Читати книгу - "Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?"

Традиційно ми підганяємо дітлахів щодня, збираючись у дитсадок, школу, магазин чи до друзів. Вимагаємо від них швидше виконувати домашні завдання, швидше думати, швидше відповідати. Просимо не квапитись із прибиранням та іншою допомогою по дому. Не витримуємо та відбираємо конструктори й усілякі інші ігри та крутиголовки, щоб швидше прибрати самим. Подекуди самі вдягаємо, збираємо та даємо готові відповіді, бо не витримуємо затягування справ. І звісно, віддаємо в найрізноманітніші гуртки та школи раннього розвитку, щоб цей самий розвиток пришвидшити. Також досі є популярним віддавати дітлахів до школи раніше, ніж ці самі школи рекомендують.

У кожного з нас, звісно, свої власні мотиви, але переважна більшість з них пов’язана зі страхом, що дитина буде гіршою за своїх ровесників, не встигатиме, не справлятиметься, матиме проблеми в навчанні та зрештою не вступить до гарного вишу і не матиме достойної освіти. Саме через це дітлахи перебувають у ситуації постійного стресу, тим гострішого, чим сильнішими є наші намагання прискорити час та отримати швидші результати.

Так, Оксана, про яку я згадала на початку теми, уже звикла вважати себе черепахою-нерозторопою та вже має тривогу, яка псує їй життя. Батьки, які лише прагнуть бачити дочку жвавішою, зовсім не помітили, що причини забудькуватості, повільності, розгубленості, а також тривожності саме в їхньому ставленні, намаганні обігнати час, підштовхнути дитину, пришвидшити.

Дозволити дитині жити в своєму темпі — краще, що можна зробити для її гармонійного розвитку. Ідеться перш за все про віковий темп — у певному віці діти просто не готові до виконання деяких завдань, які ми ставимо перед ними. Ця неготовність передусім пов’язана з особливостями розвитку нервової системи. Дозрівання мозку відбувається поступово, і ті структури, які відповідають за емоційний контроль і вольову регуляцію, дозрівають пізніше. Якщо ж ставити перед дитиною задачі, які не відповідають її віку (наприклад, вчити читати у два роки або в п’ять вимагати повного самоконтролю), то надмірний приплив крові до лобної кори головного мозку — а саме з її діяльністю пов’язане ефективне виконання таких завдань — применшить кровопостачання нервових центрів, які відповідають за дихання, травлення, серцебиття. Дитина ризикує отримати спазм судин, порушення сну, головні болі та інші проблеми.

По-друге, необхідно враховувати індивідуальний темп нервової діяльності дитини, ту швидкість нервових процесів, яка закладена генетично й не може особливо змінюватись протягом життя. Нервова рухливість є різною, і ті, кого називають флегматиками, завжди поступатимуться холерикам у швидкості реакцій. Але це в жодному випадку не пов’язано ні з інтелектом, ні з рівнем знань, ні зі здатністю розв’язувати задачі. Зі швидкістю реакцій — так, діти з високою швидкістю проходження нервового імпульсу першими підносять руку для відповіді, однак, якщо повільному малюку створити спокійні умови для засвоєння матеріалу, він знатиме не менше й даватиме правильні рішення. Варто лише подивитися на Оксану, яка краще за інших знає англійську та розв’язує тригонометричні приклади. Секрет простий: час на підготовку, який дівчинка знаходить сама для себе вдома. Оксану до мене привела бабуся. Хотіла налагодити стосунки між онукою та батьками, переймалась тим, що ті заборонили дівчинці дружити з хорошим хлопцем, і повсякчас згадувала про її генетику. Єдине, про що ми домовились з бабусею, — час від часу вона забиратиме онуку до себе і дозволятиме їй бути «черепахою» без жодних підганянь.

