Читати книгу - "Мистецтво і життя. Збірник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Втім, цей висновок не такий вже безнадійний, не такий вже страшний, як може здатися на перший погляд. Почувати себе омитим, цілком звільненим від усіх ілюзій, якими заколисують себе люди, бажаючи що б там не було бачити у житті якийсь сенс; почувати так означає досягти найчудовішого стану просвітлення, могутності, свободи. Більше того, ця ідея могла б випромінювати, коли тільки вміти нею користуватися, навіть якусь тонізуючу дію»,
Філософія глибоко песимістична, але не позбавлена величі. Для розуму невіруючого боротьба людини протягом цього «швидкоплинного перебування» здається майже марною. Точніше, вона здається марною, коли розглядати її з точки зору всесвіту, у загальносвітовому масштабі. Вона не така, коли її розглядати по відношенню до індивіда. Наше життя різко обмежене у часі, коли взяти до уваги нескінченність віків, але воно безмежне у нашій власній свідомості, тому що ми ніколи не дізнаємось, коли настане кінець. Доки ми можемо думати про смерть, ми живі. Згода з самим собою, гармонія у свідомості, безумовно, не має ніякого значення на шкалі космічних подій, але вона надзвичайно важлива у масштабі людського існування.
Нам потрібне своє власне схвалення і якась певна єдність нашого внутрішнього, особистого світу. Цього досить, щоб людина була істотою моральною, бажає вона того чи ні. Навіть цинік почуває потребу якось виправдати свій цинізм. Чому? Щоб зберегти внутрішню згоду, без якої людина не може існувати. І потім, сказав би Антуан, все ж існує наука. Вона недосконала, але вона існує. Цей світ здається божевільним, але він підкоряється якимсь постійним законам, які може відкрити вчений. Яке чудо примушує всесвіт підкорятися цим постійним законам? Ми не знаємо. Але не має значення! Закони — це факти. Ми ще не навчилися перемагати всі хвороби; але з багатьма з них ми вже вміємо боротися. Коли світ знання ще слабкий, хіба можна з цієї причини зовсім не рахуватися з ним?
І все те, що вірне відносно медицини, на думку Антуана, справедливе також і для політики. Ця галузь не є справді науковою. У ній немає визначених і постійних законів. Немає можливості експериментувати. Але хіба це підстава, щоб не спробувати якусь розумну форму організації? Антуан, добрий лікар, не може припустити, що ліки некорисні. Помираючи, він плекає надію на Вільсона і Лігу націй. Може, вони покінчать з війнами? Він не знає. Але будучи лікарем, він, у крайньому разі, хоче, щоб цей засіб був використаний на практиці. Відомо, що такий дослід був здійснений двічі, але обидва рази надто недосконало, щоб про предмет можна було судити з певністю. Але питання слід вивчити. У цій галузі експеримент може розтягнутися на віки.
Досі я говорив про філософію Антуана Тібо, а не про філософію Мартен дю Гара, тому що письменник відтісняє себе на задній план, бажаючи бути тільки творцем, «рупором» своїх персонажів. Наскільки можна про це здогадуватись, — а про це можна лише здогадуватись, — Мартен дю Гар — натура двополюсна. Він довго вагався між Жаком, бунтівним ліриком, і Антуаном, тверезим стоїком. Його життя, як і життя багатьох інших, було, безперечно, тривалою боротьбою суперечностей. Антуан, на думку його творця, зовсім не бездоганний. Його щастя не позбавлене егоїзму. За походженням буржуа, досягнувши успіхів у житті, він схиляється до думки, що суспільство, у якому живе, найкраще з можливих у цьому світі і що «кожний загалом може обрати для себе особняк на Університетській вулиці і займатися там почесним фахом лікаря», споживаючи все найкраще, що є в житті. Мартен дю Гар знає, що це не так. Але поступово Антуан усвідомлює, що він не один у світі, що самопожертва — це щастя, що великодушність — невід’ємна риса його натури, його потреб. Його образ набуває у романі все більшої привабливості, грає все значнішу роль, тому дозволено гадати, що свого творця він зробив своїм послідовником.
* * *
Людина з юнацьких років обирає мету: бути не володарем життя, але його митцем. З самовідданістю монаха-бенедиктинця він офірує весь свій час створенню величезного роману. Він був реалістом, коли хочете, натуралістом, який, однак, визнавав ту роль, яку в реальному житті відіграє духовне начало, надавав важливого значення моральним конфліктам. Деякі французькі критики вважають Мартен дю Гара продовжувачем Золя. Але оскільки він звільнився від романтизму Золя і вклав у дослідження ідеологічних конфліктів нашої епохи нове розуміння, глибше і принаймні на перший погляд вільніше від пристрастей, справедливіше порівняти його а великими російськими письменниками. Серед французьких романістів Роже Мартен дю Гар більше за інших наближається до Толстого. Але водночас, говорить Альбер Камю, він, можливо, єдиний, хто провістив літературу сьогодення, віддав їй у спадок проблеми, які його хвилюють.
Жан Жіроду
[228]
У плеяді нашого покоління Жан Жіроду був зіркою першої величини. Був час, коли постановки його п’єс з участю Жуве, Ренуара і Валентини Тессьє[229] захоплювали нас і апелювали до нашого почуття обов’язку. Ми пишалися чудовим письменником і артистами, гідними його таланту. Але сьогодні суворі судді переглядають наші захоплені оцінки. На їхню думку, весь цей словесний фейєрверк, перегорівши, залишив після себе тільки попіл і обвуглені палички. Але я перечитав усього Жіроду, романи і драми, і, хоч іноді стомлювався від шаблонних сюжетних прийомів, блискучих і легковажних, він знову полонив мене, я лишився йому вірний. Крізь словесну гру я знову відчув чистоту і благородство, любов до певної Франції, яка і є справжня Франція, і до певного типу людини, який і є справжня людина. Не все, створене Жіроду, переживе його (це справедливо по відношенню до будь-якого письменника), залишаться кілька чудових сторінок, кілька прекрасних монологів, кілька незабутніх фраз, де французька мова звучить з усією притаманною їй музикальністю. Той Жіроду, яким я його знав, — усміхнений і серйозний, насмішкуватий і суворий, дипломат і людина богеми, — житиме у своїх есе, у «Беллі» й «Інтермеццо». І до того часу, поки у Франції збережуться маленькі міста і маленькі чиновники, юні дівчата, білочки і пам’ять про Лафонтена, у повітрі залишиться щось від Жіроду.
Хоч він і захистив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво і життя. Збірник», після закриття браузера.