Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Через самотність, а можливо, з жалю до нещасної, незграбної чужинки з її вбогою англійською мовою він запрошує Астрід знову. Потім, без ніякої слушної причини, переконує її прийти до нього в кімнату. Їй ще немає вісімнадцяти, на ній ще досі дитячий жирок, він ще ніколи не був із такою юною дівчиною — насправді дитиною. Її шкіра, коли він роздяг її, холодна і липка. Він скоїв помилку, він уже знає про це. Він не відчуває бажання, ну, а щодо Астрід, то, хоча жінки та їхні потреби — звичайно таємниця для нього, він певен, що й вона не відчуває. Але вони зайшли вже задалеко, вони обоє, щоб відступати назад, тож ідуть до кінця.

У наступні тижні вони ще кілька вечорів проводять разом. Але час — завжди проблема. Астрід може прийти тільки тоді, коли покладе спати дітей своєї господині, тож вони мають щонайбільше похапцем проведену годину перед останнім потягом до Кенсінґтона. Одного разу вона набралася досить духу, щоб лишитися на цілу ніч. Джон удає, ніби йому подобається, що вона тут, хоча насправді — ні. Коли він сам, йому спиться краще. Коли хтось у ліжку разом з ним, він усю ніч напружений і заціпенілий, прокидається виснаженим.

11

Багато років тому, коли Джон був ще дитиною в родині, яка докладала всіх зусиль, щоб видаватися нормальною, його батьки мали звичай ходити в суботу ввечері на танці. Він спостерігав, як вони готуються до них, а якщо не лягав рано спати, міг після танців розпитати матір. Але ніколи не бачив, що насправді відбувалося в бальній залі готелю «Masonic» у Вустері: які танці танцювали батьки; чи вдавали вони під час танців, ніби дивляться одне одному у вічі, чи вони танцювали тільки одне з одним, чи, як в американських фільмах, незнайомцеві дозволяли покласти руку на плече жінки й забрати її від партнера, тож той шукав собі іншу партнершу або стояв у кутку, курив сигарету і дувся.

Джонові було дуже важко зрозуміти, чому люди, що вже одружені, повинні завдавати собі клопоту одягатися й ходити до готелю на танці, коли вони з не меншим успіхом могли б потанцювати у вітальні під музику по радіо. Але для матері оті вечори в готелі, вочевидь, мали велике значення, не менш важливе, ніж свобода їздити верхи або, коли немає коня, на велосипеді. Танці та їзда верхи заміняють матері життя, яке в неї було до шлюбу, до того, як вона, згідно з її варіантом розповіді про своє життя, стала в’язнем («Я не буду в’язнем у цьому домі!»).

Але тверда наполегливість матері не привела її нікуди. Хоч ким був той невідомий із батькової роботи, що давав їм натхнення ходити в суботу ввечері на танці, він або переїхав, або сам перестав ходити. Блискуча синя сукня зі срібною брошкою, білі рукавички, кумедний капелюшок, що сидів на одній половині голови, зникли в комірчинах та шухлядах, і на цьому все й скінчилося.

Сам він зрадів, що ті танці скінчилися, хоча не сказав про це. Він не любив, як мати йшла кудись, не любив відчуженого й далекого виразу обличчя, що з’являвся в неї наступного дня. Та й у самих танцях не бачив ніякого сенсу. Фільмів, про які казали, що в них будуть танці, він уникав, йому були огидна дурнувата сентиментальність, яка проступала на обличчях глядачів.

— Танці — добра вправа, — наполягала мати. — Вони навчають тебе ритму і рівноваги.

Він не був переконаний. Якщо людям потрібні вправи, нехай роблять гімнастику, піднімають гантелі, бігають навколо кварталу.

За роки, що минули після того, як родина виїхала з Вустера, Джон не змінив своєї думки про танці. Коли, навчаючись в університеті, він з’ясував, що надміру прикро ходити на вечірки й не вміти танцювати, він записався на цілу низку уроків у танцювальній школі, платячи за них із власної кишені, опановував квікстеп, вальс, твіст, ча-ча-ча. Це не спрацювало, за кілька місяців він усе забув, і то внаслідок акту навмисного забування. Чому так сталося, він знає напрочуд добре. Ніколи навіть на мить, навіть під час уроків він насправді не віддавався танцю. Хоча його ноги дотримувалися характерної моделі пересувань, у душі його сковував опір. І так воно й досі: на найглибшому рівні він не може добачити причини, навіщо людям потрібні танці.

Танці мають сенс тільки тоді, якщо їх інтерпретувати як щось інше, в чому люди воліють не зізнаватися. Це щось інше — реальна річ, а танці — лише прикриття. Запрошення дівчини на танок — це запрошення до статевого акту з нею, прийняте запрошення означає згоду на статевий акт, а самі танці — наслідування і провісник статевого акту. Ця відповідність така очевидна, що Джон дивується, чому люди взагалі переймаються танцями. Навіщо наряджатися, навіщо здійснювати ритуальні рухи, навіщо це все величезне ошуканство?

Старомодна танцювальна музика з її селянськими ритмами — музика готелю «Masonic» — завжди була нудна йому. А до грубої американської музики, під яку танцюють люди його віку, він відчуває тільки гидливу неприязнь.

У Південній Африці всі пісні, які лунають по радіо, походять з Америки. Газети пильно стежать за витівками американських кінозірок, а американські божевілля, скажімо, хула-хуп, по-рабському переймають. Чому? Навіщо в усьому дивитися на Америку? Невже південноафриканці, що їх покинули голландці, а тепер і британці, надумали стати нібито американцями, дарма що більшість їх ще ніколи в житті не бачила справжнього американця?

У Британії Джон сподівався позбутися Америки — американської музики, американських примх. На його жах, виявилося, що британці не менш завзято мавпують Америку. В популярних газетах повно фотографій дівчат, що нестямно вищать на концертах. Чоловіки з волоссям до пліч горлають і скавулять з удаваним американським акцентом, а потім розбивають свої гітари в друзки. Цього всього він не годен зрозуміти.

Єдиним порятунком у Британії є тільки третя програма Бі-бі-сі. Якщо є що-небудь, чого він чекає, просидівши день у компанії «ІВМ», так це повернутися до спокою своєї кімнати, ввімкнути радіо і слухати музику, якої ніколи не чув раніше, або розважливу, розумну розмову. Вечір за вечором, неодмінно і безкоштовно перед ним відчиняються ті брами.

Третю програму транслюють тільки на довгих хвилях. Якби її транслювали на коротких хвилях, він міг