Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

До мене додому в Орлині землі ми вирушили за тиждень після нашого весілля, коли вже завершилися всі гуляння, присвячені подвійному весіллю, та роз’їхалися майже всі гості. Татусь, король Аласкар, не хотів надовго полишати матір та новонароджених синочків, а тому разом з Аззамом відбув порталами наступного ж ранку. Але й без того нас зібралася величезна компанія: ми з Брінейном, мої Зорія, Зейден та Джарі, його Стіг та Зігрід. Ях’я і компанія теж не захотіли вирушати самостійно, а вирішили дочекатися нашого імпровізованого каравану. І це стало великою запомогою, бо їхні підказки та підтримка Брінейна дуже допомогли нам у далекій подорожі. Що було неочікуваним, так це те, що до нас приєдналися Бояна зі своєю компаньйонкою, імені якої ми так і не дізналися, яких викликався супроводити додому Вальгард. Хоч було помітно неозброєним оком, що Бояна вкрай невдоволена подібною компанією. Герцог же просто шукав можливості полишити на деякий час Лісовий Котячий край, відчуваючи провину за вчинок брата, хоч насправді його ніхто й не звинувачував, а навпаки намагалися підтримати.
Якщо подорож наша сюди склала близько тижня, то назад ми витратили понад два. Враховуючи ушкодження Брінейна, ми робили часті зупинки, на привалах довше відпочивали та й на ночівлю зупинялися лише на заїжджих дворах, розташування яких, як виявилося, чудово знала Бояна. Навдивовижу, нікого з наших супутників, навіть принцесу Аноліса, не турбувала швидкість, з якою ми пересуваємося трактом. Ми мали змогу побешкетувати й розважитися дорогою.
Брінейн поза моєю спиною, в помсту, не інакше, якось зв’язався з моїм домом і змусив їх вислати для мене мого Агата, тож коли настав час вирушати у дорогу, у дворі на мене чекав осідланий улюбленець, від зустрічі з яким у мене ще цілісінький день не сходила усмішка з вуст.
Варто нам було виїхати за межі столиці, як ми з Ейном, не змовляючись пустили коней у галоп, залишаючи далеко позаду увесь наш караван. Цього разу мені не довелося вмовляти коня не відставати від Привида. Навпаки, це принцові довелося докласти зусиль, аби не пасти задніх. Загалом наші коні виявилися рівносильними. Цього разу перегони виграла я, обійшовши Привида на пів корпуса. Наступного разу першим виявився Брінейн. Так ми й розважалися дорогою, іноді до нас приєднувалася й Бояна.
Я помітила, що значно підросла в очах войовниці. Вона вже більше не кидала на мене таких зневажливих поглядів, якими відзначала від початку знайомства, це було приємно. А от Гард був відверто шокований, коли вперше побачив, як ми з Ейном мчимо навперейми з вітром. А потім на привалі прочитав нам з чоловіком довгу лекцію про правила безпеки та розважливість. Говорив би й далі, та наткнувся на презирливий погляд Бояни й осікся. Дивовижа!
Чим далі ми від’їжджали від магічного джерела, тим слухнянішою ставала Іскра Брінейна. Торстейнова ж і взагалі притихла, а може й вигоріла під час бою, як вирішили, порадившись між собою, маги. Та мені було байдуже. Єдине, що було важливим, це те, що мій чоловік почувається добре і повністю керує своєю магією.
На півдороги наші шляхи з Бояною та Вальгардом розійшлися. І хоч принцеса прямим текстом говорила герцогу, щоб він лишився з нами, та Гард з усією притаманною йому упертістю наполіг на особистому супроводі принцеси до її місця проживання.
Ми ж дещо поріділою компанією продовжили шлях до Орлиних земель.
Дісталися без пригод.

