Читати книгу - "Історія ГУЛАГу"

«Майор, швидко оглядаючи тіла, пройшов уздовж шеренги. Він вибирав товар — на виробництво, на швейну фабрику! На сільгоспроботи! На зону! В лікарню! Начальник господарства записував прізвища.

Але, почувши моє прізвище, майор подивився на мене і запитав:

— Яке відношення ви маєте до професора Гаген-Торна?

— Дочка.

Відправте її в лікарню, у неї короста, червоні плями на животі».

Вона не мала на животі червоних плям і подумала — як виявилося потім, правильно, — що цей майор колись знав її батька, а зараз врятував її, принаймні тимчасово, від тяжкої праці[642].

Поведінка в’язнів протягом перших днів перебування в таборі, під час і після відбору, могла справити великий вплив на їхню долю. Наприклад, у перші три дні відпочинку в Каргопольлагу польський письменник Густав Герлінг скористався можливістю і «виміняв високі офіцерські черевики на 900 грамів хліба одному урці [в’язневі-злочинцю] з бригади залізничних вантажників». Щоб віддячити, цей в’язень-злочинець використав свої зв’язки у табірній адміністрації і допоміг Герлінгу отримати роботу вантажника на харчоблоці. Урка сказав Герлінгу, що робота важка, але він зможе красти собі продукти — так воно потім і виявилося. І відразу ж йому було даровано «привілей». Начальник табору наказав йому «звернутися на табірний склад, щоб отримати бушлат, шапку з вухами, ватяні штани, непромокальні рукавиці з парусини і валянки найкращої якості, тобто нові або ледь-ледь ношені — повний набір одягу, який зазвичай видасться тільки найкращим стахановським бригадам в’язнів»[643].

Приватні домовленості й оборудки набували також і інших форм. Відразу після прибуття до Ухтіжемлагу Гліксман зрозумів, що звання «фахівця», яке йому присвоїли у пересильному таборі в Котласі — його визнали там економістом, — у самому концентраційному таборі не має жодного значення. Разом з тим він помітив, що у перші кілька днів у таборі його хитріші знайомі-росіяни не переймалися офіційними формальностями:

«Більшість "фахівців" провели перші три дні у походах по табірних конторах і бюро, повсюди розшукуючи старих знайомих і проводячи переговори з деякими табірними посадовцями. Всі вони були схвильовані і стурбовані. Кожен з них мав свої секрети і боявся, щоб хтось не перейшов йому дороги і не захопив собі жаданої зручнішої роботи. Буквально миттєво переважна більшість цих людей точно дізналися, куди йти, в які двері стукати і що казати».

У результаті справжнього кваліфікованого лікаря-поляка відправили на лісоповал, тоді як колишній сутенер отримав паперову роботу бухгалтера, «хоча й не мав ані найменшого поняття про бухгалтерію і взагалі був напівграмотний»[644].

Ті в’язні, яким таким чином вдалося уникнути тяжкої фізичної роботи, насправді зробили свій перший крок до виживання — але лише перший крок. Тепер вони мали вивчити дивні порядки, які керували щоденним життям у таборах.

Розділ 10

ЖИТТЯ В ТАБОРАХ

Звон колокольный дальний

В камеру вместе с рассветом.

Колокол слышу печальный:

— Где ты, — доносится, — где ты?

— Здесь я! — И слезы привета.

Слезы неволи скупые.

Не перед Богом это,

Перед тобой, Россия.

Семен Виленский, 1948.[645]

За найточнішими на сьогодні даними, між 1929 і 1953 роками в системі ГУЛАГу налічувалося 476 табірних комплексів[646]. Однак цифра ця оманлива. На практиці до складу кожного з цих табірних комплексів входили десятки, навіть сотні менших табірних одиниць. Ці менші одиниці — лагпуикти — ще ніхто не порахував, та це й навряд чи можливо, оскільки деякі з них були тимчасовими, деякі — постійними, а ще інші в різні часи формально входили до складу різних таборів. Небагато можна сказати і про звичаї та практики лагпунктів такого, що було б вірним для них усіх. Навіть під час правління у системі Берії, яке тривало з 1939 року аж до самої смерті Сталіна у 1953-му, умови життя і праці в таборах ГУЛАГу дуже відрізнялися як у різні часи, так і в різних місцях, навіть в одному й тому самому табірному комплексі.

«Кожен табір — це свій власний світ, окреме місто і окрема країна», — писала радянська актриса Тетяна Окунєвська, — і в кожного табору був свій власний характер»[647]. Життя у великому промисловому таборі на Далекій Півночі дуже відрізнялося від життя в сільськогосподарському таборі на півдні Росії. Життя в усіх таборах у найнапруженіший період Другої світової війни, коли серед зеків щороку помирав кожний четвертий, було цілком відмінним від життя там на початку 1950-х, коли рівень смертності там був майже таким самим, як і по всій країні. Життя у таборі, яким керував порівняно ліберальний начальник, не було схожим на життя в таборі, де начальником був садист. Лагпункти також дуже відрізнялися один від одного: за своїми розмірами — в них утримувалося від кількох тисяч до кількох десятків в’язнів, а також за тривалістю існування. Деякі проіснували від 1920-х до 1980-х років, коли вони продовжували функціонувати як тюрми для злочинців. Інші, наприклад ті, що створювалися для будівництва доріг і залізниць у Сибіру, могли діяти протягом одного літа.

Разом з тим перед війною деякі аспекти табірного життя у величезній більшості таборів були спільними. Атмосфера у різних лагпунктах, як і раніше, була різною, проте значні коливання державної політики, характерні для 1930-х років, припинилися. Натомість владу в ГУЛАГу поволі переймала та сама інертна бюрократія, яка зрештою приклала свою важку руку до всього в Радянському Союзі.

У цьому відношенні варто відзначити відмінності між фрагментарними і дещо нечіткими правилами для таборів, що видавалися у 1930-ті роки, і докладнішими правилами, які прийшли їм на зміну 1939 року після того, як влада у ГУЛАГу перейшла до Берії. Видається, що ці відмінності відображають зміни у стосунках між органами центральної влади — московським керівництвом ГУЛАГу — і табірним начальством у регіонах. Протягом першого, експериментального десятиліття ГУЛАГу накази не претендували на те, щоб диктувати, як мають виглядати табори, і майже не торкалися поведінки в’язнів. У них окреслювалася загальна схема, заповнення ж прогалин у ній залишалося на розсуд місцевого начальства.

На відміну від цього пізніші накази стають справді дуже конкретними і дуже деталізованими, вони регулюють фактично кожен елемент табірного життя, від способів будівництва бараків до розпорядку дня в’язнів — відповідно до нового розуміння ГУЛАГом своєї мети[648]. Видається, що