Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

- До того, що тепер ми разом. Ти і я. Без жодних недомовок, без жодних сумнівів і заперечень, – дивлячись мені просто в очі, промовив Рейван.

- Гадаю, Алейні з Ейрою це не сподобається.

- Начхати на них. Ейра – моя сестра, тож підтримає будь-який мій вибір. Алейна ж просто гостя в цьому домі. Її думка не повинна тебе хвилювати.

- Але хвилює, – я зітхнула. - Вона – твоя колишня наречена і, схоже, досі тебе кохає. До того ж впевнена, що зможе тебе повернути. Вона не вірить у твою серйозність стосовно мене.

- Вона не вірить ні в кого і ні в що, окрім себе, – скривився перевертень, випустивши мене зі своїх обіймів. Це засмутило, стало якось геть холодно без його дотику. - Та якщо тебе це надто сильно бентежить, я відправлю її додому.

- Не треба, просто… – я важко зітхнула.

- Ти боїшся, що вона має рацію? – проникливе, на що у відповідь лише кивнула.

Рейван бачив мене наскрізь, але я й не була проти. Краще одразу з’ясувати всі проблемні моменти, аби потім не мучити себе нестерпними здогадками.

- Крихітко, я чесний з тобою і серйозний як ніколи. Не проводь паралель між мною й Орестом: я давно не дурний хлопчисько і вмію відповідати за свої слова, бо чітко знаю, чого хочу. А хочу одного: щоб ти довірилась мені й дозволила зробити тебе – ні – нас щасливими.

- Гаразд, – кивнула щасливо й несміливо додала: - Я маю до тебе ще одне маленьке прохання.

- Яке?

- Мені потрібне хороше снодійне. Останнім часом діймають жахи, я геть не висипаюсь, а тепер узагалі боюся лягати спати.

- Без проблем, – пообіцяв Рейван. - Певен, що це через різку зміну клімату і зайві переживання. Спробуй не накручувати себе і більше відпочивати.

- Я не звикла сидіти на чужій шиї, – буркнула стиха, - тож можеш дати мені якусь роботу.

- Не сміши, – поблажливе й насмішкувате. - І не думай так про себе. Якщо пощастить, я був би радий, щоб ти сиділа на моїй шиї до кінця життя.

Я почервоніла й відвела погляд. Подібні романтичні зізнання – щось новеньке в нашому спілкуванні, а тому змушують почуватися вкрай незручно. Хоча насправді приємно, коли хтось так турбується про мене. Це відчуття здається екзотичним, від того більш цінне.

- То-о, що ти робила одна в саду? – змінив чоловік тему.

- Зібрала трохи матеріалу для приготування деяких косметичних засобів. Ми домовилися з Лідією посидіти ввечері разом. От і готуюся тепер.

- Хм… Ейра годину тому зв’язувалася зі мною, щоб повідомити про зміну планів, – задумливо промовив Рейван. - Панна Астра Сервен запросила дівчат на звану вечерю, тож вони приїдуть пізно вночі, якщо взагалі повернуться сьогодні.

- Думаю, Лідія точно з'явиться. Вона не могла забути про нашу домовленість, – сказала я впевнено.

- Не знаю. Але якщо раптом плани на вечір зміняться, я – до твоїх послуг, – мені грайливо поцілували пальчики правої руки, змусивши укотре за сьогодні зніяковіти.

- Гадаю, пізній вечір – не той час, коли я можу просити тебе про послугу. Твоя компанія мені приємна, проте все ж не варто забувати, що я – незаміжня дівчина, а ти – неодружений чоловік. Попри зміну наших стосунків, я не мушу так відверто чхати на свою репутацію.

- Мені про таке нагадувати не потрібно. Я достатньо вихований, щоб це розуміти. Й ні за що не кинув би на твою репутацію тінь.

- Добре, – всміхнулася. - Я поспішаю, тож до зустрічі.

- Сподіваюся, довго чекати на неї не доведеться, бо я вже сумую.

Фарби прилили до моїх щік, теплом відгукнувшись у всьому тілі. Не знаю, що мене спонукало до наступного вчинку, проте я, ставши на пальчики, залишила невагомий поцілунок на гострій вилиці Рейвана. Його шкіра була трохи колючою, проте пахла якимось новим приємним свіжим ароматом. Захотілося затриматися губами на тому місці, подихати ним трошки довше, проте вже за мить я поквапилася до сходів, відчуваючи спиною насмішкуватий погляд перевертня.

В цей момент я була просто щасливою. Не хотілося думати ні за різницю у статусах, ні про вік, ні про виховання чи походження. Забувся нічний жах і всі ранкові переживання. Тепер я була впевнена в тому, що ми справжня пара – і це кип’ятило кров, паморочило голову, навіюючи відчуття невагомості. Я була ладна злетіти від радості й цим хотілося поділитися бодай із кимось.

Саме тому вдвічі сильніше чекала повернення Лідії. Вона – моя найближча подруга й найрідніша тут людина, тож повинна дізнатися про все першою.

Час до вечора промайнув зовсім непомітно. Зайнята роботою, я не відчувала важкості очікування, а компанія Софі робила процес приготування косметичних засобів іще цікавішим. Обідала я, на жаль, у гордій самотності, проте ця самотність аж ніяк не засмучувала. Навіть навпаки: я спокійно насолодилася їжею й, розуміючи, що Лідія, швидше за все, не встигне організувати смаколики, придумала кілька варіантів перекусу.

Спихати цю роботу на кухарів не хотілося, хоч я й розуміла, що то їх гроші та хліб. Натомість сама начепила фартух і, отримавши в підпорядкування робочу поверхню, до вечора зайняла себе кулінарною магією. В переносному значенні, само собою.
Кілька разів до мене приходила Софі. Її мучила совість через відсутність як такої роботи, тож я таки скинула на її плечі діло, яке ніколи не любила робити, – миття посуду. В чотири руки справи пішли швидше та й цікавіше. Іноді порадами ділилася дівчина, іноді я. Десь за години чотири перед нами виросли дві тарілки з різними канапками, порція шоколадних тістечок і полуничні кекси, кілька фруктових льодяників і ягідний морс.

- У когось цієї ночі щось точно злипнеться, – прокоментувала вечірнє меню Софі.

- Солодощі – джерело щастя, – всміхнулася, з любов’ю дивлячись на творіння наших золотих рук.

- Або цукрового діабету.

- Не будь такою нудною, – розсміялася, поцікавившись: - Допоможеш віднести це нагору?

- Не варто просити. Достатньо одного слова…

- Ти не моя слуга, – нагадала дівчині, закотивши очі. - В теорії, так і є; але на ділі я давно дала чітко зрозуміти, що не ставлю себе вище тебе. Тож годі мене ображати.