Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Ріджон (кладе його осторонь). Я прийшов зовсім не для того, щоб роздивлятись ваші малюнки. Я маю до вас серйознішу й спішнішу справу.

Луї. Ви хочете вислухати мою хвору легеню. (З щирою безпосередністю). Мій милий Ріджоне, я мушу бути з вами одвертий. Що допікає в цім домі, то це не легені, а гроші. Про мене байдуже, але Дженніфер повинна справді заощаджували на харчуванні. Ваше ставлення до нас дає нам підстави вважати вас своїм другом. Чи не позичили б ви нам сто п’ятдесят фунтів?

Ріджон. Ні.

Луї (здивовано). Чому ні?

Ріджон. Я людина небагата й на свої дослідження витрачаю кожний пенні, що його заощаджую, і навіть більше.

Луї. Ви може, гадаєте, що я хочу повернути вам гроші назад?

Ріджон. Гадаю, що кожен має це на увазі, коли позичає гроші.

Луї (по хвилині роздуму). Ну, я можу й це зробити для вас. Я дам вам вексель — або, послухайте, я не бачу підстав, чому б вам трохи й не заробити на цьому: я дам вам вексель на двісті фунтів.

Ріджон. Чому б вам не взяти зразу під вексель, щоб не турбувати мене?

Луї. Змилуйтеся! Вони не видадуть мені: я перебрав уже проти своєї спроможности. Ні, ми це зробимо так. Я підпишу вексель на наступний жовтень. У жовтні Дженніфер одержує дивіденди. Отже, ви подаєте вексель. Його повернуть з поміткою «удатись до векселедавця» або з якоюсь дурницею такого ж порядку. Тоді ви можете подати його Дженніфер і попередити, що коли векселя не оплатять зразу, мене посадять до в’язниці. Вона сплатить вам ураз. Ви митимете чистих п’ятдесят фунтів і зробите мені справжню послугу, бо мені гроші потрібні до зарізу; запевняю вас, старий друже.

Ріджон (витріщивши на нього очі). Ви не розумієте, яку гидоту мені пропонуєте? Але не сподівайтесь щось одержати від мене.

Луї. Ну, яка ж гидота може бути тут? Це цілком безпечно. Я можу вас забезпечити дивідендами.

Ріджон. Чи можу я додати до цього, що це безчесно?

Луї. Ну, певна річ; я й не натякнув би про це, коли б мені не потрібні були гроші.

Ріджон. Ну, справді. То ви пошукайте іншого способу їх роздобути.

Луї. Можна вас зрозуміти, що ви відмовляєте?

Ріджон. Мене зрозуміти!.. (Не стримуючи свого обурення). Авжеж, я відмовляю вам, чоловіче. За кого ви вважаєте мене? Як ви відважились зробити мені таку пропозицію?

Луї. А чому ні?

Ріджон. Фу! Ви не зрозуміли б, коли б я спробував вам і пояснити. Ну, то раз і назавжди: я вам не позичу й шеляга. Я був би радий допомогти вашій дружині; але позичити вам гроші, це не значить прислужитися їй.

Луї. О, коли ви так гаряче бажаєте допомогти моїй дружині, я скажу, що ви можете зробити. Ви можете вмовити ваших пацієнтів, щоб вони купили деякі мої речі або замовили мені кілька портретів.

Ріджон. Мої пацієнти потребують мене як лікаря, а не як комісіонера.

Стукіт у двері. Луї байдуже йде відчинити, дорогою все ще розмовляючи.

Луї. Але ви ж мусите мати на них великий вплив. Ви мусите знати багато всяких подробиць про них — всяких інтимних відомостей, яких вони не хотіли б розголошувати. Вони не одважаться вам відмовити.

Ріджон (спалахнувши). Ну, знаєте!

Луї (відчиняє двері й впускає сера Патріка, сера Ралфа та Валпола).

Ріджон (все ще шаленіючи). Слухайте, Валполе. Я прийшов сюди не більш як на хвилин десять, і він уже пробував позичати в мене сто п’ятдесят фунтів. Потім він умовляв, щоб я дав йому грошей, шантажуючи його дружину; а ви допіру перебили нашу розмову, коли він переконував мене підбити пацієнтів, щоб вони замовляли йому малювати портрети.

Луї. Ну, Ріджоне, невже так поводяться чесні люди? Я звертався до вас з повною довірою.

Сер Патрік. Ми всі маємо поговорити з вами, молодий чоловіче, у повній довірі.

Валпол (вішаючи свого капелюха на єдиний вільний кілочок з вішалки). За півгодини ми всі повинні бути вдома, Дюбеда. Отже, не лякайтесь: ви дуже мила людина, і ми всі вас любимо.

Луї. О, чудесно, чудесно. Прошу сідати, де хто може. Беріть те крісло, сер Патріку. (Показує на крісло, що стоїть на естраді). Уф-ф! (Допомагає йому вибратись; сер Патрік бурчить і сідає в крісло). А ось і для вас, Блумфілде Боннінґтоне. (Сер Ралф дуже вражений таким невимушеним поводженням; але Луї, зовсім не зважаючи на його настрій, бере велику книжку й подушку з канапки, кладе на естраду й садовить його від сера Патріка праворуч; Б. Боннінґтон, протестуючи, сідає). Дозвольте мені ваші капелюхи! (Він запросто забирає в Б. Боннінґтона капелюха й надягає його замість шапочки кардиналової на голову покладеного на підлогу манекена, тим самим знизивши гідність цілого конклаву. Потім дістає з-під стіни стільця для піаніно й пропонує його Валполові). Нічого не маєте проти нього, Валполе? (Валпол бере стільця, засовує руку в кишеню, шукаючи портсиґара. Не знайшовши його, він згадує про втрату).

Валпол. До речі, чи не міг би я потурбувати вас щодо портсиґара, коли ваша ласка?

Луї. Якого портсиґара?

Валпол. Золотого, що я його запропонував був вам у ресторані «Зірка й підв’язка».

Луї (здивовано). Невже то ваш?

Валпол. А так.

Луї. Мені страшенно шкода, милий друже. Я сам дивувався, не знавши, кому він належить. Мені прикро зізнатись, що від нього тільки й лишилося. (Він піднімає свою блузу, виймає з жилетки квитка й подає його Валполові).

Валпол. Квиток про заставу.

Луї (запевняючи). Він цілісінький, ви ж знаєте, його можуть продати тільки за рік. Зізнатись, мій любий Валполе, мені дуже шкода. (Він чистосердно кладе свої руки на плечі Валполові й дивиться йому просто в вічі).

Валпол (зітхаючи, сідає на стільця). Не варто про це згадувати. Це тільки додає до вашої принадности.

Ріджон (стоячи поблизу мольберта). Раніш ніж про щось інше говорити, ви мусите сплатити один борг, містере Дюбеда.

Луї. Я маю сплачувати силу-силенну боргів, Ріджоне. Я піду візьму вам стільця. (Він кидається до дверей, у сусідню кімнату).

Ріджон (затримуючи його). Ми вас не пустимо звідси, доки ви не сплатите його. Він зовсім невеличкий, і ви його мусите сплатити, і сплатите. Я не нагадую вам про позичку в десять фунтів від одного з моїх гостей та в двадцять фунтів від другого...

Валпол. Ви знаєте, я на свій махнув. Я дарую йому.

Ріджон. Вони мають змогу подарувати. Але вирвати в зовсім бідного Бленкінсопа його останні півкрони —