Читати книгу - "Замирення"

— Це тільки шоу жахалок, — сказала Жар-птаха Керманичу, бо так невпинно й мовчазно за нею воно перетікало, поглинаючи або само поглинаючись.

Що їй ще лишалося робити? Вона ступила вперед у гравітаційне поле його орбіт. Ця наближена напівпрозора освітлена куля більше нагадувала слайди під мікроскопом, якісь видовжені клітини неправильної форми. А візерунки під ними, на другому шарі, майже зчитувалися, але досі були затьмарені, наче мілини, покраяні широкими брижами.

Вона простягла руку, відчула під пальцями тендітне тріпотіння, нібито натикаючись на пористий шар, на якусь вуаль. Чи це перший контакт, чи останній?

Її дотик не лишився без відповіді.

Ореол став розчинятися нагорі, знімаючи одну зі своїх часток, неначе спускаючи золоту перлину, завбільшки з її голову, а опустившись, ця перлина повисла перед нею, крутячись упритул до обличчя Жар-птахи, нібито просячи себе оцінити. Зчитуючи Жар-птаху, випускаючи тепло, яке та відчувала, наче сонячний жар, ніби опікалася цим промінням. І все ж таки вона не боялася. І не боятиметься. Нуль-зона створила її. Нуль-зона мала очікувати на неї.

Жар-птаха прийняла золоту перлину з повітря і, тримаючи на долоні, відчула її теплоту й ніжність.

Сліпуче золотаво-зелене світло спалахнуло з глибини та пронизало їй серце, і з цією перлиною в Жар-птаху ввійшов крижаний спокій, і крізь цей спокійний потік блиснуло своєрідне грандіозне світло, і в цьому світлі вона могла бачити все, що можна було виявити, навіть те, як Нуль-зона вдивляється в неї.

Вона бачила, або відчувала, глибоко у собі, катаклізм, схожий на зливу комет, які вже знищили всю біосферу Землі. На власні очі бачила, як один створений організм був покраяний на шматки й розсіяний, і щохвилі кожна частка долала довгий і небезпечний шлях у проміжках, чорних і безформних, пронизаних раптовими спалахами світла, коли вони ховалися, затьмарені та зниклі, — вихоплюючись тільки, щоб навіки згаснути, нерухливі, у склі лінзи маяка. І коли цей провід згасав, знеструмлювався, то потім починав працювати якнайкраще, як тільки міг, знову відновлюючись, генеруючи, починаючи виконувати значну, багатющу і наперед визначену функцію, що не мала ні часу, ні контексту, через ту жахливу істину, що виду, якому Нуль-зона надала це призначення, більше не існувало. Жар-птаха бачила мембрани Нуль-зони, цієї машини, цієї істоти, побачила, як білі кролики перестрибують межу, і зникають там, і вистрибують десь інде; а ще там левіафани, привиди, які спостерігають назовні. Усе це — фрагментарно, відчутно на смак, запах або через почуття, не зовсім їй зрозумілі.

Доки Збирач і далі писав, нібито Жар-птахи поруч і не існувало, ці слова полум’яніли дужчим і швидшим світлом, ніж те, яке вона раніше бачила, і це світло дедалі яскравіше розгорялося. Стільки слів. Стільки світла. Стільки, скільки вона навряд чи раніше бачила. Кожне слово — це світло, світло, яке струмує і кровить із іншого місця, кожне слово — це провідник і вхід, і лишається тільки дізнатися, як ними послуговуватися, знати координати, якими послуговується біологиня наразі на своєму далекому шляху. Кожне речення — немилосердне зцілення, жорстока перебудова, чого не можна відторгнути.

Чи скаже вона зараз: «Стій!»? Чи звернеться вона зараз до людей, яких ніколи не зустрічала, які жили у неї в голові, яких знала біолог? Чи подумає колись, що настане далі — може, вона знищить планету чи врятує її? Упізнаючи це, Жар-птаха відала: щось виживе, щоб вижила вона.

Що може вона вдіяти? Нічого. Вона й не хотіла. Вибір полягав у тому, щоб не робити жодного вибору. Вона випустила цю кулю, дозволивши їй знову повиснути у повітрі.

Вона відчула, що Ґрейс стоїть на східцях за спиною, відчула, що Ґрейс зашкодить їй, але її це не турбувало. Це не провина Ґрейс. Ґрейс не могла зрозуміти того, що бачить, що бачить щось іще — щось таке, що було раніше на маяку, або на острові, або у своєму минулому житті.

Тут Ґрейс вистрелила Жар-птасі у спину. Куля прошила їй груди навиліт, врізавшись у стіну. Ореол над Збирачем згас. Жар-птаха крутнулася й закричала, охоплена таким сильним сяйвом, як ніколи. Бо вона не постраждала, нічого не відчула, але й не хотіла, щоб постраждала Ґрейс.

Ґрейс завмерла там, у сутіні, тримаючи рушницю, і тепер на власні очі бачачи, що це даремно, що це завжди було даремним, що немає вороття, що вороття ніколи не буде.

— Повертайся, Ґрейс, — сказала Жар-птаха, і Ґрейс розчинилася на східцях, ніби її там ніколи й не було.

А потім Жар-птаха збагнула, надто пізно, що й Керманича більше там немає: він або відступив, або пройшов повз неї, східцями, назустріч далекому білому світлу на дні.

23. ДИРЕКТОРКА

Ти повертаєшся до того, що знала, або гадаєш, що знала: до маяка і «Науково-Спіритичного Загону», оновлюючи сили завдяки тому рядку, який зв’язує НСБ і Джека Сіверенса. Ти гортаєш кожну справу по три-чотири рази, примушуєш себе знову переглядати історію маяка та його зруйнованого товариша на острові.

Часом тобі являється обличчя Генрі — блідим колом на великій відстані, невпинно наближаючись до тебе, аж поки ти зможеш класифікувати кожну неприємну його рису. Ти не знаєш, чого він хоче, а просто знаєш, що цього Генрі не так легко спекатися. Він нагадує тобі про себе, мов нерозпечатаний лист, про який усі, з надмірною самовпевненістю пророків, кажуть, буцімто там щось банальне.

Твоя антипатія до цих людей обернулася в тобі зневагою до них, викинувши їх із пам’яті, коли ти ще була дитиною. Ти не шукала способів обілити чи прикрасити їх у своїй пам’яті, щоб зафіксувати подробиці, а натомість стерла цих людей, вигнала їх, геть від них відмовилася. Ця осоружність, ця присутність, про які ти можеш розповісти, засмучували й навіть для Сола створювали незручність. Але що саме у них примушувало Сола так почуватися?

Ні Генрі, ні Сьюзен, ні навіть схожі на них не з’являлися у списках НСБ, не виринало жодного фото з невідомими учасниками, на цих світлинах не виявлено нікого подібного до цих людей. Попередні розвідки відстежували імена та адреси кожного члена експедиції, вирядженого на забуте узбережжя, і з ними проведено вичерпні допити. Відповіді були однакові: НСБ здійснював стандартні дослідження — звичайне поєднання наукового і надприродного. Будь-хто, обізнаний з чимось іншим, потрапляв до цього сильця, і зникав задовго до того, як першу експедицію виряджали до коридору, що вів до Нуль-зони.

Ще гірше: жодного натяку на Сіверенсів, Джека або Джекі: остання взагалі виникає все рідше