Читати книгу - "Характерник"

Кирик ухопив Христусю обіруч і так притиснув до себе, що з її розхристаної пазухи бризнуло молоко. Христусин радісний окрик сполохав великого птаха, що стояв неподалік на одній нозі і всміхався.

Кирик упізнав їхнього січового бузька.

— Це він приніс?

— Він, — сказала Христуся.

— Збирайся, ми від’їжджаємо.

Кирик узяв колиску і відчув, як до нього прихиляється небо. Звідти, з небес, до нього всміхався батько. Кирило Лупиніс.

Кміта підвів Христусі її коня червоної масті. І подав невеличку торбинку.

— Трохи квасолі малому, — сором’язливо сказав старий.

Торбинка з червінцями задзвеніла в Христусиних руках.

— Навіщо, учителю? — дорікнув Кирик. — Я все маю.

— Цить! — сказав Кміта. — Не тобі даю, а Кирилові. Лупиносу.

Дрібна сльоза викотилася з Кмітиного ока й повисла на кінчику вуса.

***

На хуторі біля водяного млина перед високим дубовим частоколом їх зустрів зарослий, як звірина, чоловік.

— Не бійся, — сказав до Христусі Кирик. — Це мій товариш Петро Лиховій. Він наглядатиме за нашим господарством і челяддю, коли я відлучатимуся на Січ.

— Все буде добре, пані Христино, — злегка і з гідністю вклонився Петро Лиховій.

— Життя покаже, — сказала Христуся.

— А що таке життя? — Лиховій пошкріб за правим вухом, яке було більше за ліве. — Казав мені ще покійний старець Ілля: життя — це млинове колесо. Як ти литимеш на нього воду, так воно і крутитиметься. Хіба ні?

— Який Ілля? — холодок пробіг попід серцем у Кирика.

— Сліпий однорукий жебрак, — відповів Петро Лиховій. — Який же іще!

1

Чаклун, характерник. Як і химородник. (Тут і далі прим. авт.)

2

Печене м’ясо із сайгака.

3

В’язниця, де під час пошесті ізолюють хворих.

4

Харсун — тут: борсук.

5

Єфимок — срібна монета, на якій з одного боку викарбувано двоголового орла, а з другого — царя Олексія Михайловича на коні.

6

Джума — інша назви чуми.

7

Очевидно, йдеться про того Зуба, який давав свідчення у Москві стосовно описаних тут подій, що й занесено до актів Малоросійського приказу.

8

У давніх московських актах його помилково називають Грицьком Оглоблею. Це той Гнат Голобля, котрого Сірко посилав до гетьмана Самойловича з особливими дорученнями, в тому числі й у справі царевича Симеона Олексійовича.

9

Стіл.

10

Велика руда качка.

11

По-теперішньому — міністерство, що займалося справами України.

12

Хвалинське — давня назва Каспійського моря.

13

Слово «вор» у Московії означало «пройдисвіт», «лиходій».

14

Видри.

15

Дослівно — народжений левом. Вузька смужка волосся від тім’я до чола — зачіска, яку носили давні велети, гунський вождь Атилла, князь Святослав Хоробрий та деякі значні козаки.

16

Берсень — давня назва аґрусу.

17

Хата — тут у розумінні кімната.

18

Так зневажливо називали гетьмана Івана Самойловича, батько якого був священником.

19

Чебрець.

20

Липовий мед.

21

Либонь, злякався, голубе? (москов.)

22

Все ще тільки-но починається. Тепер підемо просто в лігво звіра (москов.).

23

Нехай. Ми вже лякані. Витримаємо! (москов.)

24

Чорний — давній торговельний шлях, що вів від Лівобережної України на Запорожжя. Муравський пролягав від Криму на північ України й аж до Московії.

25

У давніх московських актах стосовно цієї справи Явсея Шашіля називають Євсєвій Шашол, Лук’яна Андрійця — Андрєєвим.

26

Тут — розбій з пограбуванням.

27

Насправді піддячий Скворцов тоді дивом вижив, козаки покинули його побитого на березі, вважаючи, що він мертвий.

28

Дуже (москов.).

29

Тобто гетьман Правобережної України.

30

Так за своїм звичаєм москвини в судових актах зневажливо називають донського козака Івана Міюського.

31

У давніх московських актах дослівно «Сѣрко упився будто спалъ». Насправді Сірко ніколи не впивався, і навіть у цьому документі засвідчено, що він «начебто спав». Тобто кошовий за своєю звичкою «дрімав», тримаючи все в полі уваги.

32

Хто й навіщо нас викликає? (москов.)

33

Підійди до мене (москов.).

34

Саме так написано в давніх судових актах: «устрою». Хоча цілком можливо, тут вкралися зайві дві літери і вийшла описка. Царевич міг вигукнути: «Я вас щас урою!»

35

Сигнальні дуди ординців.

36

Тепер тут місто Слов’янськ.

37

Тобто втратити вміння керувати своїми почуттями.

38

Назва татарських коней.

39

Аналог сучасного компаса, яким постійно користувалися татари.

40

Іди сюди (татар.).

41

Любий друже (татар.).

42

Так називали невільничий ринок у Кафі.

43

Вогняним зіллям москвини називали порох.

44

Що це за журавлиний крик знову згори? (москов.)

45

Запорожці називали вітри залежно від того, з якого боку вони віяли: південний вітер — бусурмен, північний — москаль, східний — донець, західний — лях.