Читати книгу - "Історик"

— Ви розумієтесь на шахах? — запитала Хелен.

— Звичайно, — трохи образився я, — я грав у шахи з батьком.

— А… — звук був неприємний, і я надто пізно згадав про те, що в неї не було такого досвіду в дитинстві і що вона зі своїм батьком, принаймні, з його образом, грала зовсім у інші ігри. Але вона заглибилися в історичні думки. — Це не західна гра, ви знаєте? Це давня середньосхідна гра, арабською — скесктаіе, якщо я не помиляюсь, ви так говорите в Англії. «Шах» у перекладі означає «король». Битва королів.

Я спостерігав за тим, як чоловіки почали свою гру, їхні скручені пальці вибирали перших воїнів. Вони обмінювалися жартами, можливо, вони були старими друзями. Я міг би так цілий день простояти, спостерігаючи за ними, але Хелен пішла далі, а я — за нею. Коли ми проходили повз них, чоловіки, здавалося, помітили нас уперше, вони мигцем зиркнули на нас. Ми, мабуть, були схожі на іноземців, хоча обличчя Хелен чудово зливалося з довколишніми обличчями. Я думав про те, як довго вони гратимуть, можливо, весь ранок, і хто ж із них, цікаво, виграє.

Крамниця біля них тільки відчинялася. Насправді це був навіс під фіговим деревом на краю базару. Юнак у білій сорочці й чорних штанах відчиняв двері крамниці й відкривав штори, витягав столи назовні й викладав товар — книги. Вони були розкладені на дерев’яних прилавках, у кошиках на підлозі й акуратно виставлені на полицях усередині.

Я рішуче попрямував до прибавка, молодий власник книгарні привітно кивнув і посміхнувся, здавалося, він міг впізнати бібліофіла, якої б національності той не був. Хелен пішла за мною повільнішим кроком. Ми почали розглядати книги, які були тут як мінімум на десятьох мовах. Багато було написано арабською або сучасною турецькою мовою, деякі грецькою або кирилицею, інші англійською, французькою, німецькою, італійською. Я знайшов книгу на івриті й цілу полицю з латинською класикою. Більшість книг були дешевого друку у простих палітурках, обкладинки порвалися від переходу з одних рук в інші. Там були книги й у нових обкладинках із характерним запахом, було також трохи дуже старих томів, особливо з написаних арабською мовою.

— Візантійці теж любили книги, — прошепотіла Хелен, перегортаючи сторінки книги, схоже, німецької поезії. — Може, вони купували книги саме на цьому місці.

Юнак закінчив усі приготування й підійшов привітати нас.

— Говорите німецькою? Англійською?

— Англійською, — швидко сказав я, оскільки Хелен не відповідала.

— У мене є книги англійською, — сказав він мені із приємною посмішкою. — Немає проблем. — У нього було тонке виразне обличчя, великі зелені очі й довгий ніс. — І газети навіть із Лондона або Нью-Йорка.

Я подякував йому й запитав, чи є в нього старі книги.

— Так, є дуже старі.

Він простягнув мені «Багато шуму через ніщо» видання дев’ятнадцятого сторіччя, що виглядала дешево, у потертій обкладинці. Мені було цікаво, яка бібліотека віддала це видання, а також те, як ця книга пройшла весь шлях, наприклад із Манчестера, і потрапила на це перехрестя давніх світів. Я перегорнув сторінки із ввічливості й повернув книгу.

— Не досить стара? — посміхнувся він.

Хелен дивилась через моє плече, а потім поглянула на годинник. Ми ще не дійшли до Айя-Софії.

— Так, нам час іти, — сказав я.

Молодий продавець чемно уклонився нам, тримаючи книгу в руках. Я на мить затримав на ньому погляд, упізнавши в ньому щось знайоме, але він відвернувся й підійшов до нового покупця, старого, схожого на двох шахістів.

Хелен схопила мене за лікоть, ми пішли геть, попрямувавши повз базар у бік нашого пансіону.

Коли ми ввійшли, в маленькому ресторані було порожньо, але за кілька хвилин на порозі з’явився Тургут, кивнув, посміхнувся й запитав, як ми спали. На ньому, незважаючи на спеку, був вовняний костюм оливкового кольору. Здавалося, він ледве стримував радісне передчуття. Чорне кучеряве волосся він зачесав назад, туфлі сяяли, він поспішив вивести нас із ресторану. Я знову помітив, що він був дуже енергійною людиною, мені подобалося, що в нас такий гід. Збудження дедалі наростало в мені. Папери Россі були у безпеці, у моєму портфелі, і, напевно, за кілька годин я наближусь до суті справи. Незабаром, принаймні, у мене з’явиться можливість порівняти копії документів з оригіналами, які він досліджував так багато років тому.

Ми йшли за Тургутом вулицями, і він пояснював нам, що архів султана Мехмеда знаходився не в головному будинку бібліотеки, але все одно під захистом держави. Зараз він перебував у філії бібліотеки, котра колись була медресе — традиційною ісламською школою. Ататюрк закрив ці школи під час секуляризації країни (відокремлення школи від церкви), тепер у цій конкретній школі зберігалися рідкісні й античні книги Національної бібліотеки, у яких розповідалася історія імперії. Без сумніву, ми знайдемо колекцію султана Мехмеда серед інших книг про століття оттоманської експансії.

Філія бібліотеки виявилась акуратним маленьким будинком. Ми ввійшли в нього з вулиці через оббиті міддю дерев’яні двері. Вікна були прикрашені мармуровими візерунками, крізь них проходило сонячне світло, утворюючи на темній підлозі килим із зірочок та восьмикутників. Тургут показав нам, де ми можемо розписатися — реєстраційна книга лежала біля входу (я помітив, що Хелен залишила нерозбірливий напис), а Тургут поставив свій величний підпис.

Ми пройшли в єдиний зал архіву — велике, тихе приміщення під куполом, прикрашеним зеленою й білою мозаїкою. По всій довжині кімнати стояли поліровані столи, там уже працювали троє чи четверо вчених. Стіни були заставлені не тільки книгами, але й дерев’яними шухлядами і коробками, на стелі висіли вишукані мідні люстри. Бібліотекар, стрункий чоловік п’ятдесяти років із молитовними чотками на зап’ясті, залишив свою роботу, підійшов до нас і потис обидві руки Тургута. Вони поговорили хвилину, я вловив назву нашого університету зі слів Тургута, а потім бібліотекар звернувся до нас турецькою, посміхаючись і вклоняючись.

— Це містер Ерозан. Він запрошує вас у свою бібліотеку, — сказав нам Тургут із задоволеним виглядом. — Він буде до смерті радий допомогти вам, — я мимоволі здригнувся, а Хелен розгублено посміхнулась. — Він зараз же дасть вам документи султана Мехмеда про Орден Дракона. Поки ми будемо його чекати, давайте влаштуємося зручніше.

Ми сіли за один зі столів на безпечній відстані від інших дослідників. Вони поглянули на нас із цікавістю і знову повернулися до своїх робіт. За хвилину містер Ерозан повернувся, несучи в руках велику дерев’яну коробку із замком збоку й арабським написом на кришці.

— Що тут