Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

«Є неперебор­не бажання жити в системі цінностей, створених вільними людьми для вільних людей. Їй протистоїть система, створена рабами для рабів. Моя країна опинилась у ситуації, коли її силоміць тягнуть в абсолютно безперспективну і деструктивну пастку. Я людина, яка все життя ненавиділа політику і різноманітне політиканство, не хочу бути осторонь. Це перша антижлобська революція, спрямована на руйнацію системи, побудованої жлобами, де може вижити лише жлоб. Люди повстали проти жлобів і люди переможуть. Ця поляризація естетично довершена.

Мені як художникові, дослідникові й антропологу дуже цікаво спостерігати, як на очах формується новий тип людини. Такої кількості адекватних людей в одному місці я не бачив ніколи. Цей абсолютно сюрреалістичний стан мене ніяк не залишає.

Майдан — це самоврядування вільних людей, яке ефективно діє як в інтелектуальному полі, так і в абсолютно побутовому. І це має поширитися на всю країну.

Зараз запаралелено три різні процеси, які відбуваються абсолютно реактивними темпами: 1) Створення ВІЛЬНОГО індиві­дуаліста-громадянина. Достойного та міцного європейця, який утворює продуктивну спільноту. З правом меча і можливістю індивідуального маневру та структурних дій і самоврядування задля вирішення стратегічних питань. 2) Боротьба за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ країни».

26 cічня 2014 р.

Хотів би сказати про гасло «Слава Україні!». За останні дні во­но повністью змінило для мене своє значення. І набуло нового сенсу. Коли в диму від покришок і в клубах фіолетового газу, де не видно майже ніхера, наближається нова сотня на допомогу і з цього апокаліпсису лунає «Слава Україні!», а у відповідь тисячі голосів кричать «Героям Слава!», зрозуміло, що парадигма гасла змінилась. Зрозуміло, що ідуть свої берсеркери. Стрімко ідуть на допомогу.

Це бойовий клич воїнів. Бойовий клич нескореного і сконцентрованого народу, від якого у мусорів трясуться ноги. Воно дійсно звучить страшно. Войовничо і переконливо. Це не ледве чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці, з товариства «Просвіта», біля куща червоної калини, в день народження Кобзаря. Ніхуя. Це закінчилось. Закінчились зелені лани, вишневі садки і вірші про конюшину. Іде люта війна. Це гасло обурених громадян, що воюють пліч-о-пліч проти армії скотів. Воюють селяни, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, ультраси і лікарі. Всі встали на диби. Поруч з повністю знедоленими людьми, яким немає чого втрачати, у яких забрали все, стоять чуваки з трьома вищими освітами, які вільно размовляють на п’ятьох мовах, мають свої бізнеси і серйозні контори. Це колосальне різноманіття рельєфних людських характерів. Поруч з українцем в строю, закритому саморобними щитами, стоїть росіянин, єврей, вірменин, татарин і білорус. І це «Слава Україні!» Воюють всі: праві, ліві, центристи, марксисти, ліберали і трансгуманісти.

Коли лунає «Слава Україні», вони розуміють, про що йдеться. Це концентрація. І це не квола пацифістська гойдалка, а агресивний войовничий клич людей, які йдуть в атаку. В небезпечну атаку, де тебе можуть вбити. Вони ідуть валитись за своє майбутне у вільній країні, і вони будуть рвати цих скотів зубами і розкидувати це гівно. Бо його треба знищити. Що ця так звана влада і це мусорське гівно може протиставити цьому гаслу? Ніфіга. Побрязкати своїми щитами, щоб цього не чути? Та все одно чути. Думаю, їм лячно. Хто не чув, не зрозуміє

27 січня 2014 р.

За останні дні спілкувався з французьким, німецьким, голландським і двома датськими журналістами (данці з різних видань) про свої художні справи. Брали у мене інтерв’ю. Звісно, що мова заходить про Майдан і погляд на події в країні очима художника. Зробив невтішний висновок, який зробили і багато моїх друзів, що мають постійне спілкування з іноземцями. Половина з журналістів взагалі не розуміють, що відбуваеться. Кумедна думка про те, що тут «футбольні фанати б’ються з поліцією», це ще не найцікавіше, що я почув.

І вони є рупором і транслятором подій на Захід. Ці тепличні ховрашки, ще постійно турбуються за те, що тут нацисти грають основну роль і чому так мало лівих в охороні Майдану. Коли їм починаєш пояснювати ситуацію і розповідати — про що йдеться, про вимоги, про те, що Майдан це зріз соціуму, хто такі праві і де ліві, як Майдан постійно намагаються замазати в фашистську історію ворожою пропагандою, що тут представлені всі, хто тільки існує в країні, про те, що поруч виборюють право на свободу всі національності, ідеологічні табори і світоглядні концепції, вони — настільки щиро дивуються, що невідомо як вони потрапляють на літак додому.

Плюс всі вони під впливом потужної пропагандистської машини східного сусіда, висновків робити з переглянутого не в стані, бо думають, що там незалежна аналітика і журналістика. А хулі тут такого? У них же вдома незалежна, так чому там мають бути медіа підконтрольні владі? Там же теж демократія по назві. Тобто таке. Приходиться розказувати все з початку до кінця.

А так спокійні, ситі, усміхнені рєбята, що навіть не підозрюють, що в центрі Європи режим діє заодно з бандитами, що тероризують населення і вбивають протестувальників вогнепальною зброєю, забивають їх до смерті, викрадають, піддають нелюдським тортурам і вивозять до лісу. Закони не діють. Такого просто не може бути, читаю я в їх чесних очах. Це ж не Сомалі або Нікарагуа? Це ж тут поруч. Зовсім недалеко від Берліна або Копенгагена. Особливо мене вразив датський товаріщ, що сам отримав від беркута палкою по голові: у нього намагались вирвати телефон, на який він знімав події, але він так ніфіга і не второпав.

28 січня 2014 р.

Щось мені починає здаватись, в контексті всіх подій, що ми рано проект «Жлоб-арт» закрили. Бо тут такий жлоб-арт на вулицях повипускали за 200 гривень і такі типажі режиму повилазили, що матеріалу ще на десять виставок і томів назбирається. І хай мені ще хтось із задротів попиздить, що то тема вже в минулому і неактуальна. Тут вся країна — як величезна палаюча виставка жлоб-арту.