Читати книгу - "Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов"

— Невже не можна було хоча б сечею продезинфікувати? Про чисті пов’язки я вже мовчу! — і заходилася поратися біля них.

Деякі медикаменти привезли наступної ночі. Де їх узяли, ніхто не сказав, а Марії було нецікаво. Після цього загін вирушив у рейд. Марія швидко зійшлася з Василиною і почала навчатися у неї нелегкої медичної справи. Як воно сталося, що місцеві мешканці взнали, що Василина «дохтурка», було невідомо, але за кілька днів біля хатини завжди стояло кілька чоловік. Василина нікому не відмовляла, лікувала усіх. Грошей за лікування не брала, та й що можна було на ці копійки купити? Але від продуктів ніколи не відмовлялася, адже, крім себе, треба було нагодувати і Марію з дітьми, та й тих, хто лікувався у таємному шпиталі. Її послугами стали користуватися навіть військові та дільничний міліціонер. Так і пішло: вдень вона лікувала енкаведистів, а вночі поранених ними ж оунівців. Жінкам було страшно, але вдіяти вони нічого не могли. Нікому з пацієнтів відмовити було просто неможливо…

РОЗДІЛ 22

КИЇВ. ГРУДЕНЬ-СГЧЕНЬ 1944 РОКУ

Секретар Центрального Комітету Компартії більшовиків України Микита Сергійович Хрущов проглядав інформаційний бюлетень стану боротьби з націоналістичним підпіллям в Західних областях України за грудень місяць. Картина вимальовувалася жахлива. Майже щодня когось десь убивали, палили хати, грабували пошти та крамниці. Більш за все потерпали поляки та радянський актив і, взагалі, ті мешканці, які йшли на співпрацю з радянською владою. Уважно прочитавши черговий аркуш, де йшла мова про стан справ у Тернопільський області, Хрущов не витримав та гепнув кулаком по столу. У кабінет заглянув переляканий помічник:

— Що сталося, Микито Сергійовичу?

— Сталося, сталося… — передражнив Хрущов, — сталося! Каждый день что-нибудь става… стаю… Чёрт побери! Каждый день что-то случается! Нет, так дальше продолжаться не может. Чёрт-те что! Как будто в области советской власти нет, а бал правят эти фашистские недобитки! А люди верят! Люди ждут, когда же советская власть наведёт порядок! Когда можно будет спокойно спать, не опасаясь, что тебе в окно гранату бросят! Вот ты, лично ты, — хотел бы так жить, а? Каждую минуту ожидать выстрела в спину? Вот что, надо рассмотреть состояние борьбы с национализмом на январском заседании политбюро. И подготовить вопрос со всей тщательностью! Лично отвечаешь, понял? — Хрущов навів на помічника вказівний палець, — привлекай к подготовке вопроса кого считаешь нужным. О всех проблемах докладывай незамедлительно. С бандитизмом в западных областях надо покончить немедленно! Я им хвоста накручу! — Хрущов постукав вказівним пальцем по столу, — я им строгости наведу! Я им кузькину мать…

Помічник часу не гаяв, бо знав: Хрущов, попри свій простакуватий вигляд, нехлюйства не любить, а вигнати з роботи може в момент, навіть оком не зморгне. Він швиденько написав список заходів із підготовки питання на Політбюро, порадився з ким потрібно, зателефонував в НКВС та НКДБ, погодив план та уточнив дати в апараті цк, і лише наступного дня знову зайшов до Хрущова:

— Товаришу Хрущов, гляньте, будь ласка. Я підготував план заходів із підготовки питання на засідання Політбюро. Засідання за планом буде десятого січня.

— Давай сюда…

Хрущов швидко проглянув план заходів, черкнув підпис і повернув аркуш помічнику:

— Не тяни кота за хвост!

— З НКВС та НКДБ усе погоджено, вже працюють.

— То-то же… — пробубонів Хрущов, думаючи вже про щось інше.

А думати було про що! Україна лежала з краю до краю понівечена, потрощена, зруйнована, попалена… Те, що до війни вдалося побудувати коштом величезних зусиль, полите потом і кров’ю багатьох тисяч радянських людей, мали наразі відновлювати, а усі чоловіки на фронті і фронт цей потребував щодня, щогодини чи, навіть, щохвилини танків, літаків, продовольства, одягу, набоїв та снарядів, та чи мало чого вимагала ця ненажерлива потвора — війна! Усього вимагала! І боротьба з фашистським звіром ще далеко не закінчена! Отже потрібно відновлювати виробництво негайно, гаяти час небезпечно. Тут Хрущов знов згадав про націоналістів: так, це серйозна небезпека! Західні області України не такі зруйновані і народу там залишилося більше, ніж у східних областях, а ці бандити не дають спокійно працювати третині України! Ні, з цим треба закінчувати! Рішуче і, якщо потрібно, жорстоко! Для цього усі засоби підходять, аби допомогло! Визначивши для себе, що поставив на цій проблемі наголос абсолютно правильно, він на деякий час забув про неї, поринув у вир щоденних справ, яких було понад голову, знаючи, що помічник нічого не забуде і усе зробить, як належить. Так і сталося. Коли з секретаріату на затвердження принесли теку з порядком денним засідання Політбюро на 10 січня та проектами рішень, перший документ, який він побачив,

відкривши теку, був саме проект рішення по боротьбі з націоналістами у Західних областях України. Уважно прочитавши його, Хрущов задумався. Чогось тут бракувало. Не може ж НКВС стежити за кожним мешканцем Західної України! Сил не вистачить. Треба, щоб виробили такий механізм, щоб мешканці самі стежили один за одним. Самі! А своєчасно давали знати куди потрібно, якщо виникали будь які підозри. Якщо вони цього не захочуть, то треба їх змусити. Будь що!

Засідання Політбюро почалося о вісімнадцятий годині. Згідно порядку денного докладати мав нарком НКВС Рясний. Він був призначений на цю посаду ще в 1943 році, одразу, як Червона армія вступила на територію Донбасу, тому був, як то кажуть, у курсі, йому й готуватися не було потреби, і так все тримав у своїй чіпкій пам’яті.

— Прошу, Василий Степанович, — запросив наркома Хрущов.

Генерал коротко охарактеризував стан справ у боротьбі з бандерівцями і замовк, очікуючи на запитання. Заступник Хрущова, другий секретар Дем’ян Степанович Коротченко, який до цього сидів, сперши широкого лоба на підставлену долоню, раптом наче прокинувся:

— Василий Степанович, а скажи, пожалуйста, как вы думаєте, в чём же, все-таки, секрет живучести бандеровских банд? И поляки их душили, и мы их давили, и немцы их особо не жаловали, и опять мы их бьём, а все добить не можем! Так в чем же дело, а?

— Я думаю в том, что их поддерживает население.

— Вот! — майже викрикнув Хрущов, піднявши вказівний палец, — вот главная наша ошибка, Демьян Степанович! Нс население, а отдельные пособники! Кулаки, попы и прочая мразь, которой советская власть поперёк горла! И этих пособников надо выжечь каленым железом! Вы поняли, товарищ Рясный? Калёным железом! И ещё. Нужно придумать такой механизм, чтобы с этих пособников всё население глаз нс спускало! И докладывало,