Читати книгу - "Його останній уклін, Артур Конан Дойль"

Артур Конан Дойль

ЙОГО ОСТАННІЙ УКЛІН

VIII

1. Дивовижна пригода з містером Джоном Скоттом Еклсом

Як зазначено в моїх нотатках, це сталося похмурого, вітряного дня наприкінці березня 1892 року. Коли ми сиділи за сніданком, Холмс одержав телеграму й одразу ж написав відповідь. Він не сказав нічого, але думка про цю справу його не полишала: смокчучи свою люльку, він замріяно стояв біля каміна і часом позирав на телеграму. Аж раптом обернувся до мене з лукавим блиском в очах.

- Гадаю, Ватсоне, вас можна вважати літератором,- сказав він.- Як би ви розтлумачили слово «гротескний»?

- Дивовижний, чудернацький,- озвався я.

Почувши моє пояснення, він похитав головою.

- Тут ідеться про щось більше,- сказав він,- тут якийсь прихований натяк на щось трагічне й жахливе. Якщо ви пригадаєте деякі зі своїх оповідок, якими лякаєте довірливу публіку, то зрозумієте, як часто гротеск приховує в собі злочин. Згадайте-но оту історійку про «Спілку рудих». Спочатку то був чистісінький гротеск, а закінчилося все відчайдушною спробою пограбування. Або інше - отой найгротескніший випадок із п’ятьма помаранчевими зернятками, що приховував у собі змову вбивць. Тож для мене це тривожне слово.

- А хіба воно є в телеграмі? - спитав я.

Він прочитав телеграму вголос:

«Зі мною щойно сталась неймовірна і гротескна історія. Чи можу я порадитися з вами?

Скотт Еклс,

Черинґ-Крос, поштове відділення».

- Це чоловік чи жінка? - запитав я.

- Звичайно ж, чоловік. Жодна жінка не надіслала б телеграми, заплативши за відповідь. Вона прийшла б сама.

- Ви приймете його?

- Любий мій Ватсоне, адже ви знаєте, як я нудьгую відтоді, як ми запроторили за ґрати полковника Каразерса. Мій мозок, наче перегрітий мотор, виходить із ладу, коли не виконує належної роботи. Життя стало нудним, у газетах порожньо, ризик та романтика цілком зникли зі злочинного світу. А ви ще й питаєте, чи готовий я взятися за нову справу, хай навіть найбуденнішу? А ось, якщо я не помиляюсь, і наш клієнт.

Зі сходів долинули неквапливі кроки, й за хвилину до кімнати ступив високий, міцний чоловік із сивими бакенбардами. Він виглядав урочисто й поважно. Суворі риси обличчя й деяка манірність свідчили про всю історію його життя. В усьому, від гетрів до окулярів у золотій оправі, це був зразковий консерватор, парафіянин та громадянин, вірний усталеним звичаям. Але якась дивовижна подія позбавила його природженого спокою й залишила по собі помітні сліди - скуйовджене волосся, розчервонілі сердиті щоки та схвильовані, збуджені рухи. Він негайно взявся до справи.

- Зі мною сталося щось неймовірне й дуже неприємне, містере Холмсе,- почав він.- Ніколи в житті я не потрапляв у таку халепу. Це щось украй непристойне... і вкрай обурливе. Я мушу просити у вас хоч якогось пояснення! - Він важко дихав і роздратовано пихкотів.

- Прошу сідати, містере Скотте Еклсе,- заспокійливо мовив Холмс.- По-перше, дозвольте спитати: чому ви звернулися саме до мене?

- Розумієте, сер, ця справа не з тих, що стосуються поліції. До того ж, коли ви почуєте всі подробиці, то, звичайно ж, погодитесь, що залишити все так, як є, я не міг. Приватні детективи - це люди, до яких я не маю жодної симпатії, та, почувши ваше ім’я...

- Зрозуміло. Але, по-друге, чому ви не прийшли одразу ж?

- Що ви маєте на увазі?

Холмс позирнув на годинник.

- Зараз чверть на третю,- мовив він.- Вашу телеграму надіслано о першій. Але водночас, поглянувши на ваш одяг і туалет, неважко помітити, що всі ці негаразди почалися у вас із першої ж миті вашого пробудження.

Наш клієнт пригладив своє нечесане волосся й провів рукою по неголеному підборіддю:

- Ваша правда, містере Холмсе. Я й не подумав про свій туалет. Я був уже й радий, що вибрався з того дому. А потім бігав по довідки, перш ніж прийти до вас. Я, до речі, ходив до житлових агентів, і вони сказали, що містер Ґарсія завжди платив вчасно і з «Бузковою хижею» все було гаразд...

- Стривайте, стривайте, сер,- посміхаючись, мовив Холмс.- Ви зовсім як мій друг, доктор Ватсон, що має погану звичку розповідати про свої пригоди з кінця. Зосередьте, будь ласка, свої думки і розкажіть мені до ладу: що то були за події, які погнали вас, нечесаного й неголеного, в незашнурованих черевиках і розстебнутому жилеті, шукати поради й допомоги.

Наш клієнт понуро оглянув свій не дуже пристойний туалет.

- Звичайно, це вельми прикро, містере Холмсе. Я за все своє життя ніколи не дозволив би собі такого. Але я розповім вам про цей випадок, і коли ви мене вислухаєте, то, я певен, пробачите...

Проте його розповідь було перервано з самого початку. З передпокою долинув гомін, і місіс Хадсон, відчинивши двері, провела до кімнати двох міцних, виструнчених по-військовому джентльменів, одного з яких ми чудово знали,- то був інспектор Ґреґсон із Скотленд-Ярду, бадьорий, хоробрий і досить тямущий службовець. Він потис нам руки й відрекомендував свого товариша як інспектора Бейнса з Суррейської поліційної управи.

- Ми полюємо разом, містере Холмсе, і слід привів нас сюди,- він поглянув своїми бульдожачими очима на нашого відвідувача.- То це ви містер Джон Скотт Еклс із Попем-Хавса в Лі?

- Так, я.

- Ми сьогодні стежимо за вами з самого ранку.

- Вас вивела на слід телеграма? - мовив Холмс.

- Саме так, містере Холмсе. Ми почали з поштового відділення в Черинґ-Кросі й добралися сюди.

- Але навіщо ви розшукуєте мене? Чого ви хочете?

- Нам треба почути від вас, містере Скотте Еклсе, все про події, що останньої ночі призвели до смерті містера Алойзіуса Ґарсії з садиби «Бузкова хижа» біля Ешера.

Наш клієнт сидів із застиглими очима, з його приголомшеного обличчя миттю зник рум’янець.

- Смерть? Ви хочете сказати, що