Хоч офіційно я вже була заміжня, та матуся дуже прагнула провести весільний обряд і за нашими традиціями також. Тож у переддень церемонії нас з моїм чоловіком знову розлучили – жінки аж ніяк не хотіли пропустити ритуал «Ніч хни», під час якого мені розписали хною долоні та ступні. У чудернацьких візерунках, які вкрили мої долоні, заховали ініціали Брінейна, які він повинен був знайти під час першої шлюбної ночі. Цей ритуал слугував зближенню подружжя, які (так часто бувало у наших землях) могли вперше побачитися лише на весіллі. Нам з Ейном ще більше зближуватися було, мабуть, нікуди, проте сам ритуал був надто красивим, тож я уже передчувала, як зроблю сюрприз чоловікові.
Але сюрприз зробив він мені.
За нашими традиціями наречені самі виявляють своє бажання втупити до шлюбу, тому й до вівтаря, коло якого на молодят очікує маг, підходять самостійно, одночасно з різних боків. І лише там, перед лицем Святої Іскри, переплітають руки. В Орлиних землях ми не використовуємо жодних прикрас, щоб скріпити укладання шлюбу. Навпаки, на ранок, коли шлюб консумовано і це підтверджують маги, на передпліччях молодят з’являється в’язь магічного татуювання, яке й підтверджує факт укладання шлюбу.
Цього разу я вже нічого не боялася, тому сміливо зробила крок до Залу. І завмерла вже за порогом не в змозі повірити своїм очам. На якусь мить мені здалося, що принци вирішили пожартувати й переді мною зараз стоїть Харальд. Але ж ні, це був Брінейн, як я вже казала, я б нізащо їх не сплутала! І мій коханий чоловік стояв! Ба більше! Йшов! Сам! Спираючись лише на палицю… Як таке можливо?
Зрозуміла, що теж маю йти, коли Зорія відчутно штовхнула мене у спину.
Коли ми порівнялися та переплели наші пальці, я не втрималася від запитання:
- Як?
За що отримала осудливий погляд Аззама та присоромлено опустила очі.
Переговорити з чоловіком я змогла лише після церемонії.
- То мені вдалося? – хитро запитав він, незвично височіючи наді мною.
- Вдалося – що?
- Здивувати тебе? Порадувати?
- Скоріше ошелешити, - зізналася я. – Але й порадувати, так! Можна кинутися тобі на шию? – ейфорія повністю захопила мене. - Чи ти не втримаєшся?
- Спробуймо.
Ейн відставив палицю та підхопив мене за талію, варто було мені обхопити його за шию.
- Казав же: пір’їнка! Але кружляти з тобою ще не готовий – боюся впасти.
Принц обережно поставив мене на підлогу і знову потягнувся за палицею. А я все ще переварювала зміни. Повторила своє запитання:
- Як?
- Коли ми почали віддалятися від джерела все далі, я спочатку почувався недобре, так, ніби у мене було цілковите виснаження. Але минув день, інший, і я зрозумів, що повністю позбавився шкідливого впливу. А ще побачив, що можу керувати ногами, не лише відчувати їх. От тоді-то й зайнявся тренуванням.
- Ще в дорозі?
- Так.
- Але як ти вхитрився приховувати це усе від мене?
- Тренувався вночі, або коли ти приймала ванну, чи коли я сам просив про усамітнення.
- Не можу повірити, - я похитала головою. – І які твої успіхи?
- Не дуже. Поки що повністю відмовитися від крісла я ще не можу, та можливо й ніколи не зможу. Але щодня мені вдається все краще. Не бійся, вітання отримати та пройти до столу на своїх двох я зможу.
Коли ми стояли поряд та приймали вітання, мій принц раптом схилився до мене і запитав:
- Сано, чи можу я спертися на тебе?
- Що? Тобі важко? Болить? – заметушилася я. – Може подати крісло?
- Заспокойся, - зашепотів він мені у вухо. – Я просто шукав причину тебе обійняти.
- Обнімати мене ти можеш будь-якої миті не шукаючи причину, а от лякати мене зовсім не обов’язково!
Брінейн лагідно усміхнувся мені своєю кривуватою усмішкою та огорнув мої плечі міцною рукою. Так ми й отримували вітання від усіх охочих. Татусь завершував колону вітальників і після всього став до слова:
- Прошу хвилинку вашої уваги! – звернувся він до присутніх у залі. – Як вам усім давно відомо, у нашої сім’ї нещодавно народилися хлопчики, один з який і наслідуватиме трон після мене. А це означає, що Алія-Ахсана посувається у черзі на трон на третє місце і, дасть Свята Іскра, ніколи не посяде його в Орлиних землях.
І це неймовірно мене радує!
- Але я змалку виховував свою старшу, а тоді ще єдину доньку, як свою наступницю. Тому вважаю, що мої старання не повинні пройти марно. Тим паче, що вона обрала собі достойного чоловіка, який може стати їй надійною опорою та підтримкою. Тому, порадившись, ми вирішили знову відокремити Сапсанові землі в окреме королівство та передати правління прямій спадкоємиці престолу – принцесі Алії-Ахсані та принцу-консорту Брінейну. Звісно ж до обряду коронації та передачі влади необхідно підготуватися. Але думаю, трьох місяців нам вистачить, аби довести все до ладу та сповістити всіх зацікавлених осіб.
Отакої…
Ми з Ейном розгублено переглядалися один на одного, чоловік навіть схитнувся, та я вчасно обхопила його за талію, не дала втратити рівновагу. Як так? Жоден з нас не прагнув влади, але вона все одно наздогнала нас!
Таточко-інтриган повернувся до нас і запитав:
- Що ви на це скажете, діти мої?
Відповів за нас обох Брінейн:
- Ми обов’язково виправдаємо покладені на нас сподівання, Ваша Величносте!
- Відповідь справжнього короля! – Аласкар схвально плеснув мого принца – чи короля? – по плечу.
А далі запросив усіх до розваг.

Це ще не кінець!
Як ви дивитеся, мої дорогі читачі, на розповідь від Брінейна? З неї ми дізнаємося про думки та почуття саме чоловіка та й прояснимо ще кілька моментів, про які Сана навіть не підозрювала. Читаємо?