Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Ти надто вже нетерплячий, — лагідно сказав Берлінґейм. — Навіть наймерзенніша справа таїть у собі урок для того, хто прагне пізнати щось нове. Одначе, де це я пак залишив наших жінок?

— Прив’язаними до релінга, а їхні чесноти in extremis[40].

— А й справді. То був вкрай невдалий час, щоб бути жінкою, позаяк шістнадцять чоловіків вишукувались у чергу, прагнучи з них познущатися. Чоловік увесь той час благав пощадити його і жодного слова не вимовив на захист жінок, хоча дружина його опиралася як могла; але дівчина, щойно побачила наміри піратів, швидко сказала матері щось по-французьки — мовою, яку ніхто на борту корабля, опріч мене, не знав; вона не виказала жодного спротиву, але спокійно, з французьким акцентом, запитала моряків, від чого вони матимуть більше користі — від її цноти чи від ста фунтів на кожного? Спочатку хлопи не звертали на її слова жодної уваги, настільки вони були захоплені видом її оголеного тіла. Але увесь той шлях до релінга вона благала прислухатися до її слів — або ж, правильніше було б сказати, наполягала на своєму, адже тон її голосу був спокійний і діловий. Вона буцімто була французкою шляхетного походження, так вона виголосила, і її мати також, тож якщо їм буде вчинена кривда, усю команду, то вже напевно, повісять, але якщо їм вдасться звільнитися неушкодженими, то кожен член команди за тиждень отримає по сто фунтів.

Тут я побачив змогу допомогти їм, якби тільки мені вдалося погамувати хіть піратів бодай на якусь мить. Отже, маючи це на думці, я долучився до їхніх дурних пестощів, навіть декого з них відштовхнув та сам прив'язував її до релінга, буцімто з метою бути першим — але потім на якусь хвильку затримався, і коли вона знову зробила свою пропозицію, я вигукнув: «А ну ж бо, стривай, братва, відступіть і послухаємо, що каже ця діваха, перш ніж ми законопатимо їй щілину. За сто фунтів кожен з нас може мати цілу купу мандрьох». Я нагадав їм також про наш план дістатися Франції, коли нам вже стане вдосталь цього піратства, і запитав, чи було б то розважливим — ставити під загрозу те, як нас там прийматимуть. Моїм головним наміром було зупинити їх хоча б на деякий час і змусити трохи подумати, адже роздум — то є найбільший ворог насильства, і то вже треба бути справжнісінькою тварюкою, щоб зґвалтувати, добре поміркувавши перед цим! Отож ця штука, яку я утнув, виявилася вдатною, хлопи почали брати на глум і знущатися з цієї пропозиції, але жоден з них не квапився вчинити наступний крок.

— Тоді як так сталося, що такі придворні дами вирушили в плавання на такому кориті, як це? — запитав один з них, але донька відповіла, що вони небагаті і їхніх статків стане лише на те, щоб сплатити обіцяний окуп, після чого вони стануть жебраками. Інший зневажливо спитав її матір, як так трапилося, що така шляхетна пані, як вона, так мало дбає про свою шляхетну дупу, що одружила її з таким легкодухим вахлаком? Це було доволі гостре запитання, як я собі гадав, адже він і справді, як поглянути на нього, був таким собі неотесаним, посполитим гендлярем. Але донька знову щось залопотіла французькою, і та леді відповіла, що її чоловік походить з одного з найвеличніших сімейств Віргінії. До чого її донька додала: «Ви маєте знати, що то був шлюб з розрахунку», — і далі сказала, що хоча її отець і купив честь її матусі за свої статки, одначе вона ладна за ті ж самі статки викупити її у нас. Усе товариство дуже весело сприйняло таку заяву, і без ліку лунали жарти, що сипалися на голову цього чоловіка, який був ладен накаляти повні штани прямісінько тут, на чардаку. Вони тепер уже вагалися, чи товкти їх, чи взяти сотню фунтів, проте не були впевнені в тому, чи ж варто вірити тій історії, що розповіли нам ці жінки.

Тепер ти маєш знати, що в мене виробилася така звичка, що хай би з ким мені доводилося зустрічатися, я неодмінно питав свого нового знайомого, чи він, бува, не чував коли-небудь про людину на ймення Берлінґейм? Зазвичай я пояснював, що маю друга, якого звуть Генрі Берлінґейм Третій і якому дуже кортить довести, що він не байстрюк. Усі хлопи на кораблі вже давно звикли до цього і зазвичай жартували між собою, згадуючи цього Генрі Берлінґейма Третього, немов якусь вельми поважну особу, яку всі повинні були знати. Через це, коли та леді скінчила говорити, один дотепник, що був поміж нас, спитав: «Якщо він такий поважний віргінський джентльмен, то він уже напевно має знати такого собі сера Генрі Берлінґейма Третього, найшляхетнішого віргінця, який коли-небудь срав на тютюнових полях». І додав, що якщо вони такого не знають, то вже поза сумнівом мають бути самозванцями, тож нема чого баритися і анумо їх до релінга. Тут усій моїй грі й кінець, подумав я, бо ж цей іспит був лише дурним випробовуванням, аби знайти виправдання ґвалту. Але панянка відповіла, що дійсно знає про такого собі Генрі Берлінґейма з Джеймстауна, який прибув туди ще з першими поселенцями і виголосив, що має рицарський чин, однак, провадила далі вона, доводячи щирість своїх слів, люди її кола дуже сумнівалися, чи ж він і справді був шляхетного походження.

Зачувши це, усі вкрай здивувалися, та я й сам здивувався ще більше, ніж інші, тож остаточно поклав вважити своїм життям, як у тому настане потреба, аби врятувати їхні, щоб мати потім змогу розпитати їх з цього приводу. Я заявив, що все те, що розповіла ця дівка про Берлінґейма, чистісінька правда, і я, зі свого боку, вірю кожному її слову і ладен обміняти її цноту на сотню фунтів. Більшість хлопів тепер, коли перший запал уже минув, здавалося, були ладні вчинити так само, тим паче що досі наше піратство принесло нам мало зиску. Капітан Паунд порушив питання про заручників, і ми вирішили, що хтось з їхнього числа повинен залишитися, аж поки нам не сплатять окуп, а коли інак — стратить свою честь і життя. Почувши це, мати і донька швидко про щось переговорили між собою французькою, після чого кожна з них заявила, що ладна залишитись заручницею, аби лиш врятувати життя батька.

— Дідько, ти тільки подивись, яка турбота! — вигукнув