Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Сумніваюся, чи переймаються вони тим, що самотні, — сказав Мурахан, — таж ви вже бачили останні телеграми з Уругваю. Але, доне Ґуальберто, я однаково розумію вас, тут треба бути не гидливим і розчавити їх, покладіться в цьому на мене.
— Ох, Іхіньйо, не забувайте, що Бето тут зазнає найбільшого ризику, не зменшуйте його захисту, — попросила Цабиня десь із глибин морозива зі смородиною і збитими вершками.
— Не заважай нам говорити, чорномаза, Іхіньйо знає, що робить. Завтра я скористаюся тим бенкетом, щоб зміцнити нашу позицію, тож, якщо у ваших хлопців виявиться заважка рука, не переймайтеся.
— Доне Ґуальберто, це було б дуже добре.
— І ми тоді вип’ємо ще один коньяк, саме для цього ми у Франції.
— Бето, не пий багато, потім у тебе всюди виступає екзема.
— Наче ти не любиш її чухати, — гигикнув Цабе, штовхнувши ліктем Мурахана і підморгнувши Цабині, що сором’язливо дивилася в глибину порожньої чашки: які ті французи скнари, накладають морозива, як для карликів.
* * *
Це все пам’яталося добре: голос Моріса Фанона[131] з платівки, діалог, що вже виснажився, опадав, розпливався й потребував через те нових склянок вина і сигарет, щоб не зникнути остаточно; голос Фанона був наче гірким підсумком: me souvenir de toi / de ta loi sur mon corps[132], добре співає, зауважила Франсина, таке рідко можна почути в ресторані.
— Me souvenir de toi / de ta loi sur mon corps. Так, дівчинко.
— Не сумуй, Андресе, ти забудеш про неї, забудеш про нас, повернешся до своєї музики, власне, ти ніколи не любив жінок, для тебе існує лише цей інтер’єр, не знаю, як назвати його, де ти повільно походжаєш, мов тигр.
Але чи справді вона казала ці слова, чи до мене знову промовляли з тієї пісні? Відволіктися, піти звідси на очах у Франсини, що прийшла сюди до мене й допомагала мені в мої сумні ночі (я ніколи не казав їй про це, і вона, хай там як, не зрозуміла б), піти, лишивши її зі спокійним, ба навіть уважним обличчям, налити їй склянку й піти геть далеко, обійти всі будинки, вулицю Хлодвіґа, Декарта, Туена, Естрапад, Клотильди і знову вулицю Хлодвіґа, але навіщо, навіщо, якщо я сам цього хотів. Бідолашна Франсина, ще більше покинута, ніж Людмила, і то цієї миті, коли я наливаю їй ще одну склянку вина, гладжу руку, і ми обоє слухаємо Фанона, me souvenir de toi / de ta loi sur mon corps, і все було втечею і дистанцією, ґречною системою порожнеч і відсутності, Франсина в ресторані, голос Фанона, я завертаю за ріг вулиці Туена, наливаю ще одну склянку вина і гладжу руку, непевна система потягів на коліях, які схрещуються і розходяться, марні хусточки у вікнах, марна близькість, надто розвіяний, надто п’яний, водночас потяг і хтось загублений у ньому, що шукає когось іншого, слова знову упорядковуються, щоб назвати безладдя, слухай, дівчинко, слухай про ці
СПОСОБИ ПОДОРОЖУВАТИ
Запорошений нічний спальний вагон,
що везе нас до станції без назви,
де хтось із нас зійде,
вийде з валізою з тамбура,
тим часом другий
(це 14-те, 8-ме, верхня полиця?
провідник спить, усі сплять)
ходить по коридору, де
у кожних дверях відмовляють і запах,
випіт часу, брудні шкарпетки,
шукаючи знову
те, що вже далеко,
вийшов на площу, дзеркало місяця,
шукаючи знову
таксі і готель аж до часу
потяга, спальний вагон
(9-те, 34-те, 5-те?),
де, можливо, зустрінуться
для останнього етапу,
знову шукають
у коридорах, де
кожні двері,
таксі і готель,
знову
з брудною валізою
в коридорах, де
таксі і готель,
у коридорах, де
шукають знову.
* * *
— Усе, полячко, треба винайти знову, — наставляв Маркос, — і я не бачу причини, чому кохання має бути винятком, люди вірять, що немає нічого нового під неоном, ми звикаємо до рутини, діти криком вимагають черевиків «Carlitos», ти носиш тридцять восьмий, я — сорок третій, є чого реготати. Слухай, щоразу, коли я йду купувати сорочку в крамницю «Monoprix», перше, про що мене запитує продавниця, — обсяг моєї шиї. Не переймайтеся, кажу їй, хочу велику і простору. Тиша, очі, як у сови, зціплені вуста, такого не може бути, видно, як вона думає й казиться, ще краще, ніж якби мала телевізор на лобі. Але ж, месьє, обсяг шиї підказав би вам розмір сорочки / Ні, мадам, я люблю довгі й широкі, а з моїм обсягом шиї ви мені дасте одну з тих облиплих і приталених сорочок, які добре пасують Аленові Делону, а мені як корові сідло / Дива, я вперше таке чую / Мадам, не засмучуйтесь, дайте мені найбільшу, яку маєте / Месьє, вона вам не пасуватиме / Мадам, з цією сорочкою я буду щасливий, мов сита пума / І отак п’ять хвилин, але з ними не треба розслаблятися, це все треба винайти знову, я, на жаль, не побачу його, але тим часом можу винайти тільки для себе, можу винайти тебе, полячко, і хочу, щоб ти мене винаходила щомиті, бо, якщо мені щось і подобається в тобі, крім цього вологого животика, то це те, що ти завжди видираєшся на якесь дерево, а повітряні змії тобі подобаються більше, ніж добре настроєні клавікорди.
— Блуп, — вихопилось у Людмили. — Знаєш, мені набагато більше подобаються клавікорди.
— Бо ти їх слухаєш так, наче то повітряний змій, вітер, удари хвостом, кольорові бантики, ти не з тих, що вдягаються для музики, вдягаються для театру, вдягаються, щоб злягатися, вдягаються для салату з помідорів. Коли подумаю, що не минуло й двох годин, як ти знімала з мене штани, наче я Мануель і мене треба підмити абощо, а потім хотіла мені покласти спиртовий компрес, я, полячко, до речі, боявся, що ти переведеш мою найкращу грапу, ти ще заплатиш мені за неї.
— А ти заходився м’яти мені пипки, — проказала Людмила.
— Бачиш, я не такий оригінальний, як ти, але стараюся, — виправдовувався Маркос, здушивши її так, аж вона жалісливо нявкнула, і то не тільки пипки, а й тут, і тут, і навіть між тим і тим.
— Ой, — усміхнулася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
