read-books.club » Сучасна проза » Біґ Мак. Перезавантаження 📚 - Українською

Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Біґ Мак. Перезавантаження" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 70
Перейти на сторінку:
погляд здається загадковою та невичерпною, насправді ж ти маєш набір карт, за якими можеш рухатися – з однієї країни до іншої, від одного міста до наступного. І коли тебе питають, чи є в тебе улюблені міста, ти відповідаєш, що так, є – це міста, які ти ніяк не навчишся оминати, до яких тебе заносить щоразу, у яких випадає зупинятися, як би тобі цього не хотілося.

Найцікавіше трапляється, коли приїздиш уперше. Будинки видаються заселеними духами й привидами, вулиці затоплені ранковим сонячним світлом, а в привокзальних туманах літають голоси локомотивів, ніби портові чайки. Чоловіки виглядають зосереджено й заклопотано, зате жінки ховають у своїх торбинках і кишенях камінці з морських узбереж та ключі від кімнат, де повітря пахне ніжністю й ризиком. І ти сходиш на перон, і оминаєш натовпи пасажирів, опиняючись серед невідомих будівель та незнайомих назв. Але вся ця легка оманливість і загадковість, заглибленість вуличних перспектив і таємнича волога паркових насаджень швидко минають, розчиняючись у повітрі. І варто тобі вдруге опинитися на тому самому вокзалі, як усе це відчуття радості й потрясіння кудись зникають, і все, що тобі лишається, – вуличні торговці й зачинені магазини, порожні бари й холодні жіночі погляди, за які намагаєшся зачепитися. Не варто повертатися до міст, які сподобалися тобі з першого погляду, оскільки завжди є небезпека дізнатися про них більше, аніж хотілося.

Безкінечна мандрівка народів, велике переселення, яке триває з кінця вісімдесятих до сьогодні, мені здається, воно всіх нас безнадійно змінює, зриваючи з місць і кидаючи в чорну пітьму транзитних зон. З чого все починається? Мабуть, усе починається з щемкої безкінечної непевності, яка примушує людину виїхати з міста, де вона народилася та виросла, кинути друзів і змінити обставини, примушує рухатися на захід, зупиняючись на вокзалах та готелях і вишукуючи місце, де їй буде добре й затишно і де ніщо не буде нагадувати їй про колишні втрати та образи. Непевність та відчуття несправедливості, яку можна легко виправити, почавши все спочатку – в іншій країні, з іншими умовами та іншими краєвидами. За останні десять років мені довелося бачити таку кількість емігрантів, що я міг би припустити, ніби вони складають якусь окрему спільноту, що знаходиться потойбіч географії, десь поміж складок кордонів та нейтральних вод, у тінистому цивілізаційному затінку, де дні перетікають тихо й повільно і єдиним бажанням є покинути ці місця, перетнути всі можливі перепони, опинившись у самому центрі життя, у самому його серці, так щоби це велике серцебиття оглушувало й п’янило.

І якщо ти є одним із цієї спільноти, якщо ти виріс серед них і лишаєшся з ними, більшість історій, які ти побачиш і почуєш і які потім сам зможеш переповідати, так чи інакше будуть пов’язані з мандрами й пересуваннями, нелегальними в’їздами до країни та неминучими депортаціями. Речі й події, імена й адреси, іграшки й одяг, квитанції та візитні картки складатимуться для тебе у великий емігрантський епос, у довгі історії терпіння й боротьби, зради та вірності, історії великої втечі, коли тікати доводиться від себе самого. Я останнім часом бачив надто багато переселенців, дивно було б не розповісти саме про них.

Те, що вони несли в собі, те, що приховували й не показували, ті таємниці, що лежали в їхніх нагрудних кишенях та на дні їхніх шкіряних торб – їхня віра в те, що не все втрачено, що можна все зламати й відновити, їхня переконаність у кінцевому успіху, у позитивному результаті. Віра, що вела їх усі ці роки, примушуючи одружуватися і сваритися, брехати і сповідуватися, учити чужі мови і забувати свої. Мабуть, саме вона, ця віра, робила їхні серця твердими й невразливими, а очі – сухими й глибокими. Саме вона вказувала їм шлях через пустки Польщі та Угорщини, через містечка Румунії та Словаччини, кудись туди, до Берліна, звідки розходяться тисячі шляхів, тисячі залізничних маршрутів, кожен із яких закінчується солодкими берегами та тінистими пагорбами, приводячи до далеких омріяних міст, де на них чекають спокій, злагода й нові робочі місця. Потрібно лише зважитися й рушити, відмовитися від минулого й цілком покластися на майбутнє. Тому що кожне століття потребує своєї частки біженців та вигнанців, з їхньою свіжою і холодною, мов річкова вода, кров’ю. А наше століття лише починається. І лише починаються наші мандри, і наша Америка чекає на нас, дивлячись із-поза Атлантики на наш безкінечний потік, що заливає собою беззахисні європейські міста. Ми досягли берлінських вокзалів, і хто знає, на які жертви ми йшли, аби їх досягнути.

Берлін, розібраний на складові, мов конструктор, і зібраний знову, подібний до кулі зі зміщеним центром ваги, позбавлений центру як такого, наділений кількома серцями й тисячею схованок. За останні дев’ять років мені довелося приїздити сюди зі сходу й заходу, з півночі та півдня. Мені траплялося прилітати на його летовища й сходити на його залізничні платформи, добиратися до нього автобусами та автостопом, проїздити через нього, не зупиняючись, і навпаки – застрягати в ньому на довгий час. Приїхавши сюди свого часу вперше, з друзями, у дивній компанії, з непевними намірами, я навряд чи міг передбачити, наскільки тривалими й заплутаними стануть ці стосунки з містом та його мешканцями.

Тоді, дев’ять років тому, мені легковажно здавалося, що я слідкую за його рухами, спостерігаю за життям його організмів, розумію їхню впорядкованість та масштабність.

Після того я десятки разів повертався сюди, поступово запам’ятовуючи назви вулиць та маршрути транспорту.

Але те дивне відчуття наближення, долучення й розуміння, яке було під час першого приїзду, воно кудись безнадійно зникло, і всі спроби відновити його були марними й непотрібними. Тому що неможливо відновити механізм появи у твоєму житті чогось важливого й неокресленого, примарного й не до кінця усвідомленого.

Найважливіші події трапляються спонтанно, їх неможливо запрограмувати й складно відтворити. Міська архітектура, потрапляючи вперше до нашого ока, лишається там назавжди, і міста запам’ятовуються нам такими, якими ми їх побачили вперше. Надалі цей чіткий обрис може хіба що розмиватися, доповнюватися необов’язковими деталями й зайвими лініями, нав’язливими повторами та варіаціями, які обтяжують пам’ять, роблячи її неповороткою та вразливою, ніби перевантажена баржа.

Лише час від часу трапляється побачити в очах новоприбулих подорожніх цей відблиск захвату й недовіри, безпомилково пізнаючи за рухами й ходою тих, хто потрапив сюди вперше. Щось подібне відчуваєш, пояснюючи випадковим перехожим, як проїхати з головного вокзалу в бік аеропорту або чим дістатися з одного кінця міста на інший. Адже в цих випадках

1 ... 66 67 68 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біґ Мак. Перезавантаження"