Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чому їх не пускають?
— Тому, що ви перебуваєте під слідством. Та й вони до вас не дуже рвуться. Мабуть, бояться, щоб вас не вивезли звідси ваші друзі…
— Я воював…
Стау нахилився ще нижче, боячись пропустити хоч одне слово Зотова. Той говорив дуже повільно, ще тихше, ніж досі.
— Говоріть, я тут…
— Я знаю, що ви тут… Але ж я воював. У мене вже стріляли. Я був у полоні. І втік. Я ж тоді не… Розумієте? Чому тепер я повинен стати сукою?
— Що? Що?!
— Чому я тепер мушу стати тварюкою?
— Я вас не зовсім розумію, пане Зотов. Чи ви мене погано слухали. Ми ж вас не судитимемо, коли ви самі в усьому зізнаєтесь: розвідка — серйозна робота, я ставлюся з пошаною до цієї професії. Ми віддамо вас вашим друзям. Хоч зараз. Розумієте? Може, ви хочете зустрітись з сеньйором Лоренсом?
— Хто це?
— Представник «Інтернейшнл телефонік».
— Я з ним незнайомий.
Стау дістав з кишені фотографію: Зотов тисне руку Лоренсу.
— Подивіться. Бачите, це — Лоренс.
— Я не знаю його.
— Пане Зотов, у Москві легко перевірять, справжня це фотографія чи скомпонована. Що ви їм відповісте, якщо фотографія справжня? Вам ще доведеться відповісти на таке запитання: чи справжня плівка, на якій записано вашу розмову з Лоренсом і Глеббом, — вона в мене в кишені. Хочете, ввімкну?
Не дожидаючись відповіді Зотова, Стау клацнув чимось у спідній кишені піджака й зразу ж пролунали голоси: спершу Лоренса, потім Зотова, а вже після них Глебба.
Лоренс. Хочете перезняти дані про поставки на ксероксі?
Зотов. У нас поганий ксерокс, я, мабуть, зроблю фотокопію.
Глебб. Ви одержали вчора те, що хотіли від нас одержати? Взяли спокійно?
Зотов. Спасибі, Джон, я вам справді зобов'язаний.
Глебб. Це ми вам зобов'язані, Ендрю, зобов'язані дружбою.
Лоренс. Як ви думаєте, містер Зотов, ваш уряд подасть воєнну допомогу Нагонії в тому разі, коли виникне конфлікт?
Зотов. Безперечно».
Стау вимкнув диктофон у кишені, стало тихо в палаті, тиша ця особливо підкреслювалася нудним дзижчанням мухи, що припадала до шибки.
— Ну? — спитав Стау. — Як ви це поясните? Вашінгтону це пояснювати не треба, я кажу про Москву, пане Зотов. Коли б я був на місці КДБ, то не повірив би жодному вашому слову. Ви повинні зрозуміти, що документи, які викрали у сеньйора Лоренса, потрапили до чіпких рук, до дуже чіпких рук.
— Я хотів би поговорити з пресою.
— Будь ласка. Зараз я запишу вашу заяву. Американські репортери вже тут.
— Ні, я хочу, щоб їх пустили сюди.
— Їх пустять сюди, як тільки ви зробите заяву і вас зможуть відкрито захищати вірні друзі.
— Послухайте, мені дуже хочеться спокійно вмерти. Так що ідіть звідси, гаразд?
— Якщо ви не відповісте мені позитивно, пане Зотов, я буду змушений передати пресі всі матеріали, які роздобули мої служби. Ці матеріали скомпрометують вас як американського розвідника, і коли процес стане некерованим — вам не минути суду.
Зотов заплющив очі, піт котився градом по його обличчю — ніс загострився, лоб і щоки в синцях, землистого кольору, повіки синьо-чорні.
— Я прийду до вас завтра, — сказав Стау. — Відпочивайте. І ні про що не думайте. Ми не дамо скривдити вас. Тільки я не можу зрозуміти вас: коли людину обіграли, слід визнати свою поразку. Тим більше, що поразка уявна, — ви знайдете свободу замість постійного рабства.
— Я чув, — шепнув Зотов. — Хтось уже мені говорив про це. Тільки іншим голосом…
— Пожалійте мене, пане Зотов. Я попав у скрутне становище: я зобов'язаний довести вашу провину, і я доведу її, якщо ви не виявите розсудливості.
Пол Дік звернувся до Стау, коли той вийшов з відділення, де була палата Зотова, — коридор теж блокували, коло скляних дверей стояли два детективи в білих халатах.
— Містер Стау, я Пол Дік із «Пост», як здоров'я росіянина?
— Про це запитайте в лікарів, я сищик, а не хірург, — відповів Стау, не зупиняючись.
— Росіянина викрито як шпигуна?
— Так.
— На кого він працював?
— Відповідь на це запитання ви одержите, як тільки закінчиться суд.
— Коли я зможу поговорити з росіянином?
— Спитайте ваших юристів, коли людина, яку звинувачують у шпигунстві, має законне право відповідати на запитання журналістів.
— Чи можете ви прокоментувати повідомлення в місцевій «Ньюс» про порушення законності вашою поліцією і недоведеність провини містера Зотова?
— Триває складна гра, сер, — засміявся Стау, — але ми не гравці, а слуги закону, ось так я прокоментую ваше запитання.
— «Ньюс» — по вашому — виплід ЦРУ?
— А хіба я це вам сказав? Учіться гумору! Поліцейський теж володів правом на свободу слова. Це все, до побачення, містер Дік.
Пол сів у машину Славіна, сердито сплюнув через вікно, зачинив його й сказав:
— Обіцяли кондиціонер?
— Будь ласка, — відповів Славін і натиснув на чорну кнопку під щитком. У кабіні зразу стало прохолодно, хоча прохолода тхнула бензином.
— Ви щось розумієте, Віт?
— Розумію. А ви?
— Нічого не розумію. Я тоді, в Пілар, не встиг з вами попрощатися, подзвонив Лоренс, це чоловік з розвідки, ну «Інтернейшнл телефонік». Він сказав, що Зотов — його друг. Отже, виходить, він — наша людина? Якого ж біса його взяли під варту?
— Спитайте про це Лоренса.
— Думаєте, я не питав?
— Оцініть мою тактовність, я не питаю, що він вам відповів.
— Я написав про це, то можете вже не загинати пальців, сюжет відкрито — продано для загального відома. Він вважає, що Белью і Зотов — ланки одного ланцюга, але Лоренс хитрий чолов'яга, він уміє напустити туману. «Я, — каже він, — звичайний комерсант, я маю друзів у найрізноманітніших сферах, і дуже прикро, коли людей, з якими дружиш, б'ють по голові тільки за те, що ми народилися в різних кінцях земної кулі».
— Гадаєте, він скаже: «Б'ють Зотова за те, що він передавав нам дані?» Ви хочете, щоб він у цьому вам признався? — посміхнувся Славін і подумав: «Пробач мені, Пол, я не маю права говорити тобі правди, я мушу підтримувати версію Лоренса, я просто не можу інакше, старина, хоча ти дуже славна, наївна й чесна людина, тому й п'єш».
— А чого ви тут стовбичите, Віт?
— А ви?
— Це хороша відповідь, — зітхнув Пол.
— Тільки я ніяк не можу збагнути, чого вони квапляться? — задумливо спитав Славін, знаючи, що Пол Дік не пропустить нагоди обговорити цю його гру з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.