Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

вразливий до них, не менш від усіх інших істот у всесвіті. Не він його створив — ви ж це чудово розумієте, він просто існує в ньому так само, як всі ми. Можливо, Есхатон — це надлюдський інтелект, на порядок вищий од нас, або ж сукупність інтелектів. Може, йому й доступні ресурси, які нам навіть складно уявити, але ж цілком ймовірно, що стерти його на порох не так уже й складно; варто лиш завдати ядерного удару в потрібному місці, перш ніж він народиться в інформаційних мережах двадцять першого століття періоду до Сингулярності. Можливо, без Есхатона людського виду вже не існувало би.

— Епістемологією не наїсишся, — сухо прокоментував ці слова Мартін. — Якщо ви мене підбурюєте на якусь авантюру…

— Ми це цінуємо, — кивнув сірий чоловік. — Нам потрібна людина, яка би виконувала деякі завдання, далеко не всі з яких можуть бути безпечними. Більшість часу ваша робота полягатиме фактично в тому, щоб спостерігати і надалі повідомляти нас про результати. Але в разі серйозної загрози вам доведеться вдаватися до певних дій. Зазвичай непримітних, філігранних, але завжди небезпечних. Компенсації додаються.

— Розкажіть докладніше, — попросив Мартін, опускаючи недопитий келих.

— Мій спонсор платить щедро. Причому в оплату включено наше сприяння, якщо ви схочете податись на пролонгацію і тривалу резиденцію.

Абсолютно прикладні й доступні на всіх розвинутих планетах технології подовження життя, по суті, забезпечували нічим фактично не обмежувану його тривалість, набагато більше природних ста шістдесяти років. І водночас вони підлягали строгому контролю, як і всі медичні процедури. Контроль за ними і їх ліцензування стали пережитком Перебору — короткого періоду в XXI столітті, коли населення Землі досить сильно пробило позначку в десять мільярдів людей (це було ще до Сингулярності, коли Есхатон хвацько обскакав людський інтелект непомітно для нього самого й просто переписав правила гри). Проте залишковий вплив перенаселення й досі калічив Земний лик, тому, реагуючи на нього, людство запровадило залізобетонне правило: хочеш жити довше відміряного тобі природою — продемонструй визначні здібності, доведи, навіщо твоє подальше життя потрібне іншим людям тут, або ж проходь терапію та емігруй. Існувало мало правил, яким би задля спільного блага беззастережно корилось усе розмаїття розпорошених культур, племен і компаній на Землі. Це було одне із них. І запропонований Есхатоном виняток, убезпечений його потаємним втручанням…

— Скільки в мене часу подумати? — запитав Мартін.

— До завтра. — Сірий чоловік проконсультувався зі своїм планшетом. — Десять тисяч на рік авансом. Десять тисяч і більше — як бонус за наявності роботи. Суттєва «бронь» в комітеті з народонаселення. І за все це ви будете загалом допомагати охороняти людське суспільство від дій деяких його різких (не сказати тупих) членів. Ще по одній?

— Ні, дякую, — відповів Мартін. «Мені хочуть платити? За те, що я би робив добровільно?» Він підвівся. — Мені не потрібен час на роздуми. Розраховуйте на мене.

Сірий чоловік невесело посміхнувся.

— Мені говорили, що саме так ви і скажете.

Чергова зміна перебувала в повній бойовій готовності. І коли в супроводі комодора Бауера та його офіцерів зайшов капітан Мирський, ні одна голова не повернулася в їхній бік.

— Фреґатенкапітане Муромцю, доповісти обстановку!

— Слухаюсь, капітане. Час до стрибка триста секунд. Точку виходу підтверджено. Зв’язок номінальний. Усі системи в порядку, рівень готовності до виконання бойового плану «це» задовільний. За першим вашим наказом усі готові зайняти свої бойові пости.

Мирський кивнув.

— Виконуйте, панове.

Комодор кивнув і тихо проінструктував ад’ютанта вести запис. Кораблем прокотилося бекання сирен: космофлотці заторохтіли коридорами, розбігаючись по постах, але цей звук не проникав за переділки, хоч загальне напруження передавалося геть усім. По всьому периметру ситуаційного центру залунали тихі діалоги, коли офіцери заговорили своїми тактичними каналами зв’язку.

— Готовність стрибати за двісті секунд, — крикнув релятивіст.

Рейчел Мансур — в однострої офіцера інспектора із роззброєння — сиділа в незручному місці під стінкою і вивчала нашпиговану апаратурою консоль над плечем боцмана. В очі їй блимали світлодіодні вогники та їхнє відображення в бронзових ручках, на ручці важеля розмикача беззвучно гавкала олов’яна собача голова. Хтось, мабуть, усе життя витратив, до блиску поліруючи всі гравірування, поки вони не стали масляно сяяти. Гірка іронія — бачити таке мистецтво на військовій техніці; жінку вернуло від усієї цієї ситуації, тому навіть найменший натяк на щось прекрасне в такому середовищі подвоював її відразу.

Фестиваль. У переліку найбезглуздіших об’єктів, проти яких Нова Республіка могла влаштувати агресію, Фестиваль був найгіршим. Вони говорили про це з Мартіном, складаючи головоломку з доступних їм обом уривків інформації. Спільно вони й дійшли до страхітливої гіпотези.

— Герман незвично відмовчувався, — визнав Мартін. — Як правило він дає повний спектр деталей. Кожне слово щось означає. Але тут складалося враження, ніби йому не дуже кортить говорити про Фестиваль. Вони… він їх якось так назвав… е-е… фабриками з виробництва «планерних рушниць». Не знаю, чи ти чула про гру «Життя»…

— Конвея, так? Ідеться про клітинні автомати.

— Так, це один із них. «Планерні рушниці» — це рухомі клітинні автомати. Існують складні життєві структури, які здатні реплікуватися, а є простіші. «Фабрика планерних рушниць» дивна. Вона періодично архівується в дуже щільну рухому систему, яка мігрує по полю на кількасот клітинок, а потім розпаковує себе в дві копії, які своєю чергою архівуються і розлітаються в протилежні сторони. Так-от, за словами Германа, це її реальний аналог. Він це назвав роботом Бойса — Тіплера. Здатний до самореплікації космічний зонд, який подорожує на досвітловій швидкості, що збирає дані про всесвіт і передає їх у центр. От тільки Фестиваль — не