Читати книгу - "Ангел пригляду"

— А як щодо Дія? — запитав князь. — Дій відчайдушно чинитиме опір.

— Не чинитиме, — витримавши паузу, мовив архангел. — Люцифера більше немає. Він припинив своє існування, як і Бог.

Князь здригнувся, хоча потай і зрадів… Є, є ще справедливість на цьому світі!

— Але як таке може бути?

— Коли зі світу пішов Бог, пішов також його Ворог. Адже Ворог — усього лише відображення Бога в чорному дзеркалі. Немає кому зазирати в те дзеркало, немає кому й відбиватися.

— З ким же я весь цей час мав справу?

— Зі мною, — сказав Гавриїл, — і тільки зі мною. Я переказував тобі нібито веління сатани, але це були мої веління.

Геніус насупився. Помовчав, підвів очі, глянув просто на ангела.

— Але якщо Люцифер помер, до чого Армагеддон? Щоб покінчити зі мною?

Гавриїл неприємно посміхнувся.

— Щоб знищити тебе, архангелу досить поворухнути пальцем. Ти просто місцевий божок, погано вихований дух. Ні, воїнство необхідне, щоб викорінити божественний лад, який охороняє землю. Люди спотворили те, що їм було дано. Біда не в тому, що тривають нескінченні війни, а в тому, що війни й насильство стали нормою. Людина зневажає людину гірше за демона, насолоджується її стражданнями, в цьому бачить сенс життя. Цього, звичайно, Сфери не пробачають.

— Але якщо немає Дія, з ким тоді воювати?

Співрозмовник мовчав хвилину, князь уже вирішив був — не відповість, але той усе ж заговорив:

— Воювати вони будуть і з тобою, і зі мною… Тому що інших захисників у Землі немає.

— Отже, ми з тобою станемо втіленням зла, — усміхнувся Геніус. — Знищувати Землю будуть вони, а зло — це ми.

— Хто диктує правила, той і називає себе добром, ти не можеш цього не знати.

Хіліарх замислився. Нервово барабанив пальцями по столу, не дивлячись на архангела… та й важко було дивитися на нього довго — настільки нестерпне сяйво линуло від нього.

— Ми програємо, — нарешті мовив князь. — Я знаю, ти другий після Михаїла, але все-таки другий. Ми не встоїмо проти об’єднаного воїнства Сфер.

— Мабуть, — погодився Гавриїл. — Тому я й пропоную не доводити до Армагеддону. Треба для цього небагато — прибрати Михаїла.

— Приберемо його, знайдеться інший — очолить ангельське воїнство…

— Не знайдеться. Серед, ангелів тільки два архістратиги — Михаїл і я. Ні Рафаїл, ні Уриїл, ні будь-хто інший не наважаться повстати проти мене, бо я — старший.

Хіліарх тільки головою похитав. Зрозумівши, що архангел не по його душу, він трохи посміливішав.

— Колись сатана пішов проти самого Бога, — мовив він.

Архангел глипнув з роздратуванням.

— Сатана — то інше. А в цих духу не вистачить. Ні, головна небезпека для нас — це Михаїл. Усунути його, знищити — ось єдиний шлях.

— Але навіщо тобі я? — обережно запитав хіліарх. — Що моя сила порівняно з твоєю?

Гавриїл скривився, відповів неохоче, похмуро:

— Бачиш, своїми руками я це зробити не можу. По-перше, він мені брат. По-друге, благодать його така, що ніхто на небесах не в силі йому протистояти. Якщо я стану проти нього навіть тут, на Землі, мені доведеться мати справу з першим ангелом у Всесвіті. Зовсім інше — ти. Ти — потвора хтонічна, земна, наші закони не для тебе. І битимешся ти не зі всесильним архангелом, а зі смертним. Так само, як темні змогли вбити ангела пригляду, так і ти вб’єш архістратига, адже він перед тобою всього лише людина. Те, чого не можу я, ти зможеш. Наважуйся!

— І що зі мною зроблять за це Сфери? — поцікавився князь. — Існує вже для такого випадку якесь особливе катування чи його вигадають спеціально для мене?

— Сфери — це я! — загримів архангел. — Бога немає, Люцифера немає, є тільки ми з Михаїлом. З двох сил тобі доведеться обрати одну. Якщо ти вважаєш, що Михаїл пощадить тебе після багатовікової служби Ворогові, пробачить тобі вбивство ангела — то ти дурень і помреш заслужено. Але в мене свої плани, і якщо ти будеш зі мною, дам тобі Землю у вічне й необмежене володіння, як було за Отця нашого до повалення Люцифера, до того, як Земля стала місцем скорботи й мук.

— А сам ти що робитимеш? Зацарюєш замість Бога, який пішов?

Гавриїл не відповів: незмигно й страшно дивився тисячею очей повз князя. О, як він зневажав цього нахабного балакучого божка, як ненавидів його! Настільки, що готовий був тут же, не сходячи з місця, знищити, розплющити, розвіяти попелом. Нечистий, рогатий, створений в один день з іншими тварями, отримав влади трохи більше, ніж вони… Князь світу цього дратував його самим фактом свого існування. І хіба став би він вдаватися до його послуг, ще й проти брата, якби не йшлося про життя і смерть?

Відповісти йому? І якщо відповісти, то як? Так, ангели безсмертні, але знищити можна також ангела, таку силу дано йому, Гавриїлові, але більшою мірою — його старшому братові. У цьому мистецтві не знав собі рівних Люцифер, але Люцифера немає, а Михаїла незабаром не стане. І тоді, можливо, він сам заборонить кістлявій збирати свій нескінченний урожай. Люди дізнаються, хто їхній справжній благодійник, і вознесуть його, нового і в той же час стародавнього бога на ім’я Гавриїл. Яка їм, власне, різниця, цей бог чи інший? Хто прихильний до них, той і добрий, а вже він, перенісши стільки страждань, ошуканий Отцем, братами, всім ангельським воїнством, звичайно, буде добрий і милосердний. Світ іще не знав такого бога, яким він стане. Світ вічно славитиме його, буде поклонятися йому вдень і вночі. Він позбавить своїх рабів злиднів, хвороб і навіть смерті. Як за біблійних часів, люди житимуть по кількасот років, а Гавриїл, всеблагий, всевеликий, буде сяяти їм з небес, але не сліпитиме, а світитиме й зігріватиме.

І для цього треба зовсім небагато — зупинити Михаїла, його волю. Але своїми руками він цього зробити не може, бо Михаїл сильніший, і Гавриїл безславно впаде у відкритому бою з ним. Ось тому й сидить він у князя, тому й дивиться повз нього, а не крізь нього, як належало б. Але не біда — щойно князь виконає завдання, тоді… Що ж, тоді все стане на свої місця.

Хіліарх, який мовчав увесь цей час, нарешті усвідомив, що терпець ангела може урватися, тому