Читати книгу - "Мерзенна сила"

мій, але ж цієї, як ви кажете, радості, у відтворенні потомства вже майже не залишилося; ця ваша радість взагалі потроху відмирає. Звісно, ви так не думаєте, але подивіться на ваших жінок: шестеро з десяти — фригідні, хіба ні? От бачите?! Сама природа починає позбуватися анахронізмів, і коли вона відкине їх повністю, тоді й стане можливою справжня цивілізація. Якби ви жили на селі, то дійшли б цього висновку швидше. Ніхто ж не стане орати биком чи жеребцем; тут потрібен радше віл чи мерин. Словом, доки існує стать, доти не буде ні миру, ні порядку, ні дисципліни. Коли людина кінець кінцем позбудеться розрізнення за статтю, тоді тією людиною нарешті можна буде нормально керувати.

Тим часом обід добіг кінця, і Філострато, встаючи з-за столу, шепнув Маркові:

— Я б не радив вам потикатися сьогодні до бібліотеки — ви… е-е… в немилості, розумієте? Ходімо краще до мене, побалакаємо.

Марк трохи здивувався, але підвівся і подався за ним, радіючи, що попри нові непорозуміння з Візером італієць все ж залишився йому другом. У Філостратовому кабінеті на другому поверсі Марк всівся біля каміна, господар натомість заходився міряти кімнату кроками з одного кутка в інший.

— Дуже мені прикро, мій молодий друже, — почав професор, — що ви знову зіпсували собі стосунки з Візером. Це треба припинити, чуєте? Якщо він хоче, щоб ви привезли сюди дружину, то чому б вам її не привезти?

— Послухайте, — мовив Марк, — я й подумати не міг, що це має для нього таке велике значення. Мені здавалося, що з його боку це просто вияв уваги та й годі.

Небажання бачити Джейн у Белбері у нього не те щоб зникло, воно радше притупилося; причиною тому було і випите за обідом вино, і гострий біль, який пронизував його при думці про те, що йому загрожує відлучення від «бібліотечного» гуртка.

— Само по собі це не має значення, — сказав Філострато. — Але в мене є підстави вважати, що цього хоче не стільки Візер, скільки сам глава.

— Глава? Ви про Джулза? — здивовано перепитав Марк. — Я думав, він керує тут суто номінально… І що йому до того, привезу я сюди дружину чи ні?

— Це зовсім не так, — заперечив Філострато. — Глава у нас аж ніяк не номінальний.

Тон, яким було сказано ці слова, видався Маркові трохи дивним. На якусь хвилю в кабінеті запала тиша.

— Те, про що я говорив за обідом, — щира правда, — озвався нарешті Філострато.

— Але яке діло Джулзу до моєї дружини? — знову запитав Марк.

— До чого тут Джулз? — відповів питанням на питання Філострато. — Повторюю: все, що я сказав за обідом, — правда. Ми справді творимо ідеально чистий світ, де буде тільки чистий розум і чисті мінерали — більше нічого. Що найсильніше ображає людську гідність? Народження, розмноження і смерть. А якщо ми вже впритул наблизилися до відкриття, яке дозволить розумові існувати поза ними?

Марк дивився на італійця широко розплющеними очима: той поводився так дивно і городив такі нісенітниці, що легко можна було повірити, буцім він не зовсім нормальний або, принаймні, не зовсім тверезий.

— Ваша дружина мене абсолютно не обходить, — вів далі Філострато. — Справді, яке мені діло до чиїхось дружин? У мене все це взагалі не викликає нічого, крім огиди. Але якщо для них так важливо, щоб вона сюди приїхала… Бачите, друже, вся суть, властиво, в тому, чи маєте ви намір стати одним із нас.

— Я не зовсім розумію… — завагався Марк.

— Якщо ви хочете залишатися простим найманцем, то, боюсь, зайшли вже надто далеко. Словом, пане Стадок, ви зараз на роздоріжжі. Якщо спробуєте повернути назад, то вас можуть спіткати такі ж неприємності, як того старого дурня Гінджеста. Приєднаєтесь до нас — і вам до ніг ляже цілий світ… та що це я кажу — цілий усесвіт.

— Звісно, я хочу бути з вами, — сказав Марк. Його охоплювало дедалі сильніше хвилювання.

— Глава вважає, що ви не можете стати одним із нас, доки не привезете сюди дружину. Він хоче, щоб ви і все, що ви вважаєте своїм, належало йому цілком і повністю — або ніяк. Отже, ваша дружина теж мусить приїхати сюди і приєднатися до нас.

Останні слова італійця подіяли на Марка так, ніби йому на голову вилили раптом відро холодної води. І все ж… сидячи біля каміна в цьому кабінеті й дивлячись просто в маленькі, блискучі очі професора, який свердлив його пильним поглядом, він ніяк не міг зосередитися на думці про Джейн.

— Глава сам вам це скаже, — мовив зненацька Філострато..

— Хіба Джулз тут? — спантеличено спитав Марк.

Замість відповіді італієць раптом рвучко повернувся до вікна й одним рухом — аж зашурхотіло — розсунув штори, а тоді вимкнув світло. Туман надворі розвіявся; натомість здійнявся вітер. По небу прудко бігли невеликі хмаринки, мерехтливі зірки то з’являлися, то зникали, а панував над усім цим повний місяць — Марк ще ніколи не бачив його таким яскравим. Крізь швидкоплинні хмари він котився, наче чималий сріблястий м’яч. Кабінет залило бліде, безживне світло.

— Ось він — світ істинної чистоти, хіба ж ні? — сказав Філострато, вказуючи на місяць. — Тисячі квадратних миль голого каменю — ні тобі травинки, ні билинки, ні пилинки. Навіть повітря там немає, а відтак — жодного розпаду і гниття. Чи замислювалися ви коли-небудь, що сталося б, якби туди потрапила людина? Вершини тамтешніх гір — то справжні піки, гострі, наче голка; такий пік увійшов би вам у долоню, як ніж у масло. Гори — високі як Гімалаї і прямовисні як стіна — відкидають чорну як смола тінь, де панує лютий мороз. Та варто ступити один-єдиний крок поза ту тінь — і ви опинитесь на скелястій поверхні, розпеченій до сотень градусів, у світлі такому яскравому, що очі не витримають у ньому й частки секунди. Звісно, вас чекає там миттєва смерть, але й