Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

Здійснивши марш-маневр з району Кіровограда до корсунь-шевченківського кільця, 41 гвардійська стрілецька дивізія відразу вступила в бій. Один фланг її стримував ворога на зовнішньому фронті, інший — зосереджував вогонь на оточених фашистах.

Командний пункт командира дивізії генерал-майора Цвєткова знаходився поблизу села Почапинців. Тут же, під Почапинцями, розташовувався артилерійський полк, до складу якого входила і батарея лейтенанта Шайхутдінова.

Надвечір 16 лютого зв’язківець передав командиру батареї телефонну трубку. Його викликали до командира полку Квашніна.

— А, наш бойовий джигіт! — підкреслено бадьоро зустрів Шайхутдінова підполковник Квашнін.— Заходь, є справа. Як надворі, підмерзає?

— Підмерзає, ніби й сніжок збирається...

— Так, так. Ну, тепер до діла. Перехоплено нову радіограму гітлерівського генерала Хубе. Покуштувавши гвардійської каші, він уже не поспішає рятувати оточених, а повідомляє: «Чекаємо вас у Лисянці». Ти зрозумів, куди хилить?

— Догадуюсь, товариш командир, — відповів Шайхутдінов. — Натякає, щоб оточені частини самі проривались.

— Тепер дивись на карту. Ось Шендерівка, Комарівка, далі улоговина веде до Журжинців. А звідси дорога на Лисянку. Можливий такий варіант прориву?

— Цілком можливий.

— Це сходиться і з даними нашої розвідки,— сказав командир полку.— Ваше завдання: просунутися з батареєю вперед до Журжинців і зайняти там оборону.

— Слухаю, товаришу командир! — сказав лейтенант.

Батарейці перейшли через балку «Деражня», дружно допомагаючи коням витягнути гармати на пагорб.

Шайхутдінов разом з командиром гармати лейтенантом Тихоновим уже встиг вибрати місце для позицій. З пагорба добре було видно всю долину аж до околиць села Журжинців. Під маленьким ліском, де було затишніше, вирішено поставити коней.

Швидко стемніло. Вітер наростав, піднялась хуртовина. Обслуги гармат завзято працювали, щоб якнайкраще обладнати позиції.

Коли роботи на командному пункті і позиціях було закінчено, Шайхутдінов присів на ящику. Вітер свистів, кидав у бліндаж сніг. «Ось така хуртовина часто буває і у нас, у Приураллі, — думав лейтенант. — Скільки клопоту завдає вона чабанам».

Потім перед очима з’явилось миле обличчя Зугури. Вона лишилась з маленькою донькою. Лейтенант потягнувся рукою до сумки, щоб дістати її фотографію. Але пересилив себе, швидко підвівся: треба ще раз оглянути бойові позиції.

Втомлені артилеристи були на своїх місцях, тихо перемовлялися.

— Як справи, Сєчкін? — запитав Шайхутдінов командира четвертої гармати.

— Готові зустріти ворога, товаришу лейтенант! — Хай тільки сунеться!

— Правильно говориш, Сєчкін, — посміхаючись, сказав Шайхутдінов. Він любив цього зовсім молодого командира, комсомольця. Не раз бачив його в бою і переконався, що на такого можна покластися.

Біля гармати Тихонова Шайхутдінов помітив Соловейчика, веселої вдачі воїна.

— То куди ваша гармата дивиться — на Вінницю?

— На Вінницю, а куди ж би ще? — охоче підхопив жарт командира воїн, хоч у дійсності вона дивилась якраз у протилежний бік.

Батарейці тихо посміхалися. Їм подобався цей солдат-весельчак. Вони давно знали, що в селі під Вінницею його чекає мати. Тому потрібно туди поспішати.

— Ви ще не замерзли? — запитав Шайхутдінов Соловейчика.

— А я далі кісток морозу не підпускаю, — жартуючи, відповів солдат.

Бійці напружено вдивлялись у темінь, прислухалися до поривів вітру. У чеканні довго тягнулися нічні години. Вони, щоб зігрітись, притискувались плечима один до одного. А коли холод дошкуляв, то по черзі вискакували з окопу, тупцювали, присідали, розганяли кров.

Раптом почулось якесь невиразне гудіння, що з кожною секундою посилювалось. Не чекаючи сигналів від розвідників, Шайхутдінов наказав зайняти бойові місця.

— Та це ж наші кукурузники! — радісно вигукнув один із солдатів. Дійсно, над позиціями в бік ворога пройшли наші літаки. Ніхто з батарейців, звичайно, тоді ще не знав, що колони фашистів згуртувались для прориву біля Шендерівки та Комарівки. Пілоти-добровольці з 5 повітряної армії, ризикуючи життям, летіли в буремну ніч громити ворога.

Літаки пройшли над Журжинцями. Через деякий час з поривами вітру стали долинати далекі вибухи.

— Починається...

Батарея застигла в тривожному чеканні. Минала година, Друга...

Десь опівночі на позиції батареї повернулися розвідники, які приволокли переляканого фашиста. Вони в пітьмі зіткнулись з німецькими розвідниками. Одного вбили, другого захопили живим. На допиті він виклав усе, що знав, зокрема сказав, що німці наближаються сюди, йдуть колонами. Шайхутдінов негайно повідомив про це командира полку, звірили показання полоненого з даними розвідки. Все збігалось.

— Бій буде важким, — почувся чийсь