Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

Назар пише, що буде за хвилину. Віра повільно закидає речі в сумку, прибирає докази свого розслідування й спускається вниз до стоянки машин. Автомобіль чоловіка вона помічає одразу — все ж час такий, коли ряди авто біля бізнес-центру суттєво поріділи. А ось чого не помічає Гаєвська, так це темну фігуру, що наближається до неї збоку.

Відчуває тільки захват на тілі й долонь на роті. Віра починає боротися майже одразу. Шкодує тільки про те, що на вулиці не занадто тепло. Був би нападник у кросівках, а не зимових чоботах, вона б без проблем підборами проткнула взуття. А так доводиться тільки бити ногою, куди прийдеться.

Чує, як до них біжать. Чує, як лається її нападник. Відчуває запах алкоголю від нього.

Просто так чекати на допомогу Віра не може. Намагається вкусити нападника за долонь. За це й отримує удар кудись у вухо. Стогне сама від болю. Відчуває, як ламається дужка окулярів і ті падають на землю. 

А разом із дзвінким звуком биття скла на асфальті відчуває, що вона нарешті вільна. Зникають руки на тілі, зникає тиск і запах алкоголю. Зі своїм зором Віра не може до ладу нічого розгледіти. Все навкруги — суцільна розмита пляма, в якій втрачено всі орієнтири.

— Ти як? — рідний голос над вухом супроводжується обіймами. Запах Назара теж приємно вдаряє по рецепторах у носі. Віра нарешті видихає. Якщо її орієнтири зламалися разом з окулярами, зараз вона ні про що не хвилюється.

— Н-н-нормально.

Зуби легенько вдаряються одне об одного.

— Ти знаєш, хто це був?

— Я нічого не бачу, — схлипує.

— Ох, точно.

Назар підіймає окуляри з землі. Врятувати їх ніяк не вийде.

— На жаль, ми не їдемо до Гоґвортсу й ти не Герміона, — зітхає Віра.

— Що? У тебе шок?

— Ні, просто Герміона лагодила окуляри Гаррі.

— Боже. Зараз поїдемо в оптику. Десь має працювати ще. А потім будемо займатися нападником.

Оптика дійсно знаходиться недалеко. Назар ще купує в аптеці поруч заспокійливе. Але Віра від нього відмовляється. Говорить, що після планує закинутися коньяком, а він не сумісний із седативними ліками.

Гаєвські повертаються до бізнес-центру. Охорона й Назар своєчасно встигли добігти до нападника ще до того, як він серйозно нашкодив Вірі. Цього разу він діяв на емоціях і бажанні помсти, що підкріплювалися виключно алкоголем. Тому його легко зупинили й зв’язали. Віра пам’ятає, що нападник майже не пручався.

— Віра, ви його знаєте? — охоронець одразу ж помічає їх на першому поверсі бізнес-центру. — Ми вже викликали поліцію, але вони попросили приглянути за ним.

— Я не бачила нападника. І він розбив мені окуляри.

Віру ведуть коридорами до маленької комори, де розміщувалися чергові служби безпеки. Гаєвська вже розуміє, кого вона там побачить.

Родіон сидить у наручниках на стільці в кімнаті охорони. Підіймає на Віру тяжкий погляд з-під брів. І якби за спиною у дівчини не було Назара, вона б могла й не витримати зоровий тиск. Бере себе в руки й вирішує запитати те, що цікавило її останні години:

— Ви дійсно думаєте, що це я винна у ваших проблемах?

— А хто? — незадоволено бурчить. 

— Ви самі. Вас позбавили прав не через мене. А через те, що ви знущалися з родини.

— Пішла нах…

— Достатньо, — обрубає його охоронець. Виводить Віру з кімнати й питає, що вона робитиме далі.

— Напишу заяву. А далі — нехай поліція вирішує.

Охорона відповідь приймає. А Віра вже продовжує Назарові:

— А потім — звільнюсь звідси нахєр.