Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Тоді лишається Варіант Третій: вийти з автомобіля…

Саме тоді чоловік зі зброєю сказав:

— Давайте, Джо чекає.

Бокові двері фургона почали від’їжджати убік. Сидячи в машині, тримаючи руки на кермі, Майя відчувала, як серце б’ється об її ребра. Двері фургона зупинилися на півдорозі. Майя скосила туди очі, але всередині нічого не було видно. Вона повернулася до чоловіка з пістолетом.

— Джо?.. — спитала вона.

— Так, — мовив чоловік, і його голос раптово пом’якшав. — Ходімо. Ви ж хочете його побачити?

Майя вперше подивилася йому в обличчя. Тоді глянула на іншого. У нього в руках пістолета не було.

«Варіант Третій…»

Майя заплакала.

— Місіс Буркетт?

Крізь сльози вона промовила:

— Джо?

— Так, — чоловік говорив дедалі наполегливіше. — Відчиніть двері, місіс Буркетт.

Досі плачучи, Майя намацала кнопку. Натиснула на неї й потягнула за ручку дверей. Чоловік відступив, щоб вона змогла вийти. Він досі цілився в неї. Майя майже випала з автомобіля. Стрілець цілився їй у руку, але Майя в сльозах похитала головою й промовила:

— Нема потреби.

Він випрямився й рушив до фургона. Стрілець відпустив її. І це сказало Майї все.

Двері фургона прочинилися трохи більше.

«Четверо чоловіків», — підрахувала Майя. Водій, той, хто відчиняв двері, тип на пасажирському сидінні, стрілець.

У міру наближення до фургона нею закерували її навички, усі ті години, проведені на симуляторі та стрільбищі. Вона відчувала дивний спокій, момент практично дзену, відчуття, яке виникає в оці буревію. Зараз повинно щось статися, і, у будь-якому разі, вийде вона з цього живою чи мертвою, жінка збиралася діяти активно. Вона не контролювала свою власну долю — це безглузда думка. Але якщо ти тренований і готовий, то можеш діяти зі своєрідною заспокійливою впевненістю.

Затинаючись, Майя трохи повернула голову, зовсім трошки, бо побачене зараз вирішуватиме все. Стрілець не схопив її, коли вона вибралася з автомобіля. Саме тому вона і вдала ридання й напівістерику. Щоб побачити, як він відреагує. Він повівся, відпустив її.

Він її не обшукав.

«Це означає три речі…»

Вона подивилася собі за спину. Чоловік і справді опустив зброю вбік. Розслабився. Вирішив, що вона більше не загрожує йому.

«Один — ніхто не попередив його, що вона буде озброєна…»

Майя планувала все це з тієї миті, коли почала плакати. Сльози мали діяти як зброя — змусити викрадачів розслабитися; недооцінити її; дати їй час розпланувати свої дії перед тим, як вибратися з авто.

«Два — Джо знав би, що вона буде озброєна…»

Коли вона зірвалася на біг, її рука вже була біля стегна. Ось цікавий факт, невідомий більшості людей: стріляти з пістолета точно — складно. Стріляти в рухому ціль — дуже складно. У сімдесяти шести відсотках випадків треновані поліцейські не влучають, стріляючи з відстані від трьох до дев’яти футів.[50] Для цивільних ця цифра становить понад дев’яноста відсотків.

Так що завжди рухайся.

Майя подивилася на задню частину фургона. Тоді, не збившись з кроку, без попереджень, без вагань упала на землю, перекотилася, одночасно дістаючи з кобури «Glock», і підвелася, уже цілячись просто в чоловіка зі зброєю. Він помітив рух, почав діяти, але було вже пізно.

Майя цілилась у центр його грудей.

У реальному житті ти ніколи не стріляєш, аби когось поранити. Ти цілишся в центр грудей, найбільшу мішень, найкращий шанс улучити хоч кудись, якщо ціль почне рухатися, поки ви стрілятимете.

Так Майя і зробила.

Чоловік упав.

«Три — висновок: вони не від Джо».

Кілька речей відбулось одночасно.

Майя і далі котилася, рухалася, щоб не стати нерухомою мішенню. Розвернулася туди, де стояв другий чоловік, той, що біля пасажирського сидіння її авто. Звела пістолет, готова стріляти, але він зігнувся за машиною.

«Рухайся, Майє…»

Двері фургона зачинилися. Заревів двигун. Майя тепер ховалася за ним, як за щитом, на той випадок, якщо той, інший, почне стріляти. Не можна там лишатися. Фургон скоро зрушить, можливо, заднім ходом, намагаючись розчавити її.

Майя інстинктивно вирішила.

Тікати.

Стрільця вона зняла. Чоловік у вантажівці панікував. Останній сховався від неї.

Коли сумніваєшся, роби найпростіше.

Майя побігла до дерев, під прикриттям фургона. Той зрушив із місця, заднім ходом, мало не збивши її. Майя лишалася біля машини, а тоді, повністю прикрита від чоловіка, який спочатку стояв біля її пасажирського сидіння, розвернулась і подолала останні кілька футів до заростів.

«Не зупиняйся…»

Дерева росли надто густо, щоб озиратися біжучи, але якось вона забігла за дерево й ризикнула швидко глянути назад. Чоловік, який ховався за її авто, не побіг за нею. Він рвонув до фургона й застрибнув усередину, коли машина вже рухалась. Авто розвернулося за три прийоми, здираючи асфальт, і помчало назад.

Підстреленого чоловіка вони лишили край дороги.

Уся сцена, від моменту, коли Майя перекотилася, до цього зайняла, імовірно, менше десяти секунд.

А тепер що?

Рішення прийшло негайно. Насправді, вона не мала вибору. Якщо викличе поліцію й чекатиме на них, її точно заарештують. Вона була в парку, коли застрелили Джо, знайшла Тома Дуґласса, тоді балістична експертиза, а зараз ще одна людина застрелена з її зброї — таке швидко не поясниш.

Вона поспішила назад на дорогу. Стрілець лежав на спині, розкинувши ноги.

Він міг прикидатися, але в цьому Майя засумнівалась. Однак усе одно тримала пістолет напоготові.

Потреби в цьому не було. Він помер.

Вона вбила людину.

Нема часу про це розмірковувати. Будь-якої миті може з’явитись якесь авто. Майя швидко передивилася його кишені, схопила гаманець. Нема зараз часу шукати документи. Завагалася, чи не взяти його телефон (своїм вона більше користуватися не зможе), однак це здалося