Читати книгу - "Плавучий острiв"

Щоб добратися до Ну-Офа, столиці архіпелагу Вавау, треба пройти крізь лабіринт обсаджених кокосовими пальмами острівців і островів — нелегка й забарна справа!

Архіпелаг Вавау — вулканічний, і тому часто зазнає землетрусів. Про це не забувають тубільці, коли зводять свої житла, в яких немає жодного гвіздка. Стіни тут будують із комишевого плетива й планок, зроблених з кокосового дерева, на дерев’яних бантинах чи на суцільних стовбурах пальми лежить овальної форми дах. Такі житла завжди свіжі й дуже чисті. Вони впали в око нашим артистам, які вартують на батареї Хвилеріза, поки Стандарт-Айленд пливе крізь протоки, облямовані обабіч канакськими селами. Де-не-де визирають європейські будинки, на яких мають німецькі чи англійські прапори.

Стоянка Стандарт-Айленду біля Вавау триває всього вісім днів. Цей острів варто відвідати, хоч його кілька років тому й спустошив жахливий циклон. Проте вся місцевість зберегла свій привабливий вигляд. Численні села оточені кільцем помаранчевих гайків, плодючих рівнин, плантацій цукрової тростини й іньяма, бананових заростів, тутових, хлібних, сандалових дерев.

Головний інспектор не допустився перебільшень, оцінюючи красу тубільців, приналежних до типу, спільного, зрештою, всім народам малайської раси, що залюднюють острови центральної частини Тихого океану. Чоловіки мають достоту величний вигляд. Високі на зріст, дещо огрядні, але яка чудова статура, благородна постава, який гордий погляд! Колір шкіри має різні відтінки — від смагляво-мідяного до оливкуватого. Жінки стрункі, гарно збудовані; руки й ноги в них такі тендітні й невеличкі, що, дивлячись на них, німкені й англійки з європейських колоній не раз упадають у гріх заздрощів. А втім, тубільні жінки тільки плетуть мати й кошики та тчуть тканини, схожі на ті, що їх роблять на Таїті, і від цих ручних робіт форма їхніх пальців не псується. Крім того, ніщо не заважає вільно оцінювати вроду тонганців: європейський одяг — ані бридкі штани, ані кумедні плаття з довгим подолом не увійшли ще в моду на цих островах. Чоловіки носять тільки звичайну пов’язку на стегнах або пояс, жінки, одночасно й скромні й чепуристі, - карако[120] і коротку спідничку з орнаментом із тонкої висушеної кори. Чоловіки й жінки дуже піклуються про своє волосся, а молоді дівчата кокетливо піднімають його над чолом, закріплюючи зачіску сіткою з кокосових волокнин.

Однак всі ці принади не в силі примусити непохитного Себастьяна Цорна зректися своїх упереджень. Він не має жодного бажання одружуватися ні на Вавау, ні на Тонгатабу, так само як і в будь-якій іншій країні земного світу.

Зійти на берег — завжди велика втіха для нього і для його товаришів. Звичайно, Стандарт-Айленд їм до вподоби, але ступити ногами на тверду землю не може для них не бути приємно. Справжні гори, справжні поля, справжні потоки — чого варті проти них фальшиві річки й штучні береги! Треба бути якимсь Калістусом Менбаром, щоб ставити «перлину Тихого океану» вище за творіння природи.

Хоч король Георг не має на Вавау постійної резиденції, йому належить у Ну-Офа палац, чи, точніше, гарненький котедж, який він частенько відвідує. Але великий королівський палац і установи англійських резидентів розташовані на острові Тонгатабу.

Тут, майже на межі тропіка Козерога, Стандарт-Айленд зупиниться востаннє; це буде кінцевий пункт, що він його досягне під час плавання в південній півкулі.

Покинувши Вавау, мільярдяни протягом двох днів тішились приємними подорожніми враженнями. Тільки зникне вдалині острів, як з’являється перед очима інший. Всі вони вулканічні за своєю природою й виникли внаслідок дії підземних сил. З цього погляду північна група островів подібна до центральної. Надзвичайно точні гідрографічні карти цієї місцевості допоможуть комодорові Сімкоо маневрувати, не наражаючись на небезпеку, в лабіринті на шляху від Хаапай до Тонгатабу. А втім, лоцманів знайшлося б доволі, якби виникла в них потреба. Безліч суден сновигають навколо островів: більшість із них — шхуни каботажного плавання, під німецьким прапором, або торговельні кораблі, що вивозять бавовну, копру, каву, маїс — головні продукти архіпелагу. Не тільки лоцмани охоче з’явились би, якби Етель Сімкоо їх викликав, але також прибули б і екіпажі тубільних подвійних пірог з балансиром, з’єднаних між собою містком, які вміщають до двохсот чоловік. Так, на перший заклик з’явились би сотні тубільців. Який несподіваний і величезний зарібок, якщо лоцманам нараховувати платню відповідно до тоннажу Стандарт-Айленду! Двісті п’ятдесят дев’ять мільйонів тонн! Але комодор Сімкоо добре знає ці місця і не потребує нічиїх послуг. Він звіряється тільки сам на себе і розраховує на досвід і знання своїх офіцерів, які виконують абсолютно точно всі його розпорядження.

Вранці 9 січня показався острів Тонгатабу, коли Стандарт-Айленд був від нього за три-чотири милі. Дуже низинний, цей острів не зобов’язаний своїм створенням дії тектонічних сил, він не виріс із підводних глибин, як багато інших островів, що, зітхнувши на повні груди, застигли нерухомо на поверхні океану. Його збудували інфузорії, що поволі один по одному зводили його коралові поверхи.

І яка ця праця! Сто кілометрів навкруг, площа дорівнює чотирьомстам тридцяти квадратним кілометрам, на яких живе двадцять тисяч населення!

Комодор Сімкоо зупинився проти порту Маофуга. Негайно встановлюється зв’язок між островом нерухомим і островом плавучим. Проте між цим островом і архіпелагами Маркізьким, Помоту, Товариства велика різниця. Тут у всьому відчувається англійський вплив, і, підкорюючись йому, король Георг І не поспішає з виявами гостинності до американських мільярдерів.

Коли Тасман відкрив Тонгатабу, він назвав його «Амстердам» — ім’ям, яке навряд чи могли виправдати місцеві житла з листя пандануса й кокосового волокна. Хоч на острові вже не бракує європейських будинків, усе ж тубільна назва багато краще до нього пасує.

Порт Маофуга розташований на північному узбережжі. Якби Стандарт-Айленд зупинився на кілька миль далі на захід, перед очима мільярдян стала б Нукуалофа, її королівські сади і королівський палац. Якби, навпаки, комодор Сімкоо подався трохи на схід, він опинився б. побіля бухти, яка заходить далеко в глиб острова, де розкинулось село Муа. Але він цього не зробив, зважаючи на небезпеку для плавучого острова, що ризикував сісти на мілину серед сотень острівців, між якими можуть вільно