По-третє, важливо дозувати завантаженість дитячого дня, стежити за тим, щоб графік навчань і тренувань не був занадто інтенсивним і виснажливим. Так, вчені з університету Південної Каліфорнії під керівництвом Мері Іммордіно-Янг дійшли висновку, що лінощі є дуже корисними для нашого мозку, зокрема періоди спокою та релаксації призводять до того, що активуються нейронні мережі, які сплять в ситуації його інтенсивної діяльності. І саме активація цих мереж дає можливість дітям дійти неординарних рішень та стимулювати творче мислення. Також періоди лінощів та відпочинку сприяють запам’ятовуванню раніше вивченого матеріалу. Дослідники помітили, що діти, які мають достатньо часу для повноцінного відпочинку та розмірковувань про власне життя, є більш мотивованими до навчання, ніж їхні перевантажені ровесники, демонструють нижчий рівень тривоги, мають кращі академічні результати, а також у них розвинені навички планування майбутнього.

Отже, перше, з чим нам, батькам, варто змиритися та прийняти, — це той факт, що дитина не може бути швидшою сама за себе. Вікові можливості, індивідуальний темп та потреба у відпочинку — фактори, на які треба зважати, якщо ми хочемо дати дитині можливість мати досягнення, а не невдачі, успіхи, а не повсякчасне відчуття, що вона не встигає й не справляється. Одного мого маленького клієнта мучили нічні жахіття, у яких він повсякчас щось забував, кудись не встигав, щось губив, ламав чи робив не так, як треба. Восьмирічний малюк майже щоночі не­спокійно спав і прокидався спітнілий та в сльозах. Трохи легше йому було на канікулах, коли він з родиною виїж­джав з міста, а також під час хвороб, однак і тоді інколи хлопчик підхоплювався вночі з відчуттям, що чогось не встиг зробити. Ситуація розв’язалась з відмовою від гуртка з легкої атлетики та переходом у секцію з боротьби. Сон налагодився десь за півроку, коли малюк став забувати постійні невдоволені крики свого першого тренера.

При складанні розкладу, плануванні дитячої активності, визначенні навантаження варто орієнтуватися не стільки на те, щоб дитина була постійно занята чимось корисним, скільки на те, щоб вона мала час для повноцінного відпочинку і навіть трохи для лінощів. Постійна біганина від секції до секції призводить лише до перевтоми, стресу та зниження ймовірності досягнень, яких ми так прагнемо. При перевірці завдань, плануванні домашніх обов’язків та звичайному щоденному контролі дитячого дня — дайте трохи простору й часу, вільного від себе, своїх запитань та допомоги. Нехай дитина побуде з собою та своїми думками наодинці. Прийде час, і ви ще здивуєтесь, побачивши, як вона читає книжку або вчить уроки без жодного вашого нагадування й присутності.

Останнє і найважче, з чим треба впоратись, аби навчитись давати власним дітям час для досягнень і усвідомлень, — це викинути з голови дві думки: «Моя дитина гірша за інших» та «Ми погані батьки». Саме ці думки змушують нас перевантажувати дитячий день, додавати в нього гуртків, секцій та репетиторів, підганяти своїх малюків, квапити, називати черепахами, позбавляти відпочинку й гри, повсякчас порівнювати з іншими та забувати про потребу у визнанні. Просто викиньте ростомір, за допомогою якого ви порівнюєте свою дитину з іншими, та ваги, на яких зважуєте свою батьківську хорошість. І щоразу, ловлячи себе на тому, що говорите дитині: «Ти повинен…», відразу спитайте себе: «Кому?» Адже наші діти нікому й нічого не винні, а їхня єдина життєва задача — бути щасливими.

  Замість післямови. Навіщо дорослим дитинство

Ось і наближається остання крапка у цій книзі. Досі не знаю, чи задоволена я собою як автором… У чомусь, певно, так, а в чомусь точно ні. Я хотіла якомога простіше написати про складні речі. Хотіла принципово змінити підхід до написання психологічних науково-популярних книжок і поділитися не техніками, прийомами чи секретами, як вкладати спати, привчати до порядку або вирішувати