проти москалів, угрів, поляків і всіх, хто визискує й поневолює наш нарід. Ставимо жидів у рівні з іншими нашими гнобителями, і, значить, ніхто не може нам закидува-ти антисемітизм як расову або релігійну ворожнечу. Д. Л[озинський] ачей розуміє, через що ми хочемо скинути панування москалів, поляків, угрів і т. д.? З тих же самих причин хочемо скинути й панування жидів. Жиди на Вкраїні російській не тільки експлуататори, але ще й (гидко сказати!) моска-лізатори. Ні один освічений жид не хоче вміти по-українськи, усюди говорить по-російськи і навіть дивиться на український нарід як на нижчі істоти. Сього вже забагато. Усі оті «бундовці», що виросли на території українського народу, викохались на кошт українського селянина, страшно ворожі українському рухові і свої видання нелегальні друкують по-московськи, не почуваючись цілковито до обов’язку віддячитись довготерпеливому народові українському, що дав їм братерський притулок. Жиди поводяться на Вкраїні як на ворожій території, яку вони хочуть покорити під свою волю. Досить сього. Замість подати ліки, д. Лозинський радить нам зрозуміти причини, через що жиди такі немилосердні відносно нашого народу. Причина одна й та сама у всіх народів: національні асоціації (чи жидів, чи москалів, чи поляків) суть величезними факторами в житті людськості. Д. Лозинський каже нам, що «передові (!) люди додумались вже до нетериторіальної національної автономії». Се вчення ми мали нагоду пізнати і то у виданнях жидівського «Бунду». Але й ся теорія «передових людей» (шануємо більше теорії наукових людей.) тільки стверджує нашу думку про величезне значення національних асоціацій і коли примушує признати й жидів за націю, то й дає змогу просити їх дати спокій нашій території, яка їм не потрібна, щоб бути нацією, а яка нам дуже потрібна, щоб жити. Найсердечніше привітаємо жидів, коли вони покажуть, що суть прихильниками нашого народу, а не ворогами йому, бо ми боремось проти чужинців не тому, що вони чужинці, а тому, що вони експлуататори.

Самостійна Україна. — 1905. — Ч. 1. — Вересень.

З закордонної України

Ідейний овид свідомого українця не може спинятися на штучних запорах, що їх понаставлювали між поодинокими частинами української землі пануючі над українським народом держави.

Українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали, на всю Україну, без огляду на чужі, державні кордони. Досі твердого почуття національної єдності усіх українців на просторі усієї України від Карпатів до Кавказу — не дуже слідно. Воно ледве починає вироблюватися. Натомість чимало ще у нас провінціоналізму, свого роду локального чи там провінціонального українства: лівобережного, правобережного, галицького, буковинського і т. д. Наші люди замало ще українці, а забагато полтавці, кияни, галичани, буковинці і т. д. Великою нацією, і то нацією в справдішньому значенні сього слова, стануть українці лишень тоді, коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т. д. провінціонал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно, як нерозлучну і єдину цілість.

Як українські націонали і пропагатори ідеї самостійної України мусимо і бажаємо співділати оцьому процесові вироблювання із усяких українських провінціоналів однодушного і одноцільного типу вповні свідомого Україн-ця-Всеукраїнця. Одним із способів до сього послужить нам познайомлю-вання наших читачів із життям і відносинами усіх частин України в Європі, як і заєвропейських українських колоній. Через се скорше стане зроджуватися свідомість спільних інтересів у всіх українців різних земель, а за тим і борше поступатиме пропаганда наших національно-політичних ідеалів та борба за них стане одностайніша і більш суцільна.

Крім того, ознайомлювання наших читачів з життям інших частин України причиниться безперечно чимало до вироблення поглядів на відносини України до різних сусідніх націй, а вкінці не без користі і з огляду педагогічного даючи одній частині України живі приміри національного відродження, праці і організації у частини другої та спромогу користуватися досвідом кожної із частин України цілій Україні — всім свідомим українцям усіх земель України.

Із сими намірами відчиняємо нашу рубрику «З закордонної України».

Редакция.

[Відозва] Української Народної Партії число 5

Українці-робітники! По темних-темних підвалах, в барлозі з дірявими стінами або в халупчинах по краю городів — живете ви. Ви бу — дуєте величезні розкішні палаци й будинки, та не ви в їх живете, ви будуєте театри й увесь прилад до веселого проводу часу — тільки не для себе, ви будуєте залізниці, фабрики, заводи, але не на свою користь, ви виробляєте усі розкоші, що звуться комфортом — тільки не собі на вжиток, ви будуєте університети — та не ваші діти там вчаться... Хто ж оті щасливі, що на їх повинні ви робити, їм повинні годити, вгонобляти, шанувати їх химерні навіть потреби, робити їх життя веселим та щасливим? Хто вони, кому ви повинні бути слухняними рабами? То пани володарі фабрик, заводів, володарі всього, средств до життя, навіть життя вашого. Вони — пани виставляють з-поміж себе і зверхників війська, готового оружною силою, не гаючись карати вас, коли б ви, не схотівши бути їм покірними рабами, учинили страйк (стачка). Панство виставляє з-поміж себе судів, які судять «вовчим» судом вас. Поліція, земські і міські (городські) управи суть покірні слуги панів: усе це утворено й вигадано, щоб дужче вас держати в ярмі. Правительство, складаючись