Читати книгу - "Спогади про Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Думаю, що ні.

- Я теж так думаю, але ми повинні все передбачати. Бідолаха загруз по вуха, а чи витягнемо ми його з трясовини, невідомо. А що ви думаєте про міс Гаррісон?

- Дівчина сильної вдачі.

- І до того ж непогана, коли не помиляюся. Вони з братом - єдині діти фабриканта залізних виробів, що мешкає десь у Нортумберленді. Вони з Фелпсом заручилися під час подорожі минулої зими, й вона приїхала сюди разом з братом, щоб познайомитися з ріднею нареченого. Потім сталося це нещастя й вона залишилася доглядати коханого, а її брат Джозеф, побачивши, що тут добре живеться, зостався й собі. Як бачите, я вже встиг дещо розпитати. І сьогодні нам доведеться розпитувати всіх цілісінький день.

- Моя практика...- почав я.

- Ну, коли ви гадаєте, що ваші справи цікавіші за мої...- трохи сердито урвав мене Холмс.

- Я хотів сказати, що моя практика зо два дні почекає, тим паче що цієї пори хворіють мало.

- Чудово,- сказав він, знову полагіднішавши.- Тоді візьмемося за справу разом. Передусім, гадаю, слід побачити Форбса. Він, можливо, розкаже нам усе, що треба, і тоді ми знатимемо, з якого боку слід братися до цієї справи.

- Але ж ви казали, що вже маєте з цього приводу свою думку.

- Так, навіть кілька, але лише наступні розшуки зможуть показати, чого вони варті. Найважче розкрити злочин, що не мав мети. Цей злочин не такий. Хто може мати з нього зиск? Або французький посол, або російський, або особа, що може продати документ комусь із цих послів, або, нарешті, лорд Голдгерст.

- Лорд Голдгерст?!

- Так, адже можна уявити собі державного діяча в такому становищі, коли він не шкодуватиме, що якийсь документ випадково буде знищено.

- Навіть такого славетного державного діяча, як лорд Голдгерст?

- І все-таки нам не слід відкидати й такої можливості. Сьогодні ми відвідаємо шляхетного лорда й послухаємо, що він нам скаже. До речі, розшуки вже тривають.

- Уже?

- Так, я послав зі станції Вокінґ телеграми до всіх вечірніх газет у Лондоні. Це оголошення має з’явитися в кожній з них.

І він простяг мені аркуш, видертий із записника. На ньому було поспіхом написано олівцем:

«10 фунтів винагороди кожному, хто повідомить номер кеба, з якого вийшли на Чарльз-стріт, біля дверей міністерства закордонних справ, за чверть до десятої 23 травня. Звертатися за адресою: Бейкер-стріт, 221-б».

- То ви певні, що злодій приїхав кебом?

- Якщо й ні, то справі це не зашкодить. Але якщо вірити містерові Фелпсу, що ні в кімнаті, ні в коридорі схованок немає, то ця особа мала прийти знадвору. Якщо вона прийшла знадвору такого дощового вечора й не залишила жодних слідів на лінолеумі, який за кілька хвилин ретельно оглянули, то більш ніж імовірно, що вона приїхала кебом. Так, гадаю, ми можемо сміливо говорити про кеб.

- Така версія видається цілком імовірною.

- Це лише одна з версій, про які я говорив. Може, вона до чогось і приведе нас. А потім, звичайно, дзвоник - найприкметніша річ в усій цій пригоді. Чому задзеленчав дзвоник? Що це: зухвальство злодія? Чи хтось хотів перешкодити викраденню? Чи це просто випадок? Чи, може...- Він замовк і знову напружено замислився; мені, знайомому з його мінливим настроєм, здалося, що думки його раптом попливли новим річищем.

Двадцять хвилин на четверту ми вже були в місті; швиденько попоївши в буфеті, ми одразу вирушили до Скотленд-Ярду. Холмс уже надіслав Форбсові телеграму, і він чекав на нас - низенький, схожий на лиса чоловічок із рішучим, не дуже привітним обличчям. Він прийняв нас надзвичайно холодно, надто коли дізнався, в якій справі ми прийшли.

- Я вже чув про ваші методи, містере Холмсе,- ображено сказав він.- Ви користуєтесь відомостями, які надає вам поліція, легко завершуєте справу і ганьбите наших детективів.

- Навпаки,- мовив Холмс,- з останніх п’ятдесяти трьох моїх справ ім’я моє з’являлося лише в чотирьох, а решта сорок дев’ять - на рахунку поліції. Я не звинувачуватиму вас за те, що ви цього не знаєте, бо ви ще молоді й недосвідчені; але якщо ви хочете досягти успіхів на новій посаді, то вам краще працювати зі мною, а не проти мене.

- Я був би дуже щасливий, якби одержав від вас пораду, а то й дві,- сказав детектив, пом’якшавши.- Мені поки що нічим похвалитися.

- Що ви зробили?

- Ми стежили за Танджі, швейцаром. Він пішов у відставку з доброю славою, тож проти нього нічого не можна сказати. А от дружина його - то вже іншого роду штучка. Мені здається, що вона знає більше, ніж говорить.

- Чи стежили ви за нею?

- Ми приставили до неї одну з наших жінок. Місіс Танджі п’є, ми промучилися з нею два вечори, але нічого не змогли з неї витягти.

- Як я зрозумів, до неї навідувалися судові виконавці?

- Так, але їм заплатили.

- А звідки взялися гроші?

- Тут усе гаразд. Швейцар саме отримав пенсію. Ніщо не свідчить про те, що в них завелися грубі гроші.

- А як місіс Танджі пояснила, що саме вона відгукнулася на дзвінок містера Фелпса?

- Сказала, що чоловік її дуже втомився й вона хотіла йому допомогти.

- Що ж, це узгоджується з тим, що пізніше його знайшли сонним на лаві. Виходить, проти них немає ніяких доказів, хіба те, що в місіс Танджі погана слава. Чи спитали ви, чому вона так поспішала того вечора? Її поспіх привернув увагу констебля на вулиці.

- Вона затрималася більш, ніж звичайно, й хотіла швидше дістатися додому.

- Чи зауважили ви те, що ви з містером Фелпсом вийшли з міністерства через двадцять хвилин після неї і все-таки дісталися її дому раніше?

- Вона пояснює це різною швидкістю омнібуса й кеба.

- А чи сказала вона, чому, повернувшися додому, одразу побігла до кухні?

- У неї там були гроші для судових виконавців.

- Вона,