read-books.club » Сучасна проза » Насолода 📚 - Українською

Читати книгу - "Насолода"

105
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Насолода" автора Габріеле д'Аннунціо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 105
Перейти на сторінку:
днями й перекинулися в майбутнє. Він ще зустрінеться з донною Марією через два або три місяці, хто знає? І тоді відновиться кохання, яке зберігає стільки туманних обіцянок і таку таємничу привабливість. Воно стане для нього справжнім другим коханням із тією глибиною, ніжністю та смутком, які взагалі властиві коханню. Донна Марія Феррес здається ідеальною коханкою для чоловіка з інтелектом, «подругою зі стегнами», за виразом Шарля Бодлера, тією, яка підбадьорює і втішає, вміючи прощати. Немає сумніву, що, позначивши у книжці Шеллі два болючі для неї рядки, вона у своєму серці повторює інші слова; і читаючи всю ту поему, вона, либонь, плакала, як плакала магнетична Дама й довго думала про благодійні ліки, про чудесне зцілення. «Я ніколи не зможу бути твоєю!» Чому ніколи? Коли її опанувала справжня пристрасть у той день, у гаю Вікоміле, вона йому відповіла: «Я вас кохаю, кохаю, кохаю!»

Він досі чув її голос, незабутній голос. І тут Елена Муті увійшла в його думки, наблизилася до іншої, злилася з нею, пробуджена цим голосом; і помалу-потроху до нього повернулися думки про образи любострастя. Ліжко, в якому він спочивав, і всі навколишні речі, свідки та співучасники його давніх сп’янінь, потроху відступали, пропонуючи йому образи хоті. Переможений цими образами, він почав роздягати сієнку, огортати її своїм жаданням, уявляв позу покірного тіла, бачив її у своїх обіймах, утішався нею. Матеріальне володіння цією жінкою, такою цнотливою і такою чистою, стало здаватися йому найвищою, найновішою і найрідкіснішою втіхою, якої він міг досягти; і ця кімната здалася йому найдостойнішою для такої втіхи, бо надала б особливого смаку супроти профанації й блюзнірства, яким, на його думку, мав бути позначений таємничий акт.

Його кімната була релігійною, як каплиця. Тут були майже всі церковні реліквії, якими він володів, і майже всі гобелени священного змісту. Ліжко стояло на підвищенні з трьома приступками під балдахіном зі смугастого венеційського оксамиту ХVІ сторіччя з тлом із позолоченого срібла й золотими рельєфними прикрасами бляклого червоного кольору. У стародавні часи матерія, певно, була одінням священнослужителя, бо мала написи латиною і зображення плодів, які приносять у жертву: виноград і колоски. У головах ліжка був невеличкий фламандський гобелен тонкої роботи, гаптований золотом Кіпру, який зображав Благовіщення. Інші гобелени, прикрашені дворянськими гербами дому Спереллі, вкривали стіни, обмежені згори і знизу гаптованими зображеннями про життя Діви Марії й подвиги мучеників, апостолів і пророків. Завіса із зображенням притчі про дів мудрих і дів безумних і два клапті риз затуляли отвір каміна. Церковні меблі з різьбленого дерева завершували священне оздоблення кімнати разом із кількома виробами з майоліки Луки делла Робіа[192] та стільцями, накритими на спинках і на сидіннях священною матерією, де були зображені події сотворіння світу. Повсюди з вишуканим смаком були розкладені для краси й для зручності інші предмети церковного застосування: покривала для чаш, покривала для хрещення, кришки від чаш, ризи, нарукавники, єпитрахилі, обшивки для риз, покрови. На полиці каміна, наче на вівтарі, лежав великий триптих Ганса Мемлінґа «Поклоніння волхвів», наповнюючи кімнату сяйвом шедевра.

У деяких гаптованих написах зустрічалося ім’я Марії між словами янгольського Спасіння; а ще частіше повторювалася велика літера М; на одній із вишивок вона була навіть оздоблена перлами й гранатами. «Заходячи до цієї кімнати, – подумав любитель витончених оздоб, – хіба не подумає вона, що входить у свою славу?» І протягом тривалого часу тішився суто світським сюжетом в оточенні історій священних; і знову естетичне почуття й витонченість хтивої втіхи здолали й спотворили в ньому чисте людське почуття кохання.

Стефен постукав у двері й увійшов, повідомивши:

– Я дозволю собі нагадати, синьйоре, що вже третя година.

Андреа підвівся з постелі і пройшов до восьмикутної кімнати, щоб одягтися. Сонце проникало туди крізь мереживні завіси, і його промені ковзали по мавританських кахлях, по незліченних речах зі срібла й кришталю, по барельєфах античного саркофага. Ці розмаїті зблиски надавали повітрю рухливої веселості. Перебування у своєму домі наповнювало Андреа ні з чим не зрівнянною радістю. Усе, що він мав у собі пустого, марнославного, світського, несподівано прокинулося. Здавалося, речі, що оточували його, мали властивість розбуджувати в ньому чоловіка колишніх часів. Він повернувся до духовної цікавості, гнучкості, повного перебування. Він уже почав відчувати потребу бачити світ, знову зустрітися з друзями, з подругами, втішатися. Він відчув, що має великий апетит; наказав домашньому служникові, щоб той подав йому наїдки.

Він рідко обідав удома; але для надзвичайних випадків, для витонченого любовного обіду або для невеличкої галантної вечері він мав кімнату, обтягнуту неаполітанськими шпалерами ХVІІІ сторіччя рідкісної краси, які Карло Спереллі замовив 1766 року римському королівському майстрові гобеленів П’єтро Дуранті[193] за малюнками Джироламо Стораче. Сім сюжетів на стінах репрезентували з величною пишнотою у стилі Рубенса епізоди вакхічного кохання. А на портьєрах, на завісах, що затуляли двері й вікна, були зображені фрукти й квіти. Переважала бліда й поруділа позолота, а тіла перлинного кольору, кіновар і темно-сині кольори створювали ніжну й насичену гармонію.

– Коли повернеться дюк ді Ґриміті, – сказав він служникові, – нехай заходить.

Сонце, яке опускалося над горою Монте-Маріо, досі надсилало сюди свої промені. Було чути торохтіння каретних коліс на площі Трінітá-деї-Монті. Здавалося, після дощу над Римом розлилося все жовтаве сяйво римського жовтня.

– Відчини віконниці, – наказав він служникові.

І вуличні шуми стали більш чутними; свіже повітря проникло в дім. Штори ледь-ледь ворушилися.

«Божественний Рим!» – подумав він, дивлячись на небо крізь високі штори.

І невтримна цікавість примусила його підійти до вікна.

Рим здавався забарвленим у дуже світлий колір сланцю, з дещо розмитими лініями, як на збляклій картині під небом Клаудіо Лоренезе,[194] вологий і свіжий, накритий прозорими хмарами, які об’єднувалися в дуже рухливі скупчення, що надавали проміжкам між ними надзвичайної витонченості, як ото квіти надають зеленій траві нової краси. Удалині, на високості, колір сланцю перетворювався на колір аметиста. Довгі й тонкі смуги туману перетинали кипариси Монте-Маріо, наче довге волосся, розчісуване бронзовим гребенем. Недалеко розташовані пінії Монте Пінчо підіймали золотаві парасолі. Обеліск Пія VІ на площі, здавалося, був витесаний з агата. Усі речі здавалися твердішими в цьому густому осінньому світлі.

– Божественний Рим!

Він не міг навтішатися цим видовищем. Побачив, як біля церкви пройшла юрма священнослужителів у червоних одіннях. Потім проїхала карета прелата, чорна, запряжена двома вороними кіньми з пишними хвостами; потім з’явилися інші карети з відкритим верхом, у яких сиділи синьйори та діти. Він упізнав княгиню ді Ферентіно з

1 ... 66 67 68 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Насолода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Насолода"