Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

— Ніра скаржилася, що хтось дивиться на неї. Думала з Неєю переночувати, але ми з нею спимо і місця для неї немає. Я ходив до її кімнати, було відчинене вікно, і я відчув чорта. Закрив вікно, щоб захист активізувався. А дівчина зачинила штори і сказала, що чужого погляду більше не відчуває. Я думаю, на Нею впливали. Вона ж раніше так гостро не відчувала самотність?

— Ні. Ось страх так, самотність ні. Вона звикла до самотності і те, що її уникають. Вона насилу йде на контакт. Це ми з хлопцями вломилися в її життя без дозволу.

— У сенсі вломилися? — прострекотав Рургл.

Маркус, щоб відволіктися, поки чекає Ігната, розповів, як він із хлопцями познайомився зі мною.

— І після цього пішло-поїхало, стали запрошувати її на справи. Вона ж бачить світ по-іншому. Виявляється, це бачення можна вимкнути і бачити світ як усі, але вона не знає як це по-звичайному. Для неї те, що вона бачить, звичайна справа.

Відповів на дзвінок Ігната.

— Вони вже прийшли.

Хлопці піднялися на другий поверх і шикнули на родичів Маркуса. Які щойно дізналися, що щось трапилося.

— Так, вона пішла через двері. Ось артефакт порталу, одноразовий у одвірку був. Маркус?

— Тут ми.

— А чого тут сидите?

— На вас чекаємо. Нея йшла з кошеням Рургла і потім його змогла повернути. Але не змогла повернутися сама. Де випало кошеня позначив стільцем.

— Добре. Слід свіжий, чіткий. Зможемо спробувати відкрити портал.

А я тим часом сиділа в кам'яному мішку, завширшки не більше метра. І відчуваю вихід тільки через верх. І тут було абсолютно темно. Бо якби було хоч невелике джерело світла, ми з кошеням щось побачили. І було дивно, що я не змогла відкрити прохід для себе. Але змогла виштовхнути малюка. А після його зникнення накотилася сильна слабкість і я на якийсь час втратила свідомість. Не знаю скільки минуло часу сили відновлювалися повільно. Я спробувала знайти край колодязя, але скільки б не стрибала краю колодязя не могла дістати. А на дні була суха солома. Потім сіла і стала думати, як вибратися. Раніше я робила крок і була в потрібному місці. Зараз це складно зробити. Вирішила знайти телефон, але замість нього знайшла колоду з картами. Не знаю навіщо, але останнім часом тягаю із собою.

Сіла зручніше закривши очі і стала згадувати уроки магії від суворого вчителя. Знайшла зосередження своєї магії. Світла кулька світила рівно, краї були злегка рвані, але поступово відновлювалися. А ще кулька немов змінювалася і ущільнювалася. Минулого разу вона була більш пухкою. Учитель казав, що мій дар досі розвивається і розкривається. Прислухавшись до себе і до свого дару, зрозуміла, що прохід не можу відкрити, бо завершується розпакування дару, а не тому, що щось мене обмежує. Потрібно просто дочекатися, коли завершиться розкриття і він стабілізується. І судячи з того, що бачу, залишилися лічені години. А отже, треба відпочити й зібратися з силами та бути готовою дати відсіч і банально втекти. Навіть змогла заснути. А прокинувшись на підлозі у якійсь порожній кімнаті, побачила на руках і ногах широкі наручники, поєднані між собою ланцюгом.

— Прокинулася киця, — сказав високий чоловік із рогами — Вставай. Думаю, на твої дари знайдуться багаті покупці. А може знайдеться настільки багатий, що викупить їх усі разом і не доведеться розривати твої дари. У тебе гарне тіло, шкода що після забирання дарів ти швидко помреш.

Я була маленько в жаху, подивилася на наручі. Рогатий з усмішкою сказав:

— Вони не дадуть тобі скористатися магією.

Я, опустивши голову, усміхнулася. Не хочу його засмучувати, але свій дар я добре відчуваю і відчуваю, як дар відгукується, він став цілісним. Страх став відступати на задній план і став з'являтися азарт. Сьогодні дехто пошкодує, що зайнявся продажем дарів.

— Перш ніж ви мене кудись поведете, мені б у туалет зайти. А то буде казус.

Рогатий тільки кивнув і відвів у туалет. Перевіривши, що вікно в ньому не відчиняється і що я звідси нікуди не втечу, залишив мене саму. Зробила свої справи, помила руки і перевірила свою здогадку. Наручі й ланцюг стали малюнком на шкірі, я задоволено посміхнулася. Перевірила колоду карт і повернула наручі та ланцюг у звичний вигляд. Не варто засмучувати їх завчасно. Поправила волосся і витерла бруд з обличчя.

— Ти скоро? Досить чепуритися, тупа курка. Твоє тіло мало кого цікавить.

Вийшла з туалету. Чорт схопив мене за ланцюг і потягнув за собою. Довелося майже бігти за ним. Він здивовано поглядав на мене.

— Дивна ти, мовчиш, не просиш пощади. І що дивно не плачеш, ти ж слабка людська самка.

Я тільки запитально зігнула брову.

— Ти ще тупіша, ніж я думав.

Мене витягли на сцену, і направила на мене світло софітів. Єдине, що я сподіваюся, що дар не будуть виривати прямо на сцені. А чорт став рекламувати мої здібності. Здебільшого говорив про дар переміщення і бачення світу в істинному вигляді. І ні слова не сказав про малюнки. Я посміхнулася одним куточком губ. І вирішила, що час закруглятися: ланцюг і наручи знову стали малюнками і не заважали мені рухатися. Почула зітхання здивування із залу. А чорт на мить завис і потім кинувся на мене. Я кинула в нього карту і він упав на підлогу вже малюнком.

Дістала колоду карт і показала ошелешеним людям у залі. Вони дружно шарахнулися назад. А я підкинула колоду карт і помахом рук відправила карти в зал. Учитель Рон допоміг освоїти повітря, від нього дізналася, що повітря в мене давно відкрите, і з його допомогою я спрямувала карти в зал. Торкаючись людей кари, падали з новим малюнком. А поки в залі була паніка, я відкрила прохід, орієнтуючись на Маркуса.

— Нея!

Вискочив у відкритий прохід Маркус, благо любий швидко зорієнтувався, слідом з'явився наг і ще кілька магів. Упізнала в них двох портальщиків. А потім побачила дядька.

— Дядьку, що ви тут робите?

— Взагалі-то тебе шукав, думав удома вийду. Хлопчиків викрали.