Читати книгу - "Плавучий острiв"

Але як губернатор може погодитися на виплату цієї суми? Кінець кінцем Стандарт-Айленд пропонує цілком достатні гарантії. Він згоден відшкодувати збитки, якщо після експертизи, яка визначить причини нещастя й розміри втрат, суд визнає, що Стандарт-Айленд несе за них відповідальність.

— Це останнє слово вашої ясновельможності? — питає капітан Тернер.

— Це моє останнє слово, — твердо відповідає Сайрус Бікерстаф, — бо мене не уповноважено погоджуватись від імені Компанії на визнання її відповідальності.

Губернатор і англійський капітан уклоняються на прощання один одному ще більш вимушено й недоброзичливо. Електрична коляска відвозить англійця до Бакборт-Гарбора, відкіля він повертається своєю шлюпкою на борт крейсера «Геральд».

Рада нотаблів, дізнавшись про відповідь Сайруса Бікерстафа, цілком і повністю її схвалила, так само як пізніше і все населення Стандарт-Айленду. Та й справді, не можна скорятись зухвалим і настійним вимогам представників її британської величності.

Розв’язавши цю справу, комодор Сімкоо наказує йти далі своїм шляхом якомога швидше.

Та якщо підрозділ адмірала Колінсона вперто домагатиметься свого, чи ж пощастить ухилитися від його переслідування? Адже ці кораблі набагато переважають Стандарт-Айленд у швидкості. А що, коли він додасть до своїх претензій набої з мелінітом, чи ж можливо буде цьому опиратися? Звичайно, батареї острова спроможні, відповісти на гармати Армстронга, якими озброєні англійські крейсери. Але поле, відкрите для англійських пострілів, незрівнянно ширше, просторіше… Що робитимуть жінки, діти, коли на острові немає жодного сховища? Англійські кулі всі поцілять, а батареї Хвилеріза й Корми втратять марно щонайменше половину своїх куль, стріляючи у невелику й рухому ціль!..

Отож доведеться чекати, що надумає адмірал сер Едвард Колінсон.

Чекати довелось недовго.

О дев’ятій годині сорок п’ять хвилин з центральної башти «Геральда» розлягся перший сліпий постріл і одночасно на головній щоглі піднявся прапор Сполученого Королівства.

Рада нотаблів під головуванням губернатора і його помічників обговорює становище в залі для засідань у будинку мерії. Цього разу Джем Танкердон і Нет Коверлі дотримуються одної думки. Ці американці, як люди практичні, й думати не хочуть про будь-який опір, що може спричинитися до втрати людей і майна на Стандарт-Айленді.

Лунає другий гарматний постріл, чути свистіння снаряду, поціленого цього разу так, щоб потрапити в море на відстані півкабельтова від плавучого острова, де він вибухає з неймовірною силою, здимаючи величезні водяні гори.

За наказом губернатора комодор Сімкоо дає розпорядження спустити прапор, який знявся у відповідь на появу прапора на «Геральді». Капітан Тернер знову прибуває до Бакборт-Гарбора. Там йому передають боргове зобов’язання, підписане Сайрусом Бікерстафом і контрасигноване головними багатіями міста на суму один мільйон двісті тисяч фунтів стерлінгів.

За три години останні димки англійських крейсерів зникають на сході, а Стандарт-Айленд продовжує свій шлях до архіпелагу Тонга.

— Отже, — каже Івернес, — ми робитимемо зупинки на головних островах Тонгатабу?

— Так, мій славний друже! — відповідає Калістус Менбар. — Ви зможете на дозвіллі познайомитися з цим архіпелагом, який маєте право називати ще й архіпелагом Хаапаї, а також і архіпелагом Дружби, як назвав його капітан Кук у подяку за гостинність і доброзичливість до нього тубільців.

- І до нас тут напевне краще поставляться, ніж на островах Кука? — питає Пеншіна,

— Дуже можливо.

— А що, ми відвідаємо всі острови цієї групи? — ~ цікавиться Фрасколен.

— Ні, звичайно, адже їх число доходить до півтори сотні…

— А потім? — розпитує Івернес.

— Потім ми підемо до Фіджі, тоді до Нових Гебрід, після чого, висадивши там малайців, ми повернемось до бухти Магдалини, і на цьому нашому плаванню край.

— А в яких пунктах архіпелагу має зупинятися Стандарт-Айленд? — розпитує далі Фрасколен.

— Тільки на Вавау й Тонгатабу, — відповідає головний інспектор, — але й там ви не знайдете справжніх дикунів, про яких мріє наш дорогий Пеншіна.

— Що ж поробиш, їх немає більше ніде, навіть на заході Тихого океану! — скаржиться «Його величність».

— Пробачте… це не так… Диких племен сила-силенна в районі Нових Гебрід і Соломонових островів. Але на Тонга підданці короля Георга І доволі цивілізовані, і, додам, підданці-жінки просто чарівні. Проте я не раджу вам брати собі за дружину якусь із цих звабливих тонганок.

— А чому це?

— Тому що шлюби між чужоземцями й тубільцями ніколи не бувають щасливі. Звичайно між ними виявляється разюча несхожість вдачі.

— Ото шкода! — вигукує Пеншіна. — А наш старий скрипаль Цорн збирався одружитися на Тонгатабу!

— Я? — дивується віолончеліст, знизуючи плечима. — Ні на Тонгатабу, ні деінде, запам’ятай це собі, нещасний вигадько!

Вранці шостого січня на обрії потроху вимальовуються високості Вавау, найбільшого острова північної групи. Своїм вулканічним походженням ця група дуже різниться від двох інших — Хаапай і Тонгатабу. Всі три групи лежать між 17 і 22° південної широти і 170 й 178° західної довготи і займають площу шістсот дев’яносто сім квадратних кілометрів, яка розподіляється між ста п’ятдесятьма островами з людністю в шістдесят тисяч.

В цих місцях побували кораблі Тасмана 1643 року і кораблі Кука 1773, під час його другої подорожі по Тихому океану з метою відкриття нових земель. Після того, як на цих островах було повалено династію Фінаре-Фінаре й засновано 1797 року федеративну державу, кількість населення значно зменшилася внаслідок громадянської війни. Потім сюди понаїздили місіонери-методисти, і незабаром на островах узяла гору ця честолюбна секта англіканської церкви. Король Георг І тепер незаперечний монарх цього королівства, яким він править під протекторатом Англії, поки що… Ці крапки мають на увазі майбутнє, яке чекає на всіх тих, ким