Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

За дверима ще одна дитяча кімната, пітьма підповзає ближче до одного з двох маленьких ліжечок, накриває його, як пологом, і над ліжечком злітає зовсім невеликий ворон, пташеня, яке набагато дрібніше за своїх братів.

Тим часом пітьма поповзла до колиски. Расс мимоволі стиснув сильніше плечі Івейни і відчув, як та тремтить. Пітьма стала знову клубочитися, згущуватися, але потім раптом застигла, немов напоролася на невидиму перешкоду, і стала повільно відповзати від люльки і тиснутися біля стіни, як яхненя, що нашкодило. Від стіни відокремилася тінь, і до люльки підійшла аміра Алентайна.

— Аміра? — здивовано повернулася Івейна і подивилася спочатку на Рассела, а потім на Сибіллу. — Що тут робить її величність?

Рассел опустив очі, не в силах дати відповідь і лише зміг кивком голови вказати їй на дзеркало. Сибілла та взагалі дивилася в стелю. В цей час з іншого боку до люльки підійшов герцог Ільброз. Алентайна вказала рукою на люльку, Ільброз взяв її і, вкривши полою плаща, пішов.

Аміра озирнулася, закрила очі і підняла руки. Пітьма поповзла до неї, обвиваючи і огортаючи її, перетворюючи Алентайну в чорний зловісний кокон, а потім раптом зникла, немов її не було. Аміра відкрила очі, глибоко вдихнула і посміхнулася, потім підійшла до вікна. Високо в небі летіли три чорних ворона, Алентайна знову посміхнулася і покинула покої, переступивши через жінок, що все ще лежали біля порога. Івейна дивилася на все це, притиснувши до рота обидві долоньки. А потім вони побачили Рассела.

Так, без сумніву, це був він, тільки молодший, в порівнянні з собою нинішнім він виглядав навіть більш худим. Ітем Родерік, так назвала його Сибілла, сидів верхи на мораві і дивився вниз з кам'янистого обриву над річкою. В його руках була та сама колиска, віднесена Ільброзом.

— Це ви, Расселе? — прошепотіла Івейна, цього разу притиснувши долоні до щік. — Ви хочете мене втопити?

— Не знаю, — так само тихо відповів їй Рас, — я нічого з цього не пам'ятаю, Іві.

Але гвардієць передумав, проїхав далі, зістрибнув з морава і спустився по крутому схилу. Дістав дитину з колиски, підійшов до річки і почав... мити немовля. Івейна і Рассел переглянулися. Раптово молодий гвардієць схопив дитину, притиснув до свого плеча, а потім загорнув у плащ.

А зверху вже спускались ворони, тримаючи в дзьобах знайомий обом кошик зі стрічками. І далі картинки знову стали змінюватися швидше — ось гвардієць сповиває немовля в свою сорочку, ворони забирають кошик, а він стоїть на колінах і дивиться їм услід. А ось вже молодий Родерік повертається в замок і падає замертво, убитий за наказом герцога.

Кошик пливе по річці, настає ніч, на грудях у немовляти з'являється амулет, ворони змінюють своє забарвлення і перетворюються на білосніжних орланів. Тепер Івейна видала протяжний стогін і впустила голову на руки. Останнє, що вони побачили, як на стікаючого кров'ю Ітема Родеріка впало кілька воронячих пір'їнок, а далі він вже з абсолютно божевільним порожнім поглядом їхав у візку, і в волоссі його виднілася широка просідь від чола до потилиці.

— Чому ти не втопив мене, Ітеме Родеріку? — тихо запитала Іві, витираючи куточки очей.

— Я нічого не пам'ятаю, — повторив Рас, згорбивши плечі і додав: — Вибачте мене, ваша високосте…

І зараз же осікся під градом ударів маленьких кулачків, що посипались на його широкі груди.

— Не смій! Не смій мене так називати, чуєш? Я Івейна! Я ніяка не принцеса!

— Добре, добре, тихіше! — Рас обіймав її і гладив по голові, а вона плакала, поклавши голову йому на груди і вчепившись в рукава. — Не плач, Іві, не плач.

— Я весь цей час вважала, що вони птахи, Расе, — тремтіла в сльозах Івейна, а той продовжував гладити її по голові, — а вони люди. І мої брати!

Сибілла байдуже дивилася у вікно, тим часом покривало заворушилося, сповзло з табурета і акуратно навісилося назад на дзеркало.

— Чому магічна жандармерія не заарештувала Алентайну? — запитав Рассел, Івейна вже не плакала, просто стояла, притулившись щокою до його плеча, а він, не перестаючи, гладив її по голові.

— Тому що вони не відстежили її, — відповіла Сибілла, повернувшись до Северіна, — Алентайна сильна драконеса, вона була набагато сильніше Міррелі, але Еррегор все одно з двох сестер обрав молодшу. Вона закликала пітьму за допомогою чорної магії, а потім просто увібрала її в себе, вона майже повністю випалила свою ілламу, лишилися жалюгідні крихти, пітьма залишилася у неї всередині, як тут відстежиш? Аміра знищила дітей сестри, щоб самій панувати і в серці Еррегора, і в Андалурсії, але він ніколи її не кохав, а тих залишків іллами не вистачало, щоб завагітніти від дракона, а вже виносити його і поготів. Алентайна сама вирила собі яму.

— Але ж хтось повинен був допомогти їй закликати пітьму? Це не так і просто.

— Звичайно, їй допомогли, — кивнула Сибілла, — і я здогадуюся, хто. Є один такий розумник. Але ми все одно поза законом, з'являємося в цьому світі раз в десятки років, спробуй спіймай нас!

«Це її хахаль, — прошелестіло ледь вловимо біля вуха Рассела, — Алентайна спочатку до Сибілли звернулася, та Ельган перехопив замовлення. Вона тому і допомагає вам безкоштовно, хоче йому насолити».

— Амірана Елісса зцілила мене — заглушаючи голос, що шелестів біля вуха, заговорив Рассел, але чаклунка перебила його: