Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

19.5

Андрій тягне мене на себе, сідаючи верхи на свої стегна. А я дуже схвильована і збуджена, щоб не підкоритися. Адже мені, здається, ще більше хочеться, аніж йому.

Я соваюсь, намагаючись взяти його в себе, а він ковзає зовсім поряд і не входить. Намагаюся допомогти собі руками, але пальці чоловіка стискаються на моїх зап'ястях, не даючи здійснити задумане.

— Без рук, білявко, — шепоче й усміхається.

І я розумію, що з ним просто не буде. Він має намір замучити мене до краю. Він хоче, щоб я продовжувала соватись на його стегнах, поки нарешті не знайду цей зручний кут для повного проникнення.

— Ти звір, Доронін, — шепочу в його губи.

— Просто розслабся, — каже він і обхоплює мою нижню губу зубами.

Завмираю, бо це трохи боляче і незвично, а ще відволікає. І в цей момент Андрій штовхається стегнами догори, входить наполовину.

Відповідаю глибоким стогоном, повільно опускаюся, приймаючи його на всю глибину, на яку здатна.

Він розтягує мене зсередини, здається, що ледве поміститься. Але я дуже швидко підлаштовуюсь. Стас подбав про те, щоб у нашій спальні були іграшки відповідного розміру та навчив мене.

— Ох, — видихаю, коли Андрій починає рухатись.

Адже чоловік готував мене до цього. Невже Стас усе спланував ще тоді? Невже й справді залишив мене своєму другові, як відкупні? І я тепер маю відпрацювати сімейний обов'язок? Або мав якийсь інший план, про який я не здогадаюся, хоч би як хотіла?

— Швидше, — вимагаю, дивлячись у вічі своєму коханцю.

Чому коханий так вчинив зі мною? Чому віддав хижакові? І чому я зовсім не проти? Чому я продовжую думати про нього, коли в мені член його друга?

— Не командуй, — риком відповідає Доронін.

Але всупереч сказаному все ж таки прискорюється. Його погляд затьмарений задоволенням. Він насолоджується володінням мною. А я приймаю, і ніби помираю від кожного поштовху, настільки солодка ця дія.

У цей момент я усвідомлюю всю свою владу над цим неможливим чоловіком. Чи мені так хочеться думати? Тому що зараз він цілком мій і більше нічий.

— Та-а-а-аню, — утробний стогін виривається з грудей чоловіка.

Я відчуваю, як він здригається всім тілом, як він пульсує у мені. Відчуваю його гаряче сім'я, яким він вибухає всередині мене. І кінчаю. Як ніколи не кінчала. Хапаюся за його плечі руками, стискаюсь довкола нього.

— Ста-а-асе, — стогну, перебуваючи в напівмаренні.

І тільки по хватці рук, що боляче стистаються на моїх стегнах, по пальцях, що впиваються у шкіру, я розумію, що щось не так.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно