Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

деякі дрібнички, що мандрівники завжди мають із собою для дарунків дикунам, сподіваючись задобрити ними господарів будинку та забезпечити собі люб'язний прийом. Кінь знаком запропонував мені ввійти першому, і я ступив у велику кімнату з рівною, чистою долівкою і стійлами та яслами попід одною стіною. Там були троє лошат і дві кобили, які не їли, а деякі сиділи на стегнах, чим дуже здивували мене. Але я здивувався ще більше, побачивши, що решта, неначе звичайні слуги, справляли різні хатні роботи; а втім, це стверджувало мою першу думку, що народ, який зумів до такої міри цивілізувати грубу тварину, мусить своїм розумом перевершувати всі нації світу. Чалий кінь увійшов слідом за мною і цим запобіг негарному поводженню зі мною з боку інших. Кінь кілька разів заіржав владним тоном і дістав на це якусь відповідь.

Далі, вздовж усієї будівлі, йшли одна по одній іще три кімнати, куди потрапляли через троє дверей, розташованих одні проти одних, неначе просіка. Через другу кімнату ми пройшли до третьої, куди чалий кінь увійшов сам, знаком наказавши мені зачекати. Залишившися в другій кімнаті, я заздалегідь вийняв із кишені подарунки для хазяїна та хазяйки будинку — два ножі, три браслети з фальшивих перлин, маленьке дзеркало і поганеньке намисто. Кінь три або чотири рази заіржав. Замість людського голосу, який я сподівався почути, йому відповіли також іржанням, тільки трохи пронизливішим. Мені спало на думку, що цей будинок належить якійсь дуже поважній особі, бо потрібні такі церемонії перш ніж мене пустять до неї, але не міг зрозуміти, який же то мусить бути пан, що йому служать самі коні. Я боявся, чи не замутили мій розум усі мої муки та нещастя. Я опанував себе і оглянув кімнату, де мене залишили самого; умебльована була вона так, як і перша, тільки елегантніше. Я тер собі очі, але всі речі навколо були ті самі. Я щипав собі руки та боки, щоб пересвідчитися, чи то не марення. Тоді я остаточно прийшов до висновку, що все це лише чаклунство та магія. Але в мене не було часу спинятися на цих міркуваннях, бо чалий кінь підійшов до дверей і знаком запросив мене до третьої кімнати, де я побачив дуже милу кобилу з двома лошатами, що сиділи на абсолютно чистих, майстерно сплетених солом'яниках.

Коли я ввійшов, кобила підвелася зі свого солом'яника, підійшла до мене, пильно оглянула моє обличчя та руки, а тоді, з презирством зиркнувши на мене, повернулася до коня, і я почув часто повторюване в їхній розмові слово «єгу», якого тоді не розумів, дарма що воно було першим словом, яке я навчився вимовляти. Незабаром, проте, мені довелося довідатися про ганебне його значення. Кінь, прикликаючи мене головою і повторюючи «гуун, гуун», як робив дорогою, тобто, як я розумів, наказуючи мені йти слідом за ним, вийшов зі мною на двір, де на певній відстані від будинку стояла ще одна споруда. Ми ввійшли туди, і я побачив троє огидних істот, таких, як перші зустрінуті мною на березі, що жерли коріння й м'ясо якихось тварин — згодом я довідався, що то було м'ясо ослів, собак, а іноді, бувало, й корів, здохлих від нещасних випадків або від хвороби. Усі вони цупкими вербовими лозинами були прив'язані за шию до балки, тримали їжу пазурами передніх лап і пожадливо роздирали її зубами.

Хазяїн-кінь звелів одному зі своїх слуг — гнідому огиреві — відв'язати найбільше з цих створінь і вивести його у двір. Нас поставили поруч, і господар із челядником почали старанно порівнювати нас, оглядаючи з усіх боків і раз у раз повторюючи слово «єгу». Не можна описати жаху, що схопив мене, коли, придивившись, я впізнав у тій мерзенній тварині справжню подобу людини. Щоправда, обличчя її було широке та плескате, ніс — приплюснутий, губи — широкі і рот — завеликий. Але ж такі властивості притаманні всім диким народам, що нівечать обличчя своїх дітей, кладучи їх ниць на землю і тягаючи на спинах, де вони обличчями труться об плечі матері. Передні лапи єгу відрізнялися від моїх рук тільки довшими нігтями, шорсткістю та коричневим кольором шкіри на долонях і волохатістю на тильному боці кисті. Така сама схожість і та ж різниця були й між їхніми задніми лапами і моїми ногами, але це добре знав лише я, а коням помітити її заважали мої панчохи і черевики; те саме треба сказати й про решту тіла за винятком кольору шкіри та волохатості, згаданих уже мною.

Найбільше, проте, здається, дивувала обох коней різниця в будові наших тіл, бо в мене воно було вкрите одежею, про яку вони не мали ніякого уявлення. Гнідий огир подав мені якесь коріння, тримаючи його способом, який ми опишемо далі, між копитом і бабкою. Я взяв корінець до рук, понюхав і повернув його якомога чемніше. Тоді він виніс із хліва єгу шматок ослячого м'яса, але воно так бридко смерділо, що я з гидливістю відвернувся. Він тоді кинув м'ясо єгу, який жадібно пожер усе. Потім огир показав мені оберемок сіна і гарнець вівса, але я похитав головою, показуючи, що й те, і те — їжа не для мене. Я почав уже побоюватись, що мені доведеться померти з голоду, якщо я не знайду тут когось із моєї породи. Щодо мерзенних єгу, то якби там і були тоді більші за мене шанувальники людства, вони теж взнали б, що нема тварин, огидніших за ці істоти, і що ближче знайомився я з ними, живучи в цій країні, то більше ненавидів їх. Помітивши це з моєї поведінки, хазяїн послав єгу назад до хліва. Потім він підніс до свого рота копито правої ноги, чим дуже здивував мене, дарма що рух його був легкий та цілком природний, і зробив ще кілька знаків, бажаючи знати, що буду я їсти, але я не міг відповісти йому так, щоб він зрозумів; а якби й зрозумів, то я не знав, звідки може він дістати підходящу для мене їжу. Саме на той час повз нас пройшла корова. Я показав на неї пальцем і намагався пояснити, що прошу дозволити мені подоїти її. Моє жестикулювання зробило своє діло, бо він провів мене назад до будинку і звелів кобилі-прислужниці відчинити одну з кімнат, де в цілковитому порядку стояло багато череп'яного й дерев'яного посуду з молоком. Кобила дала мені великий глечик його, я з насолодою випив і відразу відчув себе