Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Велика хитрість — обгризти мерця! — відповів Геркулес, який не бажав здаватися. — А живого Геркулеса їм не з’їсти! Я легко розчавлю сотню тисяч термітів!

— Ви розчавите сто тисяч, двісті тисяч, п’ятсот тисяч, мільйон, — жваво заперечив кузен Бенедикт, — але не мільярд! А мільярд термітів з’їдять вас, живого чи мертвого, обгризуть до останньої кісточки!

Під час цієї суперечки, яка на перший погляд могла здатися пустою розвагою, Дік Сенд замислився. Зауваження кузена Бенедикта справило на нього велике враження. Він не сумнівався, що вчений, який чудово знається на звичках комах, не помилився у своїх припущеннях. Якщо інстинкт спонукав термітів залишити власне містечко, — виходить, перебування в ньому дійсно загрожувало небезпекою.

Гроза бушувала з небувалою люттю, і мови не могло бути про те, щоб залишити притулок у таку негоду. Тому Дік Сенд не став перейматися тим, що здавалося зовсім непоясненим, і лише згадав:

— Ви сказали, що терміти залишили в мурашнику свої запаси харчів, пане Бенедикте? Це нагадує мені про те, що свій провіант ми принесли з собою. Пропоную повечеряти. Завтра, коли гроза вщухне, ми вирішимо, що робити далі. Негайно берімося до приготування вечері. Якою великою не була втома мандрівників, вона не зменшила їхнього апетиту. До консервів, яких мало би вистачити ще на два дні, поставилися дуже тепло. Сухарі ще не встигли розм’якнути, і протягом кількох хвилин лише й чути було, як вони хрумтять на міцних зубах Діка Сенда та його товаришів. А потужні щелепи Геркулеса працювали, як справжні жорна млина.

Проте місіс Уелдон ледь торкнулася їжі, та й то лише через те що Дік просив її про це. Діку здалося, що мужня жінка чимось украй стурбована й сумніша, ніж в усі попередні дні. А тим часом маленький Джек почувався краще. Напади лихоманки більше не повторювалися, і тепер він спокійно спав у комірчині термітника, де йому влаштували м’яку постіль з одягу. Дік Сенд не знав, чим пояснити зневіру місіс Уелдон.

І без слів зрозуміло, що кузен Бенедикт віддав належне вечері. Не варто, однак, думати, що вчений переймався через якість або кількість страв, які він поглинав. Анітрішки! Він був просто радий можливості під час вечері прочитати супутникам лекцію про термітів. От якби в покинутій будівлі залишився хоча б один терміт, один-однісінький!..

— Ці дивовижні комахи, — розпочав учений-ентомолог свою промову, мало опікуючись тим, слухають його товариші чи ні — належать до сітчастокрилих: у них довгі голови, щелепи гарно розвинені, нижні крила переважно однакові завдовжки з верхніми. До складу цього найцікавішого загону входять п’ять груп: скорпіонові мухи, мурашині леви, золотоочки, веснянки й терміти. Поза сумнівами, комахи, житло яких ми зайняли — можливо й зовсім недоречно — належать до останньої із перерахованих груп.

Дік Сенд з цієї миті почав уважно слухати лекцію кузена Бенедикта. Чи не здогадався ентомолог після знахідки поселення термітів, що мандрівники перебувають в Африці? Це було цілком можливо, хоча вчений навряд чи уявляв собі, яка фатальна випадковість закинула його замість одного материка на інший. Тому Дік з великою тривогою слухав його лекцію. А кузен Бенедикт, осідлавши улюбленого коника, не вгавав.

— Для термітів, — сказав він, — характерні лапки із чотирма суглобами і чудові сильні рогоподібні щелепи. Зустрічаються різні породи — мантісп, рафіди, порода термітів, відомих під назвою білі мурахи, до яких належать терміт «фатальний», також відомі терміти із жовтим щитком, такі, які втікають від світла, ті, що кусають, будують…

— А які терміти побудували цей конус? — поцікавився Дік Сенд.

— Звісно, той вид, що відомий науці під назвою «войовничий терміт», — відповів кузен Бенедикт таким тоном, ніби говорив про македонців або про яке-небудь інше античне плем’я, що славилося військовою доблестю. — Ці войовничі терміти мають різні розміри! Різниця між Геркулесом і карликом була б меншою, ніж між найбільшою та найменшою із цих комах. Є між ними «робітники» — терміти завдовжки у п’ять міліметрів і «солдати» — завдовжки у десять міліметрів, самці й самки завдовжки у двадцять міліметрів, зустрічається й надзвичайно цікава порода термітів — «сірафу», довжина яких пів дюйма, у них щелепи як лещата, а голова більша від тіла, як в акул! Це акули серед комах, і при сутичці, якщо брати сірафу й акулу, я не тримав би парі за акулу!

— Де зазвичай водяться войовничі терміти? — запитав Дік.

— В Африці, — відповів кузен Бенедикт, — у Центральній Африці, в південних її областях. Адже Африка — відома «мурашина» країна. Варто прочитати, що писав про мурах Лівінгстон в останніх своїх нотатках, доставлених Стенлі. Докторові Лівінгстону пощастило незрівнянно більше, ніж нам із вами: йому довелося бути свідком великого бою між двома арміями мурах — чорних і червоних. Червоні мурахи, яких називають «драйвери», а тубільці йменують їх «сірафу», перемогли. Переможені чорні мурахи, «чунгу», після мужнього опору змушені були залишити поле бою. Проте вони відступили в повному порядку, захопивши із собою личинки. Лівінгстон стверджує, що ніколи ані люди, ані тварини не виявляють такого войовничого запалу.

Перед сірафу відступає навіть найхоробріша людина, тому що своїми сильними щелепами ці терміти миттю виривають у ворога шматки живого тіла. Сірафу бояться, від них біжать навіть леви й слони. Ніщо не може зупинити натиск армії сірафу — ані дерева, на які вони легко піднімаються до самої верхівки, ані струмки, — вони переходять через них завдяки своєрідним висячим мостам, які створюють, зчіплюючи свої тіла. А які численні полчища термітів! Інший дослідник Африки, де Шеллю, протягом дванадцяти годин спостерігав проходження однієї нескінченної колони термітів. Утім, яка дивина в тому, що вони прямують міріадами? Ці комахи вражаюче плідні, самка войовничого терміта може відкласти на день до шістдесяти тисяч яєчок! Тубільці вживають у їжу цих сітчастокрилих. Подумайте, друзі мої, що може бути смачнішим за печених термітів!

— А ви куштували їх, містере Бенедикте? — запитав Геркулес.

— Поки що ні. Але я їх їстиму!

— Де?

— Тут!