Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

старшим від нього щонайменше на двадцять років, знайомим його сестри, який вважав, що знайшов у ньому союзника проти більш консервативної частини викладачів. Той по-дружньому порадив йому бути менш суворим зі студентами. У своїй ввічливій, але вельми рішучій манері П’єтро відказав, що, на його думку, він зовсім не суворий, а лиш вимогливий. «Ну що ж, – сказав йому той, – то будь менш вимогливим, зокрема до тих, хто щедро витрачає велику частину свого часу для того, щоб змінити цей безлад». І тоді пішло-поїхало, хоч я не знаю, яким чином і на основі яких аргументів. П’єтро у своїх розповідях завжди все применшував, тому спершу заявив, що сказав на свій захист таке: він, мовляв, завжди ставиться до всіх студентів з тією повагою, якої вони заслуговують. Але потім зізнався, що звинуватив колегу в подвійних стандартах – буцім той вважає, що треба бути більш згідливим з агресивними студентами і нещадним аж до приниження з несміливими. Колега образився, почав кричати: мовляв, лише той факт, що він добре знає його сестру, не дає йому назвати П’єтро – але він таки назвав його так – кретином, негідним кафедри, яку він займає.

– Ти не можеш бути обережнішим?

– Я обережний.

– Щось не видно.

– Але я ж мушу висловити свою думку.

– Може, тобі варто навчитися розрізняти друзів і ворогів?

– У мене нема ворогів.

– І друзів теж.

Отак, слово за словом, я перебрала міру. «Наслідком такої твоєї поведінки, – просичала йому я, – є те, що в цьому місті ніхто, а тим паче друзі твоїх батьків, не запрошує нас на вечерю, чи на концерт, чи на вилазку на природу».

68

Тепер мені вже стало ясно, що на роботі П’єтро вважали людиною нудною, далекою від активної життєвої позиції його родичів, бездарним представником родини Айрот. Я поділяла таку думку, і це не сприяло покращенню нашого співжиття та інтимних стосунків. Коли Деде врешті заспокоїлася й стала міцно спати вночі, він перебрався назад у наше ліжко, але тільки-но він лягав коло мене, мене охоплювало роздратування, я боялася знов завагітніти, хотіла, щоб він дав мені поспати. Я без слів відсторонювала його – досить було повернутися до нього спиною, а якщо він наполягав, притискаючи до моєї нічної сорочки свій член, я легенько штовхала його п’яткою в ногу. Це був сигнал: мовляв, мені не хочеться, я спатиму. П’єтро незадоволено відсувався, підводився і йшов працювати.

Якось увечері ми вкотре посперечалися через Клелію. Щоразу, як треба було їй платити, виникала певна напруга, але того разу було очевидно, що Клелія – тільки привід. Він похмуро пробурмотів: «Елено, нам треба замислитися над нашими стосунками і підбити підсумки». Я відразу погодилася. Сказала, що схиляюся перед його розумом і добрим вихованням, що Деде просто чудова, але більше я не хочу дітей, що мені нестерпна ізоляція, у якій я опинилася, що я прагну повернутися до активного життя, що не для того я трудилася від самого дитинства, аби опинитися ув’язненою в ролі дружини й матері. Ми стали сперечатися, я говорила суворо, а він – ввічливо. Він перестав заперечувати проти Клелії і врешті цілковито капітулював. Вирішив купити презервативи, почав запрошувати на вечерю друзів, точніше знайомих, бо друзів він не мав, погодився, щоб я іноді ходила з Деде на збори та маніфестації попри те, що на вулицях дедалі частіше проливалася кров.

Але цей новий спосіб життя не приніс мені полегшення, а лише ще більше ускладнив. Деде прив’язувалася дедалі більше до Клелії, і коли я брала її кудись зі собою, вона капризувала, нервувалася, тягла мене за вуха, за волосся, за ніс і, плачучи, просилася до неї. Мені здавалося, що їй краще бути з тією дівчиною з Маремми, ніж зі мною, і це оживило мою підозру: оскільки я не годувала її грудьми, а перший рік її життя був важким, в її очах я була якоюсь зловісною нестерпною мегерою, яка знай докоряла їй за кожної нагоди і через ревнощі знущалася з усміхненої няні, приятельки в забавах й оповідачки казок. Вона відштовхувала мене навіть тоді, коли автоматичним жестом я витирала хустинкою їй шмарклі з носа або залишки їжі з рота. Вона плакала й казала, що я роблю їй боляче.

Що стосується П’єтро, то презервативи ще більше притупили його чутливість, йому знадобилося ще більше часу, ніж зазвичай, щоб досягти оргазму, і при цьому він страждав сам і завдавав страждань мені. Іноді я воліла, щоб він брав мене ззаду, мені здавалося, що так мені менше болить, і під час тих сильних ударів я брала його за руку й підносила до свого лона, намагаючись натякнути, що хочу пестощів. Але він, схоже, був нездатний робити обидві речі одночасно, а оскільки його більше хвилювала перша, то він майже відразу забував про другу, і коли врешті вдовольнявся, то не здогадувався, що мені потрібна будь-яка частина його тіла, щоб і собі вдовольнити жагу. Скінчивши, він гладив моє волосся й бурмотів: «Піду трохи попрацюю». Коли він ішов, самотність була для мене винагородою.

Іноді під час маніфестацій я з цікавістю спостерігала за молодими чоловіками, які безстрашно наражалися на небезпеку, заряджені радісною енергією – і тоді, коли наштовхувались на агресію, і тоді, коли самі ставали агресивними. Вони мене зачаровували, я відчувала, що мене вабить їхній гарячковий жар. Але я була зовсім інша, ніж ті барвисті дівчата, що юрмилися навколо них, – я була занадто освічена, одружена, носила окуляри, завжди поспішала. Додому я верталася незадоволена, з чоловіком говорила холодно, почувалася старою. Але кілька разів мені траплялося мріяти, що один з цих юнаків, дуже відомий і популярний у Флоренції, помітить мене і потягне з собою – як це бувало зі мною в юності, коли я почувалася незграбою й не хотіла танцювати, а Антоніо або Пасквале хапали мене за руку й затягували в коло. Звісно, такого не сталося. Натомість знайомі, яких П’єтро почав запрошувати додому, ще більше все ускладнили. Я крутилась, як білка в колесі, готуючи гідну вечерю, грала роль дружини, яка вміє підтримувати розмову, і не скаржилась, бо це ж я попросила чоловіка запрошувати додому гостей. Але невдовзі я збентежено усвідомила, що вечеря тільки привід, що мене приваблює кожен чоловік, який виявляє до мене якусь увагу. Дарма, високий він чи низький, худий чи товстий, вродливий чи потворний, старий, одружений чи парубок – якщо гість похвалив якесь моє висловлювання, якщо згадав добрим словом мою книжку, якщо захоплювався моїм розумом, я