Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

Я можу зараз попросити про розмову наодинці, можу вимагати відповіді негайно. Можливо, моє прохання навіть задовольнять. Але яка вже різниця, коли я почую пояснення Рока − до чи після того, як він стане моїм чоловіком? Все одно ж стане. Мені ясно дали зрозуміти, що з цієї зали вільною мене не випустять.

Тож чи не краще вже покінчити з усіма цими формальностями й забратися звідси? Може Рок погодитися почекати із цим злиттям? Чи хоча б пояснить, що до чого?

− Я обираю адаміра Рокадо Шаєра, − вимовляю я голосно і чітко, як у вир з головою пірнаю.

Тієї ж миті Рок схоплюється на ноги, стрімко наближаючись до мене. На плечі опускаються його долоні. І таким правильним відчувається дозволити йому пригорнути мене до себе, а собі, заплющивши очі, притулитися до великого сильного чоловіка.

− Дякую, маленька, − м'яко шепоче він мені на вухо. – Я тебе не скривджу.

А я раптово починаю розуміти, як дико втомилася від цього всього. Хочу піти вже звідси, щоб не було всіх цих адамірів, їхніх поглядів, гнітючого відчуття майже матеріальної уваги до моєї скромної персони. Цієї напруги, що затягнулася, здається, на вічність.

− Ще трохи, дівчинко. Потерпи ще трохи. Я пишаюся тобою, крихітко, – реагує на мої внутрішні стогнання майбутній чоловік. – Церемонія згоди, хоч і необхідна, але є лише формальністю. Найважливіше відбудеться між нами згодом.

Киваю, вимучено посміхаючись. Вже слабко реагуючи, коли його величність просить нас підійти до нього для цієї самої церемонії. Не так я уявляла собі своє весілля. Зовсім не так. І вже точно не думала, що буду абсолютно вичавлена ​​і виснажена морально, а мій наречений одружуватиметься зі мною через дитину від іншого чоловіка.

Рок, обіймаючи за талію, веде мене вперед. Імператор підіймається нам назустріч.

Ось ми застигаємо навпроти нього, обернувшись один до одного. Адамір тримає мої руки у своїх.

Формальність так. Чимось навіть схожа на наші церемонії, де у нареченого та нареченої запитують, чи згодні вони, і так далі. Тільки сенс трохи інший. Підозрюю, зовсім не формальний, а самий, що не є, реальний і справжнісінький.

− Адаміре Шаєра, чи усвідомлений ваш вибір? Чи готові ви шанувати цю жінку, дати їй свою силу, захищати її, дбати і берегти?

Його тверде:

– Так!

− Сьєро Соломіє, чи згодні ви пов'язати своє життя з цим чоловіком? Поважати його волю, дарувати енергію та тепло, дати продовження його роду?

Про кохання жодного слова. Показово. Але все вже вирішено.

– Так.

− З цього моменту ви маєте повне право на цю жінку, адаміре Шаєра. Вітаю вас зі здобуттям, – чую я голос імператора. І це «здобуття» звучить мало не як «придбання».

До привітань приєднуються інші чоловіки. І всі вітають саме Рока, хто щиро, хто з погано прихованою заздрістю. А хто взагалі зло мовчить. Але все це для мене лише фоновий шум.

Рок дивиться мені у вічі. І стільки задоволення та передчуття в його хижому владному погляді, що мене огортає гарячою хвилею. І так, мурашки знову табунами бігають.

Робить крок до мене, притягуючи у свої обійми, притискає до свого тіла і цілує. Жадібно. Урочисто. Стверджуючи своє законне право. Поглинаючи не тільки мою енергію, а й щось набагато більше.