Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

світу, зокрема тихоокеанських острів’ян, австралійських аборигенів і койсанських народів (готтентотів і бушменів) Південної Африки. Загальна смертність цих народів, які раніше не стикалися з євразійськими бацилами, коливалася в межах від 50 до 100%. Наприклад, індіанське населення о. Гаїті упало десь із 8 млн на момент прибуття Колумба в 1492 році до нуля станом на 1535 рік. Кір потрапив на Фіджі через фіджійського вождя, який у 1875 році повернувся після візиту до Австралії, і забрав життя близько чверті всіх живих на той час фіджійців (і це після того, як більшість фіджійців загинула від епідемій, що почалися після перших європейських відвідин архіпелагу в 1791 році). Сифіліс, гонорея, туберкульоз і грип у 1779 році прибули разом із капітаном Куком на Гаваї. Слідом за ними у 1804 році прокотилася велика епідемія черевного тифу і численні «дрібні» епідемії. Всі разом ці пошесті скоротили населення Гаваїв десь із півмільйона в 1779 році до 84 тис. у 1853 році — тому самому році, коли віспа нарешті досягла Гаваїв і забрала життя ще 10 тис. уцілілих щасливців. Прикладів стільки, що їх можна наводити без кінця-краю.

Однак мікроби діяли не тільки на користь європейців. Якщо Новий світ і Австралія не підготували власних епідемічних сюрпризів для європейців, то тропічна Азія, Африка, Індонезія та Нова Гвінея явно постаралися. Малярія в тропічному Старому світі, холера в тропічній Південно-Східній Азії і жовта гарячка в тропічній Африці були (і досі залишаються) найгорезвіснішими із тропічних убивць. Вони породили найсерйознішу перешкоду для європейської колонізації тропіків, і саме вони пояснюють, чому європейський колоніальний поділ Нової Гвінеї і більшої частини Африки відбувся майже через 400 років після початку європейського поділу Нового світу. Ба більше, коли малярія і жовта гарячка перенеслися на європейських кораблях до Америки, вони й там стали головною завадою для колонізації тропічного регіону. Добре відомий приклад — роль цих двох захворювань у відмові французів від побудови Панамського каналу і майже відмова від аналогічних, але в кінцевому підсумку успішних американських планів.

Пам’ятаючи про всі ці факти, спробуймо охопити поглядом усю картину причетності мікробів до питання Ялі. Немає й тіні сумніву в тому, що європейці досягли великої переваги у зброї, технології та політичній організації над більшістю неєвропейських народів, яких вони підкорили. Але самої цієї переваги не достатньо, щоб пояснити, як така мала кількість початкових європейських іммігрантів змогла замістити таку велику масу корінного населення Америки і деяких інших частин світу. Цього би не сталося без лиховісного дару Європи іншим континентам — мікробів, які розвинулися через довгу близькість євразійців із їхніми свійськими тваринами

РОЗДІЛ 12

Скопійовані зразки та навіяні ідеї

У

чені XIX століття зазвичай розглядали історію як поступ від дикунства до цивілізації. Вузловими віхами на цьому шляху були виникнення рільництва, металургії, складних технологій, централізованої влади і письма. Із цих ознак письмо традиційно було найобмеженішим у географічному плані: до ісламської експансії та європейського колоніалізму його взагалі не було в Австралії, Океанії, Субекваторіальній Африці й усьому Новому світі за винятком невеликої частини Мезоамерики. Через його обмежене поширення народи, які величали себе цивілізованими, завжди вважали письмо найважливішою ознакою, яка підносила їх над «варварами» або «дикунами».

Знання наділяє владою. Тому письмо наділяє владою сучасні суспільства, даючи їм змогу набагато точніше і детальніше, у значно більших обсягах і в значно віддаленіші місця й часи передавати знання. Звісно, деякі народи (найвідоміші серед них інки) зуміли керувати імперіями без письма, а «цивілізовані» народи не завжди перемагали варварів, як підтвердили римські війська, зійшовшись на полі бою із гунами. Проте європейські завоювання Америки, Сибіру й Австралії ілюструють типовий вислід зіткнення між різними народами протягом останніх часів.

Письмо поділяє зі зброєю, мікробами і централізованою політичною організацією роль сучасного інструмента завоювання. Накази монархів і купців, які організовували завойовницькі флотилії, передавалися на письмі. Флотилії орієнтувалися в дорозі завдяки картам і письмовим навігаційним інструкціям, укладеним під час попередніх експедицій. Письмові оповіді про попередні експедиції спонукали відряджати нові, спокушаючи їхніх учасників розповідями про багаті й родючі землі, які чекали на завойовника. У цих розповідях прийдешніх дослідників повчали, на які умови вони можуть сподіватися, і допомагали їм належно до цих умов підготуватися.

Внаслідок завоювань виникли імперії, якими також правили за допомогою письма. Попри те, що всю цю інформацію можна було передавати у інші способи у дописемних суспільствах, письмо зробило її передачу легшою, детальнішою, точнішою і дієвішою.

Чому ж тоді, зважаючи на надзвичайну цінність письма, лише одні, а не інші народи винайшли його? Чому, приміром, жодні мисливці-збирачі не винайшли або не перейняли письма? Якщо говорити про острівні імперії, чому письмо виникло на мінойському Криті, але не на полінезійському Тонга? Скільки разів письмо виникало з нуля в історії людства, за яких обставин і для яких цілей? А серед тих народів, які його винайшли, чому одні зробили це набагато раніше від інших? Скажімо, в наші дні майже всі японці та скандинави грамотні, але більшість іракців — ні; чому так попри те, що в Іраку письмо виникло майже на чотири тисячі років раніше?

Не менш важливі питання порушує дифузія письма з осередків його зародження. Чому, наприклад, воно поширилося в Ефіопію та Аравію із Родючого півмісяця, але не в Анди із Мексики? Письмові системи поширювалися шляхом наслідування зразка, чи наявні системи не більш ніж надихали сусідні народи винаходити власні? Якщо існує одна письмова система, яка добре пасує до однієї мови, як винайти систему для інакшої мови? Схожі питання постають, якщо спробувати збагнути витоки і поширення багатьох інших аспектів людської культури, як-от технологій, релігії та харчового виробництва. Історик, якого цікавлять такі питання з приводу письма, перебуває у вигідному становищі, адже на них часто-густо можна відповісти з унікальною докладністю за допомогою самих-таки письмових анналів. Тож ми зараз простежимо розвиток письма не тільки через притаманну йому значущість, а й щоб завдяки йому глибше проникнути в суть культурної історії загалом.

Три базові стратегії, які лежать в основі систем письма, відрізняються одна від одної за розміром одиниці мови, яку позначає один письмовий знак: нею може бути один базовий звук, цілий склад або все слово. Із них більшість народів сьогодні використовує абетку, яка в найкращому разі приписує унікальний знак (який називається літерою) до кожного базового звуку мови (фонеми). Але насправді більшість абеток складаються із 20— ЗО літер, тоді як більшість мов мають більше фонем, ніж літер у абетці. Наприклад, англійська мова передає близько