read-books.club » Наука, Освіта » Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр." автора Ґжеґож Мотика. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 98
Перейти на сторінку:
заарештував трьох поляків, звинувачених у підтримці ОУН-Б і УПА. Водночас спецслужби натрапили на слід польської партизанської групи, яка обстріляла один із радянських гарнізонів, а відтак розкидала листівки із закликом: «Хай живе вільна Польща! Хай живе вільна Україна!» Ми не знаємо наслідків слідства, тож невідомо, чи й справді тоді ще діяла польська партизанська група, а чи це була провокація українського підпілля, покликана спричинити репресії проти поляків. Однак, якщо то й справді були поляки, вони могли утриматися на цій території лише завдяки допомозі українців.

Хоча від 1945 року центр ваги польсько-українського конфлікту перемістився на терени сучасної Польщі, проте польська проблематика час від часу виринала в діяльності УПА в Україні. Ще на нараді в 1947 році керівництво українського підпілля розмірковувало, як чинити з поляками, якщо почнеться Третя світова війна, і вони спробують повернутися до Східної Галичини. Було вирішено, що слід у такій ситуації боронити межі «українських етнографічних земель». Проте, як вони це збиралися чинити, можна тільки здогадуватися...

Націоналісти також використовували польську карту, щоб переконати людність продовжувати боротьбу з комуністами. Читаємо: «Більшовики багато такої української землі відрізали [від України і віддали — Ґ. М.] полякам, білорусам, а найбільше собі». Й далі констатація, що майбутня УССД сягне далеко за межі СРСР — «від Дону аж поза Сян», оскільки «ані клаптика своєї рідної землі не відступить український народ своїм захланним, неситим сусідам»[306]. Слова ці були написані не в 1939, а в 1949 році.

Антирадянська ґерилья в Західній Україні

В 1944 році Червона Армія зайняла всю територію Західної України. На захоплених теренах радянська влада стягувала контингенти харчів, місцевих українців масово рекрутували до Червоної Армії і вже після кількох днів вишколу кидали на передову. Блискавично поставали адміністрації. Більшість партійних і державних кадрів становили приїжджі зі Східної України, які часто поводилися, наче в завойованій країні, брутально ставлячись до місцевого українського населення. Про це свідчать численні приклади шахрайств, крадіжок і зґвалтувань, вчинених радянськими службовцями. Отож, не дивно, що зростала підтримка українцями підпілля.

На початку 1944 року УПА налічувала близько двадцяти п’яти тисяч осіб, об’єднаних у понад сто партизанських підрозділів. Керівництво волинського підпілля згідно з попередньо узгодженими цілями планувало відразу після переміщення фронту вислати частину сотень у рейд на Схід. Тільки-но розтанули сніги, визначені підрозділи вирушили в дорогу. Можливо, їх бійці вже бачили подумки, як СРСР розсипається на друзки. Реальність, проте, аж ніяк не відповідала цим очікуванням. Підрозділи УПА вирушили в рейд 10 березня 1944 року. Через два тижні, 23 березня, раптом знову випав сніг і пролежав до середини квітня. Це ускладнювало партизанам переміщення таким чином, щоб їх не помітили. Частину підрозділів розгромили, частина просто розпалися. Під час облав, улаштованих з цієї нагоди, радянські підрозділи розбили також «першу сотню» УПА «Яреми». Він сам — тоді вже командир куреня — поліг у бою.

Хоча рейди закінчилися цілковитою невдачею, українці не збиралися відмовлятися від боротьби. Шанс на успіх вони вбачали у спалаху Третьої світової війни, а тому союзниками вважали Великобританію та Сполучені Штати. Волю до боротьби надто зміцнювала повсюдна певність у тому, що радянська влада переб’є або, в кращому разі, депортує всіх мешканців Західної України. Провід ОУН і УПА був достоту переконаний, і в цьому його утверджував досвід Великого Голоду тридцятих років, що комуністи готували українцям долю євреїв. Тому він вважав, Що краще загинути в бою, ніж пасивно дозволити вбити себе.

Таким чином, відразу ж після приходу Червоної Армії українські партизанські підрозділи взялися за широкомасштабні бойові дії, покликані запобігти виникненню локальних комуністичних органів влади. Ці дії, підтримані значною частиною населення, недвозначно засвідчили прагнення українців жити в незалежній державі. Підпілля закликало до бойкоту мобілізації, атакувало конвої з рекрутами, вбивало комуністичних активістів, ліквідувало нечисленні підрозділи Червоної Армії та НКВС. 29 лютого 1944 року в сутичці з УПА був поранений (і помер від отриманих ран у квітні) командир І Українського Фронту генерал Микола Ватутін. Відтак 18 серпня на дорозі в районі Підгайців потрапив у засідку 1-й батальйон зв’язку 1331 стрілецького полку, який простував на фронт. Більшість солдатів і офіцерів загинули, врятувалися тільки одинадцять чоловік. Множилися напади на колію та залізничні станції й мости. До кінця 1944 року вояки УПА вбили в західних областях України 142 співробітників НКВС, 752 солдатів внутрішніх військ НКВС і Червоної Армії, 901 партійного активіста й 2908 цивільних осіб.

Радянська влада приступила до рішучої контратаки. В кожному районі був розміщений гарнізон чисельністю до батальйону, а в обласних центрах — полку Внутрішніх Військ НКВС. Загалом проти УПА було спрямовано понад тридцять тисяч вояків НКВС. Деякі підрозділи прибували в Україну безпосередньо з Чечні та Калмикії, де щойно закінчили депортацію населення. В окремих селах були створені підпорядковані НКВС винищувальні батальйони (ІБ). Для охорони залізниць прибули десять панцирних потягів, підтримуваних десантними групами. 13 лютого 1944 року була опублікована перша відозва керівництва СРСР до упівців із закликом добровільно вийти з підпілля та скласти зброю. Водночас почалися масштабні операції зачистки. Осіб, запідозрених у сприянні підпіллю, вивозили вглиб СРСР. Тіла убитих часто виставляли на загальний огляд, щоб залякати інших. З цією ж метою були організовані відкриті судові процеси та публічні страти схоплених членів ОУН-Б і УПА, на які зганяли навіть школярів. Безсумнівно, велике значення надавав боротьбі з українськими партизанами сам перший секретар Комуністичної партії (більшовиків) України Микита Хрущов. На нараді з питань боротьби з бандитизмом у Станіславській області, яка відбулася в жовтні 1945 року, Хрущов інструктував зібраних:

Відплатні удари не завдаються. Це найсильніший засіб, який впливає на громадянина, і ні один злочин, скоєний бандитами, не повинен залишитися безкарним. Цей потужний засіб дуже слабо використовується. [...] Слід ужити суворіших заходів проти куркульської частини населення, і навіть якщо він не куркуль, але замішаний у контакти з бандитами, то нехай прямо відповідає за те, що зробив бандит. Слід ударити в пособників бандитів, ну й головного удару слід завдати куркульським і іншим ворожим елементам. Можливо, слід кількох засудити і публічно розстріляти. Раніше ми проводили відкриті процеси та вішали, сьогодні ситуація змінилася, і не можна послужитися цим методом, але якщо дозволить закон, проводити публічні страти через розстріл. І це слід конче зробити, позаяк це засіб залякування громадян[307].

Внутрішні Війська НКВС в період від лютого 1944 до 1 січня 1946 року провели проти партизанів 39 773 операції. Під час

1 ... 66 67 68 